Олена Притула про перші дні існування «Української правди», фейли президентів та коли розкриють справи Ґонґадзе та Шеремета

Ваша Антоніна вже накатала репортаж з події — читайте його ось тут. Там цікаво та навіть смішно. Одним з найважливіших моментів вечора був, безумовно, виступ співзасновниці видання Олени Притули. Настільки, що публіка навіть майже припинила теревені за столами. 

Це не дивно, бо Олена — людина не публічна і послухати її виходить вкрай рідко. Тому кого з вас, шановні друзі, на святкування не запросили – не розстраюйтеся. Я для вас підготувала розшифровку. Усе було у форматі інтерв'ю, запитання ставив Мустафа Найєм. Шкода, звісно, кілька жартів погано записалися на диктофон, бо панство або занадто гучно сміялося, або брязкало тарілками.

Отже, починаємо слухати історію про те, як виникла ідея створити «Українську правду». Георгій Ґонґадзе придумав її під час подорожі у США і....

Олена Притула: Ми вирішили, що зробимо сторінку. Ми так це називали. Сторінку, де кожного дня будуть головні новини, які відбуваються в Україні. Вже у Києві Георгій знайшов людей, які знали, як робити сайт. Навіть в той час. Дизайн нам зробив Сергій Корнієнко. Це перший наш дизайнер і все ще працює з нами. Ви бачили ту сторінку «Української правди»? Вона така темно-сіра. Чорний, звичайно, шрифт, червоні лінії і деякі елементи з картини Пабло Пікассо. Всі ці деталі придумував Георгій Ґонґадзе.

Саме він був мрійником, таким прискіпливим до деталей. Йому було цікаво, де стоїть квіточка на сайті, де стоїть сам Дон Кіхот. На першій сторінці, звичайно.

В нас було коротеньке меню, де було сказано про нас, хто ми такі. Дуже такий текст пафосний, що ми про правду, що ми без цензури, що ми вперше в Україні. Ми насправді були другою газетою. Перша була Ukraine Today у Сан-Франциско. Чесно кажучи, я вже не пам'ятаю. А ми – друге. Але ми залишились, а інших немає.

Перший випуск мав бути 16-го – сьогодні. 16 квітня. Саме в ці дні чи напередодні до Києва приїхала Мадлен Олбрайт. І ми подумали, оце буде подія, з якою ми нарешті можемо вийти в світ. Ми розкажемо все про це.

Всі деталі, які нам відомі, про які ніхто не знає, про які, звичайно, не розкаже державне телебачення. І не тільки державне телебачення. Кучма в той час створив такий олігархічний світ, якщо хтось пам'ятає, де кожне ЗМІ належало якомусь олігарху. І, оскільки олігархи залежали від Кучми, ніхто на цих телеканалах не міг його критикувати.

Ми були єдині, хто міг в цей момент сказати, як було насправді, що відбувалося, якісь деталі, які ніхто більше не міг знайти. Що ще цікавого? Ми не вийшли таки 16 квітня, але важаємо це нашим Днем народження. Там були якісь технічні проблеми.

Ми вже майже написали всі тексти, але на той час інтернет був дуже слабкий нам і ми не змогли надіслати всі матеріали на сайт. Вийшло наступного разу.

Робота онлайн – це така штука. Бо ти приходиш, написав, тут ще щось поставив. Це зараз звичайна річ. Але тоді наш дизайнер робив картинку, вирізав її окремим чином, окремо надсилав цю картинку, окремо надсилав текст. Час від часу зв'язок переривався. Працювати було дуже цікаво. Це був такий драйв, знаєте, щось нове.

Мустафа Найєм: А можна запитання? Що треба було робити для 15 людей? Ну, я просто питаю, бо в 99-му році в мене не було того інтернету. У кого був інтернет в 99-му році? Підніміть руки

О.П.: Це вже був 2000.

М.Н.: Навіщо було для 15 людей щось робити? Бачу у Андрія був інтернет (Андрій Шевченко тягне руку, – Антоніна), але у кого ще? В мене не було. (Ще піднімається кілька рук і люди кричать, що у них теж був, – Антоніна) Ні, ну, дивіться, не хизуйтесь своїм віком. Але питання: робити сайт через погрози, через те, що могла бути небезпека. І лише для 15 людей?

О.П.:  Цікава штука. 15 людей, але обов'язково прочитає той, про кого ми писали. Обов'язково. Як це відбувалось? Оскільки ми писали про депутатів, про політиків, про СБУшників якихось.

М.Н.: Нічого не змінилось, до речі.

