Від торговельної війни до холодної?

У квітні президент США оголосив про загострення торговельного конфлікту з Китаєм, підвищивши мита на китайський імпорт до 125%. Буквально за кілька годин до такого кроку Пекін у відповідь збільшив тарифи на низку американських товарів до 84%.

Ця динаміка у стилі «око за око» стає все більш символічною для нинішнього стану китайсько-американських відносин. Вони відзначаються зростанням напруженості та зменшенням можливостей для компромісу.

Відповідь Китаю була швидка та наполеглива. Окрім економічної відплати, Пекін подав офіційну скаргу проти Штатів через механізм розв’язання суперечок Світової організації торгівлі. Це сигнал про готовність використовувати як правові, так і інституційні інструменти.

Кількість публічних повідомлень від державних установ Пекіну також збільшилася. The People’s Daily, один із рупорів Комуністичної партії Китаю, повторив давній наратив: «Китай не хоче воювати, але не боїться воювати». Ці настрої були підкріплені речником МЗС Мао Ніном. Той поділився історичним відео промови, виголошеної Мао Цзедуном 1953 року під час Корейської війни, в соціальних мережах, цитуючи: «Не боїмось провокацій».

Посилання на риторику часів війни символічне — воно не лише сигналізує про психологічну готовність Пекіна до конфронтації, а й зачіпає національну пам’ять і патріотичну легітимність.

Паралельно із цим Міністерство освіти Китаю випустило своє перше офіційне попередження про навчання за кордоном у 2025 році. Там воно радило студентам ретельно оцінювати ризики, перш ніж розглядати можливість проходження навчальних програм у Штатах.

Таким чином, Міністерство культури і туризму оприлюднило рекомендації для подорожей, посилаючись на зростання двосторонньої напруженості та занепокоєння щодо внутрішньої безпеки в США. Ці скоординовані кроки вказують на кампанію, що веде до скорочення двосторонніх контактів між державами.

Що особливо помітно, то це не стільки сила офіційної відповіді, скільки інтенсивність у роботі з внутрішньою громадською думкою в Китаї. У місцевих соцмережах юзери повторюють і навіть перевершують риторику уряду у своїх висловлюваннях підтримки. Популярні коментарі містять згадки про Штати як про «паперового тигра» — метафору, яку вигадав іще Мао Цзедун.

Сплеск онлайн-націоналізму не обмежується політичними оглядачами. Постаті в неполітичних сферах (фінанси та лайфстайл) дедалі частіше декларують підтримку жорсткої позиції Пекіна.

Наприклад, один блогер-фінансист (у якого майже мільйон підписників) запропонував подальше підвищення тарифів: «Збільшіть іще на 21% — вдармо у відповідь». Подібної думки почав дотримуватись тревел-блогер із понад 8 мільйонами підписників. Він заявив, що «кількість замовлень у Китаї стрімко зростає, а США переходять у режим самознищення».

Такі настрої набули значного поширення. Націоналістичний дискурс вийшов далеко за межі звичних для нас політичних кордонів.

Ця наполегливість як серед посадовців, так і серед громадян виникає, незважаючи на дедалі глибші внутрішні економічні проблеми. Згідно з даними Світового банку, 2024 року зростання ВВП Китаю сповільнилося до 4,9%. За прогнозами, цьогоріч воно впаде до 4,5%. Рівень безробіття серед молоді залишається високим — 16,9%. Проте економічні труднощі не послабили довіри суспільства. Схоже, багато громадян сприймають ці виклики як тимчасові жертви в боротьбі за довгостроковий суверенітет і національну гордість.

Примітка перекладача. Або, як і в Росії, цими настроями вдало диригують. Усе ж варто врахувати таку деталь, коли говоримо про закриту державу авторитарного типу.

Громадська стійкість, чи то справжня, чи то підготовлена через контроль ЗМІ, є політичним буфером для Пекіна. Це дає змогу уряду зайняти конфронтаційну позицію, не стикаючись із негативною внутрішньою реакцією. Та довгострокові наслідки стійкого відокремлення, включаючи технологічну ізоляцію, втечу капіталу та перебудову ланцюга поставок, нам іще тільки доведеться побачити.

