Убивства під хмельницьким СБУ. Феміда виправдала керівника обласного управління і його підлеглого

Лютий 2014 року. У Києві вирує Революція гідності, максимальний градус напруги. 18 лютого силовики та «тітушки» пішли в атаку проти мітингувальників. Того дня на Майдані було вбито близько двох десятків людей. По всій країні почалися масові захоплення будівель облдержадміністрацій та силових відомств. Владна вертикаль Віктора Януковича сиплеться…

Масові протестні акції пройшли і у Хмельницькому, нагадує видання «Главком». 19 лютого 2014 року периметр довкола управління Служби безпеки у Хмельницькій області оточила розбурхана юрба. Два виїзди з території силового відомства було заблоковано комунальними тролейбусами, які протестувальники «зняли з лінії». Після серії пострілів з будівлі СБУ, які у підсумку призвели до смерті та поранення кількох мітингувальників, перед натовпом з’явився чоловік у чорному пуховику. Він, говорячи у мегафон із наліпкою ВО «Свобода», спробував «розрулити» критичну ситуацію. Та всі його потуги виявилися марними. Вулиця відреагувала безапеляційними закликами: «Вбивця!».

Ближче до вечора того дня «агресивно-налаштовані особи» (так у вироку говориться про мітингувальників, які вели штурмували СБУ – «Главком») за допомогою «коктейлів Молотова» підпалили будівлю обласного СБУ.

Того буремного лютневого дня роль переговірника-невдахи зіграв начальник СБУ Хмельниччини полковник Віктор Крайтор. Він разом із колишнім підлеглим, співробітником спецпідрозділу «Альфа» Віталієм Тарадаєм опинилися на лаві підсудних. П’ять років тривало досудове розслідування. Ще на шість років розтягнулися судові слухання. Слідство інкримінувало їм вбивство, вчинене через необережність; необережне тяжке тілесне ушкодження і перевищення службових повноважень. Зрештою, у березні 2025 року суддя Хмельницького міськрайонного суду Олег Антонюк ухвалив сенсаційний вирок: обох обвинувачених виправдано і визнано невинуватими.

Вирок у справі Крайтора-Тарадая з’явився у судовому реєстрі 18 березня 2025 року. Однак сам текст було засекречено від публічного доступу. «Главком» вперше публікує текст рішення суду.

Аби отримати документ, спочатку «Главком» звернувся із запитом до головуючого судді Антонюка з проханням пояснити причину втаємничення важливого рішення для суспільства. І як виявилося, ніхто з учасників справи не ініціював подібної заборони на доступ.

«Враховуючи суспільний інтерес, судом вжиті заходи та наразі узгоджено і вирішено з Державним підприємством «Інформаційні судові системи» питання можливості відкриття змісту вироку суду у вищевказаній справі в «Єдиному державному реєстрі судових рішень» з врахуванням обмежень, передбачених Законом України «Про доступ до судових рішень», – відповів на журналістський запит суддя Олег Антонюк.

Врешті саме після втручання «Главкома» 14 квітня повний текст вироку став доступним.

Версія слідства

За даними досудового розслідування, близько 12 год. 36 хв. 19 лютого 2014 року Віктор Крайтор віддав незаконний наказ Віталію Тарадаю на застосування вогнепальної зброї. У той момент силовики перебували всередині будівлі СБУ, а зовні стояли мітингувальники. «Альфівець» розташувався навпроти центрального входу. Слідство вважає, що Тарадай здійснив декілька пострілів із кулемета калібру 7,62 мм модифікації Калашникова у напрямку нижньої частини дверей центрального входу, перекритих непрозорим антивандальним ролетом. Кулі влучили у протестувальника, який пробирався в приміщення, перебуваючи у тамбурі управління СБУ, а також у двох людей, які стояли перед будівлею. Одна з куль виявилася фатальною для 72-річної хмельничанки Людмили Шеремет; у неї було діагностовано вогнепальне поранення голови. Жінка стояла на вулиці, за кілька метрів від центрального входу.

Сторона обвинувачення зазначила, що Крайтор, віддаючи незаконний наказ Тарадаю, керувався «мотивами несприйняття євроінтеграційних прагнень та вимог мітингувальників, з метою перешкоджання мітингам та запобігання ймовірній можливості проникнення до приміщення управління СБУ».

