В Le Monde розповіли, чому переговори між союзниками щодо завершення війни в Україні зайшли в глухий кут

Майже через два місяці після того, як Дональд Трамп офіційно ініціював мирні переговори між росіянами й американцями щодо майбутнього України, низка самітів і зустрічей за участю західних союзників Києва дедалі більше нагадує довгий, нескінченний тунель. Основна причина цього "глухого кута" добре відома: повна відсутність прозорості у переговорах між Москвою і Вашингтоном, від яких ці союзники залишаються відстороненими.

Самі переговори охоплюють ширше коло питань, ніж здається на перший погляд, оскільки Росія прагне переглянути всю систему безпеки на європейському континенті. Водночас на боці союзників існує багато інших чинників, що блокують прогрес, створюючи ризик того, що всі прихильники Києва опиняться у небезпечній грі в "дипломатичну фікцію", як дедалі частіше скаржаться військові та дипломатичні джерела за лаштунками, повідомляє Еліс Вінсент, кореспондентка в Le Monde. 

Одним із прикладів таких суперечностей є питання щодо відправлення військ до України після припинення вогню. Попри зусилля Парижа й Лондона об'єднати сили для цього, їхні військові керівники не мають повної згоди щодо необхідних ресурсів. Франція більш прихильно ставиться до наземної операції — присутність її військових у Румунії з 2022 року (близько 1000 солдатів) та розгорнута з того часу логістична мережа спрощують реалізацію цього варіанту.

Британці, зі свого боку, надають перевагу менш прямому підходу, поєднуючи повітряні та морські засоби, оскільки їхня сухопутна армія має обмежені ресурси. У Лондоні, як і в інших столицях, відправлення наземних військ — за винятком сил спеціального призначення — також вважається політично ризикованим кроком.

Звідси виникла ідея, яку протягом кількох тижнів просувають групи підтримки України за сприяння Великої Британії, — замість цього домовитися про запровадження безпольотної зони, яка, згідно з деякими картами, простягалася б від Білорусі до Чорного моря, проходячи на схід від Києва та Одеси.

Ці розбіжності також ускладнюються бюджетними наслідками таких заходів. Згідно з підрахунками, зробленими в Парижі, відправка наземних військ може потребувати, залежно від обраного варіанту, інвестицій у розмірі до 2 або 3 мільярдів євро, а надалі — щорічних витрат, приблизно рівних витратам на операцію "Бархан" у Сахелі (2014–2022 роки), тобто близько 1 мільярда євро на рік.

"Але для багатьох союзників здатність фінансувати ці "гарантії безпеки" Україні значною мірою залежить від іншого важливого питання: перегляду американської військової присутності в Європі в рамках оголошеного розвороту в бік Азії. На даному етапі Вашингтон не надав жодних вказівок щодо потенційного виведення військ, яке може охопити до 20 тисяч військових. Союзники сподіваються дізнатися більше 24 і 25 червня на щорічному саміті НАТО", — додає кореспондентка.

Обговорення щодо відправлення військ — це лише верхівка айсберга в набагато складніших переговорах про "мілітаризацію" України, як все частіше відкрито визнають багато європейських джерел. Йдеться про те, щоб після завершення війни Київ залишався надійним захистом проти Росії.

Це передбачає зміну структури армії — через можливе зниження призовного віку, рівень підготовки військ і, перш за все, характер і розмір арсеналів, які безпосередньо пов'язані із закупівлею та обслуговуванням озброєнь.

Кореспондентка зазначає, що й тут Європа діє повільно та без достатньої єдності. Адже для того, щоб Україна могла закуповувати озброєння, їй потрібні кошти або постачальники. Ці можливості значною мірою залежать від обговорень щодо переозброєння Європи, які Єврокомісія започаткувала 4 березня з амбітною метою залучити інвестиції в обсязі від 150 до 800 мільярдів євро.

Однак наразі немає консенсусу ані щодо джерел фінансування цього переозброєння (кредити, російські активи чи приватні кошти), ані щодо розподілу цих потенційних надходжень (спільні закупівлі озброєнь, європейське чи американське обладнання і т.д.). Європейський Союз, НАТО і національні парламенти можуть почати синхронізувати свої порядки денні з необхідним прийняттям бюджетів не раніше літа або навіть осені.

Усі ці обговорення зрештою наштовхуються на нову реальність: уповільнення бойових дій і розвиток української оборонної промисловості. Після значної зовнішньої допомоги вона тепер здатна виробляти більше, ніж дозволяє український бюджет. В останні місяці це надвиробництво здебільшого фінансувалася за рахунок коштів Данії, яка має більші фінансові можливості. Проте європейці шукають й інші механізми підтримки.

Про те, чому план Макрона щодо розміщення миротворців в Україні іде всупереч із реальністю, читайте у статті ""Коаліція нерішучих". Чому плани розміщення європейських військ в Україні буксують" Володимира Кравченка.