О.П: Нічого не змінилось. Я пам'ятаю, був текст такий, як СБУшники збирались десь в Конча-Заспі і щось придумали, якесь ДГЗУ (Департамент господарського забезпечення СБУ), як воно зараз називається? Можливо, зараз вже інакше.

М.Н.: Так само називається.

О.П.: Вони тільки планували це зробити, а ми про це вже написали. Оце була історія. Всі СБУшники прочитали, у парламенті всі чомусь знали про це. 

М.Н.: Слухайте, дуже багато людей, які не працювали журналістами, їм дуже важко зрозуміти, як працюють медійники всередині, коли їм погрожують.

Скажіть, в моєму уявленні часи Кучми – це була небезпека. Були часи, коли ви відчували фізичну небезпеку? До того, як з Гією сталося те, що сталося.

О.П.: Звичайно.

М.Н.: Як це проявлялося?

О.П.: Я пам'ятаю, коли ти виходиш з офісу і навпроти стоїть людина. Ти бачиш його погляд, він тебе впізнає, розумієте? Він впізнає тебе і в нього прямо в очах написано – завдання. Я не знаю, як це...

М.Н.: Може ви надумали про себе, ні?

О.П.: Ну, ми також припускали, що можливо надумували. Але зараз з'ясовується, що вони слідували за нами весь цей час. Я справді боялась, що у мене якась манія. З'ясувалося, що ні. Потім вже, коли Георгій зник, від нас пішло досить багато людей, оскільки вони не витримали всього цього, я б сказала, навіть страху. Знаєте, в мене цього не було, оскільки якщо ти працюєш цілодобово, то просто не пам'ятаєш. В тебе немає часу.

М.Н.: Добре, я тоді спитаю інше. Можливо комусь це не сподобається з присутніх.

По-перше, я не знаю, хто з вас любить «Українську правду», бо дуже багато людей, яких я бачу сьогодні, критикували її. Для багатьох Олена Притула – це міф, але скажу за вас. Все, що відбувається в «Українській правді», з точки зору цінностей, з точки зору стандартів, – це Олена. 

І питання до вас. Ви бачили всіх наших президентів часів незалежності. І Кравчука в тому числі. Які моменти були найбільш страшні і найбільш складні? Це різне. Коли коли було страшно і коли було дуже важко працювати?

О.П.: Ми часом кажемо, що президенти приходять і йдуть, а ми залишаємося. Так і є, до речі. Президент Кучма, чим він запам'ятався? Звичайно, за відповіддю Георгію. Якщо б він це не казав, я думаю, що Георгій був би живий.

Але коли Георгій зник, і коли вже з'ясувалася ця ситуація, стало трошки менш страшно, якщо можна взагалі так казати. Оскільки ми вважали, що увага настільки до нас прикута, що в цій ситуації Кучма просто-напросто не може зробити ще щось з редакцією.

І навпаки – ми були таким острівцем свободи слова, оскільки Кучмі було важливо показати, що ми живемо і ніхто на нас більше не тисне. Але всі інші засоби масової інформації під час Кучми, вони не були такі ж самі. Ну, тобто, свободи слова більше не стало.

Після нього прийшов Ющенко. Так. Ющенко. Насправді прекрасна людина зі своєю візією. Прекрасно говорить, часом дуже довго, але головна претензія до нього в мене була наступна. Можливо, хтось з вас читав наше розслідування, розслідування Сергія Лещенка, до речі. «Син Бога».

М.Н.: Хто читав «Син Бога»?

(Із зали чутно голос Ірини Геращенко. Вона каже, що може більше розповісти про це. Нагадаю, Геращенко тоді була речницею Ющенка, – Антоніна).

М.Н.: Добре, я знаю, що Ірина Геращенко може більше розповісти про це. Ірино, дякую! Ви пам'ятаєте, де ви тоді працювали? Питання в іншому: кому сподобалось це розслідування і хто був дійсно впевнений, що так треба було зробити?

О.П.: Не так багато. Але не могли вчинити інакше. Коли дізналися, що син президента ходить по ресторанах і купує шампанське «Кристал» за чорт зна скільки грошей і веде себе не дуже якось скромно, ми вирішили про це написати. Реакція Ющенка була така. Він її навіть, здається, на прес-конференції видав. Каже: «Я подивився це розслідування, підійшов до сина і кажу: "Синку, візьми той рахунок і кинь цьому журналісту в морду». Можете собі уявити.

