США склали дискримінаційну угоду про копалини без гарантій безпеки: інтерв'ю Михайла Гончара Фокусу

Українська й американська сторони 17 квітня підписали меморандум, який підтверджує спільне прагнення укласти взаємовигідну угоду про економічне партнерство між двома країнами. За словами міністра економіки Юлії Свириденко, було зафіксовано намір укласти угоду, яка "відкриє можливості для значних інвестицій, модернізації інфраструктури та взаємовигідного партнерства України та Сполучених Штатів". Тим часом, експерти вважають, що така угода зі США несе значні ризики для України. Про домовленості щодо копалин, видобуток газу в Україні, гарантії безпеки від США, можливий розворот Трампа в бік підтримки України та вплив нафти на економічний колапс в РФ Фокус говорив з експертом з міжнародних енергетичних та безпекових відносин і глобальних енергетичних ринків, президентом Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайлом Гончаром.

Чи вистачить газу Україні після атак Росії

За даними голови уряду Дениса Шмигаля, валовий видобуток газу в Україні минулого року збільшився у порівнянні з 2023-ім на 2,2 відсотка до більш ніж 19 мільярдів метрів кубометрів. Чи дійсно зростає видобуток газу та чи готова Україна збільшити видобуток ресурсу в 2025 році і надалі?

Видобуток газу, дійсно, зростає, але це мізерні цифри. Тобто це не те зростання, яке може нас задовольняти. Нинішній рівень видобутку – це те, що було на початку 2000-х.Коли ми поглянемо на недалеке минуле, наприклад, 2018 рік, тоді видобуток сягав 21 млрд кубометрів. І це теж не той рівень, який нас задовольнить. Хоча він і достатній за умов нинішнього споживання. Проте нам точно потрібно збільшити газовидобуток, особливо з урахуванням пікового споживання в зимовий період, коли газу не вистачає і ми змушені його імпортувати. Швидко наростити видобуток не зможемо, бо це питання інвестицій, а у НАК "Нафтогаз" для цього ресурсів немає. Тим часом, на прихід зарубіжних інвесторів в умовах продовження російської агресії і з урахуванням того, що наші основні газоносні площі розташовані на сході та в центрі України, чекати не доводиться. Звісно, певне зростання буде, але не революційне.

Який обсяг ви б вважали революцією і чи можна його досягти впродовж найближчих п'яти років?

Якщо ми вийдемо на показник 21 млрд кубометрів, напевне, це буде вже досягнення. Але головне не це. Головне те, що в умовах війни і обстрілів газової інфраструктури це зробити неможливо. Тобто невеликі успіхи далі можуть мати місце, та досягти якогось стрибка у обсягах видобутку неможливо. Загалом, наша революція в газовидобутку вже мала відбутись. Адже були проєкти по розробці покладів на сході України. Це Юзівська площа, куди прийшла компанія Shell, і на чорноморському шельфі проєкт з розробки Скіфської ділянки, куди прийшли ExxonMobil та Shell разом. І за прогнозними оцінками 2012 року, які були зроблені американськими фахівціями, вже зараз обсяг видобутку сягав би десь 30 млрд. куб. А на межі 2030 року ми би вийшли на рівень видобутку понад 70 млрд кубів, і це була би революція через освоєння покладів шельфового газу та газу щільних порід на Харківщині та Донеччині. Але один із мотивів, який стимулював Росію до вторгнення в Україну, це якраз намір унеможливити реалізацію цих газових мегапроектів, які не просто давали енергетичну незалежність Україні, а ще й дозволяли планувати експорт газу до Європи, який РФ традиційно вважає ринком Газпрому.

У лютому стало відомо, що запасів газу в ПСГ мало, і навіть деякі фахівці говорили про критично малі запаси. Вистачить газу українцям в цьому сезоні? Як маємо готуватись до наступного та які ризики враховувати?

