Як в Аргентині 1970-х військові та пероністи брали в заручники мертві тіла політичних опонентів

Ева Марія Дуарте де Перон, що залишилася в історії як Евіта, – найвідоміша і найпопулярніша перша леді Аргентини. Вона прожила всього 33 роки і померла від раку, а тіло її викрали після військового перевороту. Розповідаємо, як аргентинські радикали-підпільники викрали тіло політичного опонента пероністів, щоб повернути Евіту на батьківщину, як в Аргентину повернувся сам Перон і що сталося після смерті вже з його тілом.

Уночі 15 жовтня 1974 року в Буенос-Айресі група озброєних людей зламала двері склепу на найвідомішому цвинтарі країни – Реколете. У цьому склепі був похований генерал і колишній президент. “Труна з полірованого вручну кедра не потьмяніла. У неї були заокруглені краї і табличка з ім’ям “Педро Еухеніо Арамбуру”, замок, зображення Христа і вісім ручок – труна найдорожчої моделі, президентської. Уся ця розкіш важила кілограмів сто – деталь, яку не врахували в плані”, – пише у своїй документальній книзі “Арамбуру: політичне вбивство, яке розділило країну. Походження Монтонерос” аргентинська журналістка і політолог Марія О’Доннелл.

На кладовищі орудували члени партизