Карантин під замком

У світі пахне миром. Війни, якщо й трапляються, то акуратно запаковані десь на околиці, де одна країна бере на себе весь удар, а решта п’є каву й торгує собі далі. Завжди так було, є і точно буде. Щойно став жертвою, тримай карантин під замком.

Для справжньої світової війни потрібна вісь країн. Бажано агресивних, бо якщо це просто сварка, то все закінчиться за тиждень. А щоб економіка відчула кейнсіанський поштовх, потрібні довгі, криваві бої, свої трагедії та свої герої. Але я вам доповідаю: ніякої осі агресорів у світі нема. Просто нема, і все.

Самі подивіться. Нова влада США хоче миру на всіх фронтах. Такі миротворці, що аж зуби зводить. І все дуже-дуже системно. Ось вам переговори між Україною та Росією. Характерні ознаки — не напряму, а через посередників, бо ж як інакше.

Це стиль такий. З Іраном теж спілкуються через треті руки. Тобто через американця, але не з основної обойми Вашингтону. Щоб у разі провалу не звинуватити саму владу. Та й із Китаєм, ясна річ, частину розмов доведеться вести через когось іншого. Пекін любить ускладнювати та завищувати свою роль у будь-якому процесі.

І все ж настільки міцно виглядає. Ось Росії пропонують зупинити війну в Україні — без умов, просто бери й зупиняй. Нічого легшого не існує, окрім запарювання лапші. Точно мир буде. Аж відчувається.

Щоправда, Росія одразу висуває свої умови. Це там, де без умов узагалі ставилось питання. Та хіба це проблема? Дивіться самі: всі ж роблять вигляд, що це не спроба затягнути час. Отже, точно мир, без нього ніяк.

Ірану кажуть: згортай свою ядерну програму. Без умов, просто бери й роби. А він у відповідь теж заявляє про свої умови. Прямо як росіяни, яких прийнято зображати союзниками аятоли — вони ж лише отримують звідти військові поставки та «віддячують» авіацією.

Дивовижно, чому ж іранці починають висувати свої умови. Невже у росіян побачили прийом і вирішили скопіювати? Мабуть, співпало. У результаті на даному етапі вже не йдеться про ядерну програму Ірану. Тобто з обговорення випала тема, через яку обговорення почалось.

Ну яка тут вісь? Це ж лише обмін військовими поставками та синхронність дій у зовнішній політиці в інтересах одне одного. І фірмове затягування часу під виглядом дипломатії.

Однак ж усіх усе влаштовує. Отже, схема працює, як швейцарський годинник. Інакше, я впевнений, вона б комусь не подобалась та викликала гострі запитання.

І саме із цієї причини я не здивуюсь, якщо Китай зробить так само. Почне висувати умови там, де треба узгодити без умов. Іти в ногу з Іраном та Росією там, де цього вперто не бачить решта світу. Тобто робити те, що зазвичай характеризує військово-політичний союз, хоч його існування і заперечують провідні держави.

Констатуємо факт. Судячи з даних маркерів, у світі все ж існує певний клуб реваншистів. Його учасники вже синхронізували свої дії. Вони допомагають один одному дипломатичними вивертами й успішно грають на нервах ситого Заходу. І в них це виходить, що найбільше бентежить.

Настрій може врятувати лише одна новина. Господи, як же добре, що Захід уже давно мобілізувався на підтримку України. Цілком і повністю. Звісно, він готовий! Адже вся ця політика, згідно з якою бойові дії потрібно було закрити на амбарний замок в Україні, саме для цього і працювала. Інструкція така: війну десь замкни, ключ викинь.

Звісно, не для комфорту, а щоби був час підготуватись. Про всяк випадок зрізати із себе міцні окови, якими потенційні агресори ставлять тебе у певну залежність від себе. Мати армію, готовність якої значно вища за ту, яка була до початку війни. Тієї війни, яку ви настільки круто замкнули в уже постраждалій державі.

Майстрам великої гри завжди видніше. Мабуть, ніякого союзу авторитарних агресорів насправді немає. Бо, якби він існував, західні держави вже гнали б із конвеєрів танки, кораблі, снаряди, та хоч гвинтівки. Але ж ні. Цього немає, невдовзі мир (головне, не уточнювати місяць та рік). По решті питань тиша.

2022-го було легко малювати собі круту коаліцію Заходу, яка за потреби поставить на місце всяких там диктаторів. «Томагавки» полетять, перемога буде. Але за три роки що змінилося? Майже все. Окрім, на жаль, самого Заходу.

«Неефективні диктатори» виявилися не такими вже й неефективними. Так, їхні методи доволі тупі, але проти них не виставляють нічого. Тому вони працюють. Їхні автори вже мають свій блок, інтегрувавшись в економіку та політичну сферу один одного.

Система може викликати нарікання, але вона хоча б існує і працює. Тож тепер цим шантажують світ. Поки що шантажують. А що буде далі — цього ніхто не знає.

Зрозуміло лише те, що на будь-який розвиток негативний подій західні країни напрошуються своїми вчинками так само, як і ми — на повномасштабне вторгнення нищенням власної армії. Ворог це завжди бачить. І сам вирішує, коли цим краще скористатись.

Нас стільки років привчали, що війни є лише локальні, решта завжди під контролем. Де горить, там не Захід. Цілком можливо, скоро Заходом перестануть бути Литва чи Латвія, або Естонія. Бо вони чомусь роблять не по-західному — виходять із конвенцій, що обмежує їхню здатність оборонятись.

Захід так не робить. Він просто нічого не робить. Треба було захистити якщо не демократію, то хоча б той самий світовий порядок. Цього не зробили. Тільки старий вже й так був надто старенький, а тепер він остаточно врізав дуба. І тепер, поки новий світовий порядок не сформовано, налаштовуємось на життя у новому світовому хаосі.

Оскільки з часів розпаду СРСР люди не хотіли читати філософів німецької школи, найближчими десятиліттями більш актуальні автори — Карл фон Клаузевіц та Самюель Гантінґтон. Та військові статути тих держав, де читачі живуть.

Усе логічно. Коли ти замикаєш невідому тобі проблему на ключ із кимось іншим, а ключ викидаєш — то не зрозумієш ані суті подій «під замком», ані того, ким стане замкнута наодинці з бідою жертва. Їй доведеться еволюціонувати, щоб вижити. Тебе поряд не було. Бо ти тримав її на дистанції, розглядаючи лише на відстані.

І це помітно по тому, яким місцем нині думає західна дипломатія. Вона не розуміє агресора, який насправді не надто ховається. Не розуміє нас, хоча ми відкрито показуємо перебіг подій. Не вийде зрозуміти те, що ти заховав якомога далі від себе. Карантин під замком мав свою ціну.