Головна причина — колишнє керівництво Нафтогазу не вдалось до звичних кроків із закупівель газу після закінчення опалювального сезону 2024 року. Тобто не були своєчасно законтрактовані обсяги імпорту, а коли вже почали купувати в другій половині літа, ціни на газ пішли вгору. Запас біди не чинить, і чим більше газу буде у сховищах, тим краще. Звісно, ще є питання грошей, і формально у Нафтогазі казали, що очікували завершення бюрократичних процедур по отриманню кредитів від європейських банків для закупівлі цього газу. Але в цілому, якщо аналізувати ситуацію, то банально не були розпочаті вчасно закупівлі і не відбувалась закачування газу до ПСГ. Думаю, була певна ілюзія, що споживання впало, зима може бути теплою.

Важливо Без газу наступної зими. Як вирішити проблему дефіциту і забезпечити країну блакитним паливом

Але ж споживання газу нерівномірне, одна справа влітку, інша справа взимку, коли є період пікового споживання під час низьких температур. Яка б зима тепла не була, цей пік завжди є. А зимові піки потребують більшого використання газу впродовж доби. І у нас реально скоротились обсяги запасів цієї зими до критичного рівня. Щоб така ситуація не повторилась, варто, щоб компанія сконцентрувалася на закупівлях і з травня вже почати закачування газу. Звісно, що піде передусім це газ внутрішнього видобутку, але імпорту газу теж не уникнути. Думаю, висновки з попереднього, з цього минулого вже опалювального періоду і підготовки до нього будуть зроблені. Вже зараз мають бути затверджені відповідні фінансові рішення, щоб Нафтогаз вчасно почав закупівлі газу для наступного опалювального сезону.

РФ впродовж років війни неодноразово била по газовидобувним підприємствам, і внаслідок зимових обстрілів навіть був негативний вплив на можливості з відкачування газу зі сховищ. Чи можуть росіяни суттєво зашкодити газопостачанню в країні, що призведе до зупинки газопостачання споживачам? Які варіанти вберегти систему від ударів?

Ці ризики є і вони були завжди. Те, що Росія не вдавалась до ударів по газовидобувній інфраструктурі певний час, не означає, що у них не було таких планів. Плани були, просто запас ракет і дронів – не безмежний. Тобто, обирається певна шкала пріоритетів: куди наносити удари в першу чергу. Вочевидь, пріоритетами є військові цілі і підприємства та логістичні центри оборонно-промислового комплексу. Також з осені 2022 року з паузою в 2023 році серед пріоритетів для РФ були удари по об’єктах Об’єднаної енергосистеми, тепловій та гідрогенерації. Проте бажаного для них ефекту – колапсу енергосистеми не відбулось. Удари поновились в 2024 році, загалом їх було 13 протягом року, і тоді вони вже включали і об’єкти газотранспортної системи (ГТС) України.

Спочатку пріоритетом були компресорні станції в західному регіоні, де сконцентровані наші основні підземні сховища газу (ПСГ). Частковий ефект був отриманий, адже сам факт ударів спричинив відмову європейських трейдерів від використання ПСГ для зберігання свого газу. Це й була одна з цілей таких атак. Загалом ставиться за мету позбавити українців стабільного газопостачання. Але ударами кількох ракет чи дронів таке завдання не вирішується. Ми не застраховані від того, що удари по газовим об’єктам будуть продовжуватись, тим більше, що якраз наші основні газовидобувні райони Харківщини та Полтавщини знаходяться не так далеко від лінії фронту. Звісно, що потрібно вирішувати питання інженерного захисту критично важливих об’єктів газової інфраструктури, як це робить оператор ОЕС "Укренерго" для підстанцій. Потрібні додаткові засоби ППО. На мій погляд, навіть за умови цільових обстрілів, газовий сектор збереже функціональність, споживачі отримуватимуть ресурс.

