Рецензія на фільм «Сплячі пси» / Sleeping Dogs

З 17 квітня в кінотетрах стартував прокат кримінально-детективного трилера «Сплячі пси» з Расселом Кроу та Карен Ґіллан у головних ролях. Його сюжет заснований на бестселері румунського письменника Юджина Кіровіца під назвою «Книга дзеркал», котрий з’явився на полицях книгарень у 2017 році. В огляді нижче розповідаємо, наскільки вдалим вийшов режисерський дебют сценариста «Креда вбивці» (2016) Адама Купера.

«Сплячі пси» / Sleeping Dogs

Жанр кримінально-детективний трилер
Режисер Адам Купер
У ролях Рассел Кроу, Карен Ґіллан, Мартон Чокаш, Томмі Фленаган, Гаррі Грінвуд, Томас М. Райт, Елізабет Блекмор, Лінн Гілмартін, Пачаро Мзембе, Пола Арунделл
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Колишній детектив відділу вбивств Рой Фрімен страждає на хворобу Альцгеймера. У нього в домі скрізь розклеєні стикери з різноманітною інформацією — від власного імені до інструкцій як розігрівати їжу в мікрохвильовці чи вказівок, яка ручка на крані відповідає за холодну воду, а яка — за гарячу. Рой проходить експериментальне лікування, а також, за рекомендацією лікаря, намагається тримати свій розум у тонусі, і складання звичайного пазла добряче сприяє цьому.

Одного разу з чоловіком зв’язується правозахисниця, котра сповіщає про бажання ув’язненого за вбивство смертника Айзека Самуеля поговорити з Роєм. Адже саме він та його напарник Джиммі Реміс 10 років тому вели цю справу, і під тиском останнього наляканий юнак тоді зізнався у скоєнні злочину. Однак зараз він стверджує протилежне і розповідає, що в той злощасний день у будинку померлого професора Джозефа Відера знаходився хтось інший.

На початках Фрімен скептично ставиться до виправдань Айзека, вбачаючи у цьому останні спроби приреченого на смерть уникнути страшної кари. Та все ж таки з цікавості він занурюється у розслідування та усвідомлює, що щось тут явно не сходиться.

Останніми роками Рассел Кроу не сильно тішить своїх шанувальників яскравими ролями. Навпаки, володар премії «Оскар» за роль в культовому неопеплумі «Гладіатор» (2000) здебільшого розпорошується на усіляку нісенітницю, як-от дві за рік з гаком одноденки у жанрі горор, присвячені одній і тій самій темі — «Екзорцист Ватикану» (2023) та «Екзорцизм» (2024), або участь у супергеройському треші «Тор: Любов і Грім» (2022) чи «Крейвен-мисливець» (2024).

Вже згаданий вище Адам Купер та його співсценарист Білл Колладж вирішили відмовитися від структури літературного першоджерела, яке складається з трьох частин (а сам Рой Фрімен фігурує тільки у третій) та розділили оповідь на глави, кожна з яких присвячена тому чи іншому персонажу. Такий підхід здається доречним, адже наскільки головний герой поступово, по крихті, складатиме цей пазл, настільки й глядач постійно дізнаватиметься про нові подробиці. Не дивлячись на досить неспішний темп оповідання, це дозволяє уникнути нудьги.

Логічно, що в поле зору персонажа Кроу і глядача потрапляють усі причетні; навіть його колишній напарник, який, здається, не дуже задоволений бажанням Роя повернутися до цієї справи. Серед інших цікавих особистостей — аспірантка професора Лора Бейнс, типова femme fatale з нуарних історій; студент та її коханець Річард Фінн, а також ветеран з ПТСР, а нині різнороб Вейн Деверо, якого взяв під своє крило Відер.

От зустріч детектива з колишнім колегою, попри дружні обійми й товариське пиво, вселяє в глядача певні сумніви. От уже камера перемикає увагу на флешбек з химерним любовним трикутником, якого, до речі, могло і не бути, адже здобута інформація ризикує виявитися банальною вигадкою. А от той, хто міг розповісти щось корисне, дивним чином помирає від передозування наркотиками.

Купер і Колладж щосили намагаються заплутати, повести хибним шляхом, а в певні моменти навіть засумніватися в адекватності сприйняття дійсності запаленим мозком головного героя. Втім, дві речі тут більш ніж очевидні. Перша — те, що бідолаха за ґратами, який очікує на смертний вирок — точно ні в чому не винний. Друга — у фіналі усі шматочки пазла зіллються в єдину картинку, так само як і символічний пазл на столі у хворого ексдетектива. З іншого боку, передбачити подану як одкровення розв’язку не становитиме великих труднощів. Що аж ніяк не робить «Сплячих псів» поганим фільмом.

Приємно усвідомлювати, що у Рассела Кроу (7 квітня актору виповнився 61 рік, з чим принагідно його вітаємо) ще достатньо пороху в порохівницях, щоб видавати дійсно цікаві перформанси. Символічна червона помада куди більше пасує Карен Ґіллан, ніж дурнуватий грим Небули, і цей виступ вона точно може занести собі в актив. На контрасті з гопником з комплексом Бога, якого він зобразив у бойовику «Три ікси» (2002), постає перед глядачем Мартон Чокаш, цього разу втіливши образ інтелігентного професора. Та навіть за ним водяться свої грішки. Як завжди непохитний Томмі Фленаган возз’єднується з Кроу після спільних знімань в «Гладіаторі».