(Ми можемо уявити і не таке. Оце ж ваша Антоніна пошукала ту пресуху Ющенка і офігіла ще раз зі стилістики спічу президента. Ось тут нагадайте собі й ви. А цитата, наведена Оленою, звучала так:

«Сину, я тобі можу тільки однією порадою душу зм’якшити – учись себе захищати! Учись себе захищати! Рахунок? Підніми з ресторану рахунок. Скільки вас сиділо чоловік, що ви їли, що ви пили? Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд! І учись себе захищати!»)

М.Н.: У Сергія ще дуже довго було прізвисько Сергій «Морда». Сергій мій друг, товариш, я його дуже люблю. На жаль, сьогодні він тут не може бути, він велика частина, генофонд «Української правди».  Але дійсно такий час був.

О.П.: Так, і мені здається, якби Ющенко в цей момент сказав: «Синку, треба бути трошки скромнішим, треба якось подавати приклад». Сказав би щось таке і поводив би себе так, що в нас не лишилося б жодних претензій. Ані до президента, ані до його сина. Ну, бувають такі моменти. Але вони продовжили.

Це був Ющенко. Тоді можна було працювати вже набагто краще, ніж за Кучми. В нас з'явилася реклама і ми вже навіть, мені здається, переходили на самофінансування. Після Ющенка був Янукович.

Ви всі пам'ятаєте, коли Мустафа ставив йому питання, а він каже: «Мустафа, я вам не завідую». І всі думали, що-завгодно може статися. Насправді, то був такий час, якийсь бутафорський, навіть коли Колесніков нам телефонував і казав: «Я потрачу свій мільйон доларів, але виведу вас на чисту воду». Думаю, вони перевірили всі наші документи і вирішили, що це не цікаво. Тоді працювати було... нормально, да?

М.Н.: Я не знаю, я просто працював, як працював. В мене запитання інше.

Під час президентства Януковича, з моєї точки зору, було найбільше загроз із точки зору кримінальних проваджень. Пам'ятаєте, там прокуратура генеральна. Пам'ятаєте? Це теж наші зустрічі, коли були ось-ось вже розслідування. Я бачив: «Схеми», «Українська правда», різні громадські організації. І були загрози, що вони просто закриють нас фізично через обшуки і так далі.

О.П.: Порошенко, як президент, мені здається, все ж таки не відбувся. Оскільки він весь цей час був більше бізнесменом, аніж політиком і президентом. Аніж державним діячем. І за його час загинув Павло Шеремет. Я дуже вдячна Порошенку за те, що він допоміг відвести його тіло в Білорусь. Проте далі він просто імітував таку цікавість в розслідуванні цієї справи.

Він зустрічався з журналістами і з мамою Георгія. Щось нам обіцяв. Мені сказав: «Я поділюсь з тобою інформацією. Секретну інформацію, яку мені надають в МВС щодо розслідування (Павла Шеремета, – Антоніна). Якось він передав мені цю бумажку. Це був такий А4 формат, короткий такий текст. 99% там була фабула, що сталося 20 липня 2016-го року. І останнє коротке речення, що більше ми не можемо нічого повідомити, оскільки слідство продовжується.

Ну, тобто, мені здається, Порошенко завжди був такий більш формальний, більше  імітував якусь діяльність. Можливо, це особисте в мене до нього, але мені здається на кожному відрізку своєї діяльності, він був точно такий же. Обіцяв, робив, але робив щось незрозуміле.

А зараз ми приходимо до діючого президента. Шкода, що його  тут немає. (Сміх у залі, – Ред). Мені також дуже шкода, що у цієї команди, яка прийшла до влади, взагалі немає розуміння цінностей. І найважливішої для нас цінності – свободи слова. (ОПЛЕСКИ)

М.Н.: А чому ви так вирішили? Ну, конкретно по фактах, щоб ми зрозуміли. Бо при всіх президентах так кажуть. А що ви маєте на увазі? Які є загрози для «Української правди» зараз?

О.П.: Ну, от тут вже наші ведучі натякали на те, що бути спонсором подій «Української правди» – це не дуже. Це якось неприємно. Нам казали про це рекламодавці та спонсори. Часом їм телефонують і кажуть: «А може ви не будете спонсорами "Української правди"? Може, виберете щось інше?». Там є також ще одна така людина, дехто Литвин. Який, здається, обирає людей, які ходять на офрекордс і прес-конференції президента Зеленського.

Нас там вже майже півроку немає. Я ставила запитання Сєві (головредка УП Севгіль Мусаєва, – Антоніна). Сєва каже, що, можливо, вони розглянуть питання подати в суд на цю людину. Але уявіть собі, що якась мелкая пешка, не побоюсь цього слова, вирішує, хто буде ходити на off records до президента, а пан Зеленський про це не знає. І, скажімо, пан Зеленський питає у цього Литвина: «А щось я давно не бачив "Української правди" на наших заходах. Що сталося?» А пан Литвин каже: «А вони мені просто не подобаються». Ви можете собі таке уявити? Я ні.

