Скільки буде тривати ця війна

Раніш було — пародії всілякі, стеб і висміювання. А зараз дивлюся у середньострокову перспективу без жодного ентузіазму. Бо в українському суспільстві відсутнє розуміння того, що відбувається і — головне — уявлення, що треба робити, щоб уникнути найгірших сценаріїв.

1. Ми маємо врешті решт усвідомити, що агресія росії екзистенційна (має залишитися тільки одна країна), але ж і об’єктивна. Тобто, війна все одно б почалася. Тому вона не закінчиться під зовнішнім впливом, навіть за умови підігрування росії з боку США.

Ця війна буде тривати, допоки росія здатна продовжувати агресію, а Україна здатна чинити хоч якійсь опір. Відповідно, для закінчення війни має принципово помінятися країна-агресорка: здохнути путін, пройти процеси, схожі з ХХ з’їздом КПРС, і тому подібне. Це — на десятиліття.

2. Щоб протриматися ці десятиліття, конче необхідно кардинально міняти підходи до управління країною, до функціювання ЗСУ, до розвитку українського ВПК.

Поясню на прикладах. Щоб запобігти ударам, подібним удару "Іскандерами" по Сумах, треба мати у розпорядженні власну балістику, а також систему супутникового спостереження, які діють у напівавтоматичному режимі: тільки "Іскандер", чи щось подібне, почав висуватися на стартову позицію, як по ньому прилетіла наша високоточна ракета, а краще — дві.

Проти "шахедів" можливо боротися лише налагодивши виробництво ефективних дронів-перехоплювачів у кількості, яка принаймні вдвічі перевищує кількість "шахедів", яки продукує ворог.

І так далі по кожній позиції. Робити це потрібно у кооперації з європейськими та азійськими виробниками. Але для цього треба принципово поміняти систему функціювання українського ВПК. Зараз ми бачимо непрофесіоналізм, який межує зі посібництвом ворогу. Наш ВПК пополам зі зброєю виробляє анонси для Телемаратону та матеріали для антикорупційних розслідувань.

Теж саме з іншим забезпеченням ЗСУ. Теж саме з мобілізацію. І так далі.

Вся владна система не працює на перемогу, це ж очевидно. В ній присутні всі вади мирного часу (корупція, безвідповідальність, фаворитизм і т. д.), а ще додалися специфічні ризики воєнного часу — заробітки на ухилянтах від мобілізації, позасудові розправи з громадянами України за допомогою санкцій і тому подібне.

Саме тому, система влади в Україна має бути докорінна змінена. Якщо Україна хоче вижити.

3. Про Штати треба забути на ті ж самі десятиліття, допоки там не переживуть і не викорінять наслідки сьогоднішнього бенкету самозакоханих руйнівників світового економічного і безпекового порядку.

Зараз Штати фактично виступають по відношенню до України як стратегічний мародер, з яким не треба псувати відносини остаточно, але й розраховувати на них не можна.

Відповідно, мій професійний (як політтехнолога-державника) песимізм полягає у тому, що ті українські діячі, які потенційно можуть бути обрані на найближчих виборах, не розуміють та й не хочуть знати про те, що я виклав вище. А ті, хто розуміють, не можуть бути обраними, бо для електорату вони виглядають надто радикальними. А наш виборець підсвідомо хоче все поміняти, але так, щоб нічого не мінялося. І щоб все, що треба, робив хтось інший, а більшість просто спостерігала і або критикувала, або аплодувала — за настроєм.

І що здатне змінити ці згубні мейнстримні настрої у нашому суспільстві, ще й посилені вимушеною еміграцією, якщо їх не змінила повномасштабна війна, я просто не знаю. Але певен, що все, що відбудеться, навіть найгірше, буде закономірним. Бо залишаючи все так, як є, ми ці найгірші сценарії фактично обираємо.

Джерело