Розсекречений вирок у справі про вбивства мітингувальників під СБУ Хмельниччини

Свідчення потерпілих і очевидців

Слідство надало речові докази, експертизи, а також свідчення потерпілих та свідків. Якщо узагальнити їхні пояснення, то маємо таку хронологію.

Із самого ранку 19 лютого 2014-го вервечки небайдужих хмельничан сходилися до центрального Майдану Незалежності, що біля облдержадміністрації. За словами кількох очевидців, беззбройні люди хотіли запитати в керівництва обласного СБУ, «чи вони з народом, чи з владою Януковича». «Пропозицій захопити СБУ не було», – сказав один із допитаних у суді свідків.

У фотоархівах журналіста «Главкома» зберігся більш детальний список вимог мітингувальників до депутатів усіх рівнім. Зокрема, хмельничани засуджували вбивства майданівців у столиці, що відбулися напередодні – 18 лютого 2014 року. І вимагали від депутатів «участі на усіх рівнях гілок влади прийняття рішень, які не допустять силових дій в місті, області проти своїх громадян».

Під цими конкретними вимогами люди ставили свої підписи.

Ближче до опівдня площа біля Хмельницької ОДА вже була заповнена людьми. Вони розділилися на три колони. Перша – попрямувала до будівлі обласної прокуратури. Друга – до управління СБУ. І третя вирішила йти до приміщення обласного державного телеканалу «Поділля-Центр», як сказав потерпілий у справі, щоб «змінити інформаційну політику, спрямовану на підтримку діючої влади та висвітлювати події на Майдані».

За оцінками учасника протестних акцій, екскерівника громадської організації «Підприємці Поділля» Аліма Міщука, поблизу будівлі СБУ Хмельниччини перебувало 500-600 мітингувальників. Окремо він розповів, що ввечері 18 лютого 2014-го він разом із десятьма особами перебували під стінами обласної Служби безпеки і бачили, як правоохоронці палили документи на території спецслужби. О шостій ранку наступного дня Міщук зустрівся зі знайомим, на той час керівником відділу СБУ, який просив його не допустити походу мітингувальників до Управління. На що свідок відповів, мовляв, поведінка СБУ вночі негативно налаштувала мітингувальників. Пізніше Міщук зазначить на допиті, що він і його знайомі йшли без намірів штурмувати будівлю СБУ, «можливо така ідея була у гостей».

Хто ж ці загадкові «гості», спробував пояснити допитаний начальник Управління МВС України в Хмельницькій області у 2010-2014 роках генерал-майор міліції Сергій Шутяк. За його словами, у день підпалу обласного СБУ надходила оперативна інформація, що до Хмельницького «приїхали чужі і буде біда». Дані про групу заїжджих у коментарі «Главкому» підтвердив один з керівників регіону того періоду: «Мені повідомили, що на під’їзді до Хмельницького стоять автобуси з молодими хлопцями, які прибули з Тернополя».

Також біля обласного СБУ свідок Шутяк помітив кримінального авторитета Панікара. Там же були, як повідомив суду заступник голови хмельницького осередку ВО «Свобода», колишні злодії, спортсмени, кримінальні авторитети… Іще свідок бачив молодь в балаклавах і з палицями.

Після того, як було вбито 72-річну мітингувальницю, була безуспішна спроба «свободівця», а нині міського голови Хмельницького Олександра Симчишина переконати протестувальників не вдаватися до радикальних дій.

«Вони (співробітники СБУ – «Главком») обіцяють знайти і покарати (винних у вбивстві людини – «Главком»); вони обіцяють узяти на себе повністю лікування постраждалих людей… Це те, що вони кажуть, а нам вирішувати. Вони обіцяють, що жоден спецпризначенець не поїде на Київ; проти нас не будуть застосовувати зброю. Однак вони мусять охороняти цей об’єкт (будівлю СБУ – «Главком») і будуть стояти до останнього патрона. А патронів там вистачить на весь Хмельницький, повірте мені», – сказав Симчишин, відео виступу якого публікує «Главком».

Разом із тим, як переповів інший допитаний свідок, люди вже готували «коктейлі Молотова», лунали заклики: «Палити!». Цитата з вироку: «Це був неконтрольований натовп, серед якого радикально налаштована молодь, багато випивших, масовий психоз. Всі компоненти для приготування «коктейлів Молотова» можливо було придбати у «Фуршеті» (напроти будівлі СБУ – «Главком»). Окремі люди їздили на шиномонтаж за покришками».