Угода про корисні копалини: умови США є неприйнятними

У інфопросторі були заяви стосовно потенційної можливості відновити газовий транзит до ЄС, але ресурс нібито буде азербайджанський. Чи можливий такий сценарій?

Головною діючою особою був словацький прем'єр-міністр Фіцо, який хотів не тільки отримувати російський газ, але ще й далі транзитувати, тому що те, що виходить з України в ЄС, то воно в основному йде якраз далі через Словаччину. Він проявляв підвищену активність, літав у Баку, домовлявся з Алієвим про газові постачання. Тільки єдине, що ніякого реально азербайджанського через нашу ГТС не пройшло би. Було б продовження транзиту російського газу під виглядом азербайджанського на папері. Ну і це була б така послуга Алієва Путіну. Це дискутувалось в Україні, піднялась хвиля критики, тому що транзит російського газу, а заодно і нафти – це підтримка російського бюджету війни проти нас. Але згодом Азербайджан від цієї схеми дистанціювався. Останню крапку поставили події, пов'язані з ураженням російською ППО пасажирського літака азербайджанскої компанії AZAL в небі над аеропортом Грозного. Ніякого транзиту нашою ГТС ні азербайджанського, ні будь-якого іншого газу очікувати не варто поки триватиме російська агресія.

За даними Reuters, одним із суперечливих пунктів угоди про мінерали є вимога США, аби Міжнародна корпорація з фінансування розвитку уряду США взяла на себе контроль над трубопроводом природного газу, який постачає газ від російського енергетичного гіганта Газпрому через Україну до Європи. На ваш погляд, чи може це бути однією з вимог Путіна, з яким Трамп веде перемовини про можливе припинення вогню?

Так, зараз тема транзиту знову з’явилась, і вона пов'язана з переговорним треком між США і Росією. А саме – в контексті угоди по мінералах, і газ, який має постачатись з Росії до Європи вже буде "американським". Певна американська компанія може взяти в управління, як вони кажуть, "трубу Газпрому, яка йде через Україну". Це абсолютно неадекватно, бо ніякої труби Газпрому через Україну немає.

Важливо "Ілюзії про ядерну парасольку": політолог про угоду зі США про мінерали і гарантії безпеки

Припускаю, що частиною так званої мирної угоди може бути відновлення газових постачань з РФ до ЄС, в чому зацікавлений агресор. Тому тут важливо як не погоджуватись на відновлення таких постачань транзитом через ГТС України, так і на будь-які інші варіанти, як наприклад, запуск вцілілої нитки Північного потоку-2 чи відновлення маршруту Ямал – Європа.

Угода зі США про корисні копалини – на ваш погляд, чи потрібна вона Україні та в якому вигляді вона має бути, щоб відповідати інтересам насамперед України?

Тут головні ризики навіть не в предметі угоди, а в самих підходах. Для нас умови США по цій угоді апріорі неприйнятні. Звісно, ми могли би піти на певні поступки, підписавши таку угоду, але на партнерських умовах, а не на відверто дискримінаційних. Якщо б нам були надані відповідні гарантії безпеки. Не у вигляді чергового Будапештського меморандуму, а так, як це має місце у випадку гарантій США Японії чи Південній Кореї, коли розміщуються американські збройні сили, наявна ядерна парасолька від Сполучених Штатів. Тоді це інша справа. Але такий підхід був відразу відкинутий адміністрацією Трампа. І замість цього була кинута абсолютно хибна теза про те, що присутність американських компаній і буде для вас гарантією безпеки.

Присутність американських компаній не є ніякою гарантією. При перших же пострілах ці компанії тікають. У нас є приклад, коли в Українуна початку 2010-х прийшли американські Chevron та ExxonMobil, плюс британо-нідерландська Shell, яка теж має достатньо великий бізнес в Сполучених Штатах. Однак, коли в 2014 році прозвучали перші постріли з боку Росії, вони згорнули проекти і втекли з України. І тут так само буде. Якщо немає військового захисту, то воєнні ризики залишаються. Виходить, безпеки США гарантувати не хочуть, але хочуть управляти нашою і газотранспортною системою, і портами, і залізницею, і АЕС, і мати доступ до будь-якого родовища корисних копалин. Отримати інфраструктуру і надра. І тут постає питання: а нам це навіщо?