Я відповіла на ваше запитання?

М.Н.: Я зараз поставлю запитання, про яке ми з вами не говорили. І воно чутливе з точки зору емоцій, з точки зору історії. Ви пережили вбивство двох близьких людей. Ми знаємо ситуацію і про вбивство Павла, і Георгія. Що для вас буде означати справедливість в цих двох справах? 9 і 25 років одної події та іншої. Що для вас було б справедливістю?

О.П.: Я намагаюся бути буддистом, чесно кажучи. І це не жарт. Я думаю, що колись буде відомо про те, хто вбив Георгія Ґонґадзе, чому все сталося, як взагалі історія розвивалася. І ми дізнаємось колись, хто вбив Павла Шеремета і чому це сталося. Мені б дуже хотілося, щоб це було за мого життя, але, можливо, так не буде.

Тому я дуже терпляче буду чекати, коли.... До речі, Зеленський приходив і казав також, що він буде розслідувати цю справу. І, як ви пам'ятаєте, була така гучна прес-конференція. Я розумію, що зараз війна. І зараз судова справа, до речі, не продовжується саме через це. Але я дуже сподіваюсь, що війна закінчиться, суд продовжиться. Ми дізнаємося хоча б частину справи. 

М.Н.: Добре. Ще одне запитання. Ви продали «Українську правду». 

О.П.: Не кажіть так.

М.Н.:  Я кажу, як бачу. Що ж ви: «не кажіть так». Олено, ми журналісти.

Тут є Томаш (Фіала, – Антоніна) який купив «Українську правду», або його компанія купила. У Томаша зараз проблеми з цим. Ви всі знаєте, на нього чекають санкції. Томаш, вибачте, я це кажу прямо.

О.П.: Я думаю, що Томаш не сподівався на ці проблеми.

М.Н.: Навіщо ви це зробили? Тобто, які були засади? «Українська правда» до продажу, чи до передачі права управління і після, це та сама «Українська правда»?. Наскільки ви особисто впливаєте на роботу і чи задоволені нею?

О.П.: Я не можу сказати, що щаслива, оскільки в Україні війна. Це слово просто не можу сказати. Але мені зараз набагато легше. Я працювала стільки років онлайн. Ви уявити собі не можете, що таке працювати онлайн. Це ну просто якийсь жах. Часом я виходила на вулицю, дивилися на людей, а вони ходять такі красиві, такі різні. Я думаю: «А де моє життя? Що відбувається взагалі зі мною особисто?»

Про «Українську правду», про те, що треба її якось передати в добрі руки, ми стали думати ще із Павлом Шереметом, коли загалом думали про наше майбутнє. Але його не стало. І після цього вже через деякий час я звернулась до Томаша з пропозицією.

В нього була зацікавленість, я б сказала. Жодної хвилини не жалкувала про те, що так відбулося. Мені здається, у нас були і є однакові цінності. Ми розмовляли однією мовою. Потім я розповіла про свою ідею Сєві, оскільки не могла просто передати «Українську правду» без того, щоб вона про це знала. Сєвочка прийшла до Томаша, поговорила з ним, поставила всі запитання. Була дуже прискіплива, дуже критична, але після цього вона сказала: «Це може працювати». І воно працює.

Чесно кажучи, в мене немає жодних претензій зараз до «драконів», як ми їх називаємо (компанію Dragon Capital, – Антоніна). Правда, я не в процесі. Зараз я найманий працівник в «Українській правді». Працюю редактором. Читаю всі статті, що виходять на першій сторінці.

Часом беру участь у наших планірках і це все. «Українська правда» працює без мене, слава Богу, завдяки Сєвочці. Завдяки, друзі, всім вам. Я маю на увазі тих, хто у нас працює. В мене не завжди була така можливість сказати вам велике дякую. Сьогодні я стільки доброго почула від вас всіх і всі мені чомусь дякували. Це я маю вам подякувати, чесно кажучи. Я дуже вдячна вам.

Ну а далі Мустафа змусив Томаша Фіалу вийти з-за столу на люди і відповідати про те, чи збирається він продавати «Українську правду», бо ходять такі чутки. Відповідь Фіали читайте у нашому репортажі з цього всього дійства. 

Фото: Ігор Васильєв, Олександр Ратушняк, «Українська правда»