У результаті вогнем було знищено повністю перший та другий поверхи управління СБУ. Часткових руйнувань зазнали і поверхи вище.

Версія обвинувачених

Обоє обвинувачених не визнали вини. Зокрема, Віктор Крайтор повідомив, що напередодні трагічних подій одержав інформацію про штурм його управління групою осіб до 200 людей. Вранці 19 лютого 2014 року він зібрав нараду, де наголосив на дотримання вимог законодавства щодо застосування зброї. Ще до появи колони мітингувальників під обласним СБУ підлеглі Крайтора доповіли про групу осіб, які блокують і засліплюють камери відеоспостереження, а на задньому дворі торгового центру «Фуршет» 20-30 чоловік виготовляють «коктейлі Молотова». Ексначальник управління переконаний: під прикриттям мітингу планувалося захоплення управління СБУ.

За словами Крайтора, коли підійшли мітингувальники, він перебував у будівлі на другому поверсі, координував дії співробітників, які попереджали голосом «Стій! Назад! Припинити! Режимний об’єкт!». Він особисто дав команду провести попереджувальні постріли в безпечне місце з метою уникнення рикошету. Застосування вогнепальної зброї співробітниками СБУ відбулося після того, як частина протестувальників почали бити вікна у прибудові центрального входу.

У суді Крайтор заявив, що територія Управління СБУ – це територія військової частини. Більше того там розташовувався урядовий зв’язок, що також перебував під захистом співробітників СБУ. Тому він зобов’язаний був забезпечити охорону управління, зброї, державної таємниці. Додав, що, згідно з присягою, військовослужбовці дають клятву на вірність українському народові. Він ніколи в особистому спілкування, чи в засобах масової інформації не висловлював незгоди з євроінтеграційними процесами.

Тодішній підлеглий Крайтора, обвинувачений Віталій Тарадай зазначив, що ввечері 18 лютого 2014 року отримав табельну зброю АКС-74 калібра 5,45 мм і пістолет «Форт». У день мітингу, коли активісти почали вибивати двері управління, Тарадай був усередині і заявив, що попереджав мітингувальників про застосування зброї. Проте вони не реагували. Тоді Крайтор віддав команду Тарадаю та ще одному співробітнику здійснити попереджувальний вогонь. Вони зробили кілька пострілів у глухий кут правої колони, звідки не можливий рикошет на вулицю, запевнив обвинувачений. Через короткий проміжок часу Тарадай почув, як пролунала довга черга приблизно з восьми пострілів. Хто стріляв, він не знає, але в мить почув крики мітингувальників.

У вироку є контраверсійні пояснення Крайтора, чому він одразу не вийшов до мітингувальників, а лише тоді, коли було вбито літню жінку. Спочатку він сказав, що начебто не встиг вийти, бо мітингувальники майже відразу почали трощити вхідні двері. Потім Крайтор уже виправдовувався, мовляв, контактувати з мітингувальниками, «згідно з обов`язками не був зобов’язаний. Але був готовий до спілкування у встановленому порядку». Казав, що міг повідомити мітингувальникам, що підрозділ «Альфа» до Києва для протидії Майдану не направлявся і перебував у Хмельницькому.

Уже під час розгляду справи Крайтор розділив учасників акції протесту під обласним СБУ «на мітингувальників і агресивно налаштованих».

«Під час допиту на суді Крайтор мені дорікнув: «Чому ви мені особисто не зателефонували, що люди хочуть, щоб я до них вийшов поспілкуватися?». На що я чітко сказав, що через свого знайомого працівника СБУ завчасно передав усі побажання мітингувальників. Зокрема, люди вимагали, щоб спецпризначенці «Альфа» не їхали на київський Майдан. Мій співрозмовник відповів, що спробує передати цю інформацію «по вертикалі». При цьому висловив сумнів, сказавши, що Крайтор сліпо вірив, що довкола Хмельницького одні бандери, тому сидів у засідці, очікуючи штурму СБУ. На мою думку, провина за смерті лежить на Крайторі», – такий коментар «Главкому» надав Алім Міщук, який був очевидцем тих подій.