Очевидно лише одне. Вашингтон і Пекін увійшли у фазу жорсткішої риторики, взаємних санкцій і зменшення взаємодії. Відсутність довіри при обмежених інституційних рамках для деескалації збільшує ризик помилки. Якщо нинішня траєкторія залишиться без контролю, перспектива довгострокового стратегічного суперництва — чогось схожого на нову холодну війну — може й не бути спекулятивною.

Загострення тарифного протистояння між Штатами та Китаєм викликає фундаментальне питання. Це лише наступна фаза довготривалої торговельної війни? Чи ми є свідками перших ознак нової холодної війни — або навіть прелюдії до військового конфлікту?

Подивімось на це з точки зору теорії міжнародних відносин. Якщо обидві сторони і далі займатимуть безкомпромісні позиції з мінімальним простором для переговорів, характер їхньої взаємодії ризикує демонтувати наявні рамки співпраці. Тобто ще більше поглибить взаємну недовіру.

Якщо і Вашингтон, і Пекін віддають перевагу національній безпеці й економічному суверенітету понад усе, це матиме наслідки. Вони обидва інтерпретуватимуть дії опонента як загрозу чи спробу стримування. Включно зі спіраллю дій та контрзаходів, які можуть перерости у структурну конфронтацію.

Десятиліттями китайсько-американські відносини перешкоджали інституційним зв’язкам, таким як Світова організація торгівлі та механізми двостороннього діалогу. Ці канали забезпечували простір для переговорів і деескалації, запобігаючи сповзанню до антагонізму в стилі холодної війни.

З огляду на першу торговельну сутичку, яка почалася між державами 2018 року, торговельні й освітні обміни між двома країнами тривали, попри стратегічні розбіжності між ними. Це давало певну стратегічну невизначеність і потенціал для примирення.

Однак зараз ландшафт змінився. Посилаючись на зростання кількості відмов у візах і скасування студентських віз Штатами, Китай нещодавно випустив попередження щодо поїздок для своїх студентів і громадян, які планують відвідати США. Це призвело до різкого скорочення освітніх і туристичних обмінів.

На економічному фронті накопичення нетарифних бар’єрів і розширення обмежень у технологіях штовхнули двосторонню торгівлю між країнами до історичного мінімуму. Концепція «всебічного роз’єднання» між торгівлею, інвестиціями, технологіями та людською мобільністю — це вже не віддалена перспектива, а відчутний процес, який іще й прискорюється.

В таких умовах ярлик «нової холодної війни» стає все більш правдоподібним. Китай і США переходять від стратегічної конкуренції до системного суперництва. А без надійних каналів зв’язку та механізмів врегулювання кризових ситуацій іще й різко зростає ризик ескалації.

Все це може призвести до серйозних наслідків у глобальному середовищі, досі дестабілізованому ще через пандемію COVID-19 та окремі регіональні конфлікти. З таким багажем, повномасштабне роз’єднання двох найбільших економік світу може порушити глобальні системи поставок, підірвати інвестиції та перешкодити технологічним інноваціям.

Повернення до дипломатії, заснованої на діалозі, є не просто кращим, а й необхідним. Чи то через відновлення двосторонніх дипломатичних обмінів, чи то через залучення в рамках багатосторонніх платформ, але обидві сторони повинні відновити рамки для структурованих переговорів.

Примітка перекладача. Цікаво, як автор статті так додумався, що США та Китай із ним будуть радитись. Утім, стаття цікава для українських читачів саме деталями, а не побажаннями.

Будь-які односторонні жорсткі дії чи відмова від дипломатичних процесів не лише погіршать двосторонні зв’язки, а й поставлять під загрозу крихке відновлення світової економіки. Під сумнівом буде сама стабільність міжнародного порядку. Тож у епоху підвищеної невизначеності раціональна взаємодія та відкрита комунікація важливіші, ніж будь-коли.