Друге: коли ми дивимося по тим проєктам, які стали відомі в рамках угоди, ми там не бачимо намірів щось інвестувати. Але ми бачимо за цією з цією угодою один намір: отримати відразу фінансовий результат. І ще: в певний час внаслідок глобальних торгів США з Росією по широкому колу питань,"український актив" за непередбачуваних намірів Трампа, може бути переданий третій стороні, тобто переданий Росії.

Зараз іде певна дипломатична гра навколо угоди, підписаний якийсь меморандум на міністерському рівні між міністеркою економіки України Ю. Свириденко та міністром фінансів США С. Бессентом. Підкреслюється, що він не є угодою сторін, угода буде ще допрацьовуватись. Але, якщо здирницькі підходи американської сторони збережуться, настане час, коли ми змушені будемо сказати: "Ні". Тому поки що зберігається дипломатична гра. Припускаю, що це значною мірою пов'язано з тим, що дехто з наших партнерів в Європі ще має ілюзії щодо того, що Трампа можна навернути на правильний шлях, змінити його ставлення до України.

На ваш погляд, загалом, чи можливий розворот Трампа і його адміністрації все-таки в бік допомоги Україні, а не шантажу і тиску?

Ми бачимо, що позиція Трампа може мінятись на 180 градусів: сьогодні він вводить митні тарифи, завтра їх скасовує, післязавтра знову запроваджує, потім дає відтермінування дії мит… Та поки що у випадку з Росією ми таких розворотів на 180 градусів не спостерігаємо. Так, іноді він щось говорить, що якщо Росія не буде проявляти доброї волі, то США можуть посилити санкції і так далі, але при цьому додає своє переконання, що РФ прагне миру. Зараз мало що вказує, окрім однієї речі, на те, що позиція Трампа може розвернутися у бік збереження підтримки України. Та є все ж підстава для невеликого оптимізму щодо каральних санкцій стосовно Росії. Мало хто звернув увагу, що у квітні Трамп тихо і без камер та почту підписав указ про продовження американських санкцій проти Росії на рік.

Якщо підтримка Україні збережеться, то це не буде результатом якоїсь доброї волі чи прозріння Трампа. Такий розворот гіпотетично ймовірний, але під тиском обставин, як внутрішніх, так і зовнішніх. Внутрішніх, коли Трампа надалі більше почнуть звинувачувати вже не просто в симпатіях до Росії, а в допомозі країні-агресору. І під тиском зовнішніх обставин. Ми бачимо, що європейські країни через непередбачену політику США відмовляються від цілої низки закупівель американської зброї. А це означає серйозний удар по американській високотехнологічній промисловості. Відомо, що є ситуації, коли Трамп змушений давати задній хід. А комбінація таких внутрішніх і зовнішніх чинників може змусити Трампа, попри його бажання займати проросійську позицію, зберегти нам підтримку.

Чи доб’є дешева нафта економіку Росії та коли це станеться

Ціна нафти останніми тижнями, особливо після рішень Трампа про нові мита, пішла вниз. І навіть минулого тижня були повідомлення, що російська нафта вже біля 50 дол за барель. На ваш погляд, що найбільше впливає на ціну нафти зараз та чи можна очікувати подальшого падіння цін, зокрема на російський ресурс?

Трамп раніше пообіцяв зниження цін на нафту не в контексті впливу на поведінку Росії, але через спробу обмежити можливості Ірану. Те, що зараз відбувається саме зниження ціни нафти, обумовлено, по-перше, політикою Саудівської Аравії, а по-друге, діями Трампа по запровадженню мит. Через високу невизначеність щодо подальших відносин США та Китаю поглиблюється ризик рецесії світової економіки, а за умов рецесії додаткові обсяги нафти непотрібні. Отже, ціна нафти буде знижуватись далі. Та найважливіше: як довго ціна буде знаходитись на мінімальних рівнях.