Висновки суду

Однак суд так не вважає. Згідно з вироком, слідство неналежним чином та упереджено провело досудове розслідування; допустило ряд істотних порушень вимог Кримінального кодексу, а також Кримінального процесуального кодексу, «які тягнуть за собою визнання доказів не допустимими». Крім цього, орган досудового розслідування втратив важливі докази.

Суддя Олег Антонюк констатував: без відповіді залишилося питання, хто здійснив чергу пострілів, якими було вбито Людмилу Шеремет та поранено кількох мітингувальників. Щоправда, у матеріалах справи, які досліджував суд, був висновок комісії Центрального управління СБУ за результатами службового розслідування, датований 6 березням 2014 року. У ньому йшлося, що «чергу пострілів з автоматичної зброї… здійснено з тамбура центрального входу управління СБУ, в якому на той час перебували невстановлені особи з числа агресивно налаштованих мітингувальників».

Виходить, що службова перевірка намагалася повісити на протестувальників провину за смерть та каліцтва людей і «відбілити» Крайтора? Однак цей висновок не справив враження на суд. «Встановити взаєморозташування зброї стосовно двох потерпілих (одна із них була загибла Людмила Шеремет  –  «Главком») експертам не вдалось…» – ідеться у вироку.

У цілому, суд дійшов висновків: винуватість Віктора Крайтора та Віталія Тарадая «у пред’явленому обвинуваченні ґрунтувались переважно на припущеннях не підтверджених належним чином, допустимими, достовірними та достатніми доказами». На думку судді, залишились недоведеними не лише причетність обвинувачених до вчинення інкримінованих злочинів, а і взагалі протиправний характер дій обвинувачених.

Як стало відомо «Главкому», прокурор і адвокат подали апеляційні скарги на вирок у справі Крайтора-Тарадая. У коментарі виданню представниця доньки загиблої Шеремет Ольга Веретільник зазначила: потерпіла сторона не погоджується з позицію суду першої інстанції, який відкинув практично всі докази, які вказували на винуватість обвинувачених. І проситиме апеляцію скасувати вирок і притягнути до кримінальної відповідальності Крайтора і Тарадая.

«Обставини справи інтерпретовано у виправдувальному вироку таким чином, що на момент пострілів управління СБУ у Хмельницькій області перебувало у такій ситуації, що йому потрібно було захищатися від збройного нападу. Водночас, на думку сторони потерпілих, такого насправді не існувало. Під будівлю СБУ прийшов мирний протест, який мав різні вимоги. Хтось хотів почути особисто від Крайтора запевнення, що він – з народом. Хтось із мітингувальників намагався дізнатися, чи не їдуть співробітники СБУ до столиці зачищати Майдан. Загалом, люди виглядали заведеними, але мирними. У певний момент з’явилося п’ятеро хуліганів, які почали товкти вікна у прибудові до будівлі силового відомства. Спецслужба мали всі можливості розв’язати ситуацію без жертв. Усі наступні ризики у вигляді штурму та підпалу, які потім настали, були реакцією людей на протиправні дії співробітників СБУ», – переконана Ольга Веретільник.

«Загубили» ще одне вбивство?

19 лютого 2014 року була ще одна смерть біля обласного управління СБУ. Загинув 21-річний студент Дмитро Пагор. Це сталося ввечері.

«У морзі нам сказали, що в нього кульове поранення, ніби то стріляли із автомата Калашникова, але кулі не показали. Діма закривав собою дівчину, коли лунали постріли», – розповів місцевим ЗМІ дядько загиблого Юрій.

На початок 2016 року військова прокуратура Західного регіону інформувала, що трагічний епізод із Дмитром Пагором досліджується разом із вбивством Людмили Шеремет у рамках досудового розслідування за фактом перевищення влади або службових повноважень  працівниками правоохоронного органу, себто працівників СБУ.

У червні 2021 року слідчі ДБР шукали пістолет Макарова, з якого ймовірно було вбито Дмитра Пагора. Жодних свіжих подробиць щодо цього розслідування наразі немає.

Додамо, що 21 листопада 2014 року президент Петро Порошенко присвоїв звання Герой України (посмертно) Дмитру Пагору і Людмилі Шеремет. Високу державну нагороду було присвоєно «за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності».

Автор: Віталій Тараненко

Джерело: «Главком»