Чим далі ціна падатиме, тим менше РФ отримуватиме доходів, відповідно, можливостей фінансувати бюджет. Але при цьому бюджет війни, витрати на армію і ВПК Кремль буде тримати. Будуть урізати всі інші програми, і це вже має місце, починаючи з 23-го року. Але чим більше падіння ціни нафти, тим менші доходи і тим більше вони змушені будуть займатись внутрішньо-російським здирництвом. Тобто аж до того, що Кремль буде готовий друкувати фантики, тобто рублі. Це призведе до інфляції і подальших проблем у фінансовому секторі Росії, насамперед у банках, яким не повертатимуть кредити компанії ВПК.

Якою має бути ціна нафти, щоб російська економіка реально відчула це, щоб зменшити можливості Кремля фінансувати війну?

Важливий не тільки сам показник ціни нафти, навіть якщо це буде 30 доларів за барель чи 20 доларів за барель, не він є визначальним. Визначальною є тривалість періоду низьких цін. Потрібно, щоб вона була стабільно низька впродовж двох-трьох років. Російська економіка все ще має певний запас, але якщо низька ціна нафти триматиметься два-три роки, то це й буде за обставин триваючої війни, вбивчий для неї період.

Важливо Не тільки нафта. Звідки Росія братиме гроші на війну в 2025 році

Але цього року очікувати такого не доводиться. Наявне на сьогодні зниження цін на нафту не спричинить фатального зниження доходної частини бюджету РФ.

Чи здатні санкції, зокрема і до тіньового нафтового флоту, прискорити настання економічного колапсу в Росії?

Певні результати санкції, запроваджені ще за часів Байдена, принесли, наприклад, позбавили доступу нафти з РФ на західні ринки, тобто, ринки країн G7. Але російська нафта залишається на глобальному ринку. Так, вона не йде в Європу, але йде в Індію, в Китай, в Туреччину. Так, вони не отримують у чистому вигляді нафтодолари, але вони отримують юані, рупії, ліри. І цього вистачає на фінансування бюджету війни. Коли ми поглянемо на мапу, то бачимо, що 57% російського нафтового експорту іде з портів Балтики, передусім, це Усть-Луга і Приморськ, і далі через Данські протоки виходить на глобальний ринок. Це вузьке горлечко. Зупинити прохід нафтових танкерів можна було б, заборонивши їм прохід протоками, і для цього є серйозні підстави, але немає належної політичної волі.

Серйозна підстава полягає в тому, що Росія навантажила Балтійське море надмірним обсягом небезпечних вантажів нафти і нафтопродуктів, екологічно небезпечних. Балтика мілководна, будь-яка катастрофа загрожує серйозними наслідками. Але діє Копенгагенська конвенція 1857 року, яка гарантує вільне проходження Данських проток. Якби обмеження на прохід російських нафтових танкерів запровадили у ЄС, то це суттєво б підкосило експорт нафти РФ.

Для початку можна було б у такій забороні іти за переліком так званого тіньового флоту, де відомо про технічно ненадійні судна. Відсікти їх реально, зокрема через недопуск порожніх танкерів, які йдуть під завантаження в російські порти, просто не допускати їх в районі Данських проток. Тим більше, що це ж не російські танкери — вони йдуть під прапором третіх країн. Тобто посилення контролю з боку європейців за нафтовими танкерами, що перевозять російський ресурс, могло б суттєво послабити фактично нафтові доходи Росії. В ідеалі це дозволило б не обнулити такі доходи Кремля, але хоча б серйозно їх урізати, зменшивши таким чином обсяг валюти, яку Путін використовує на бюджет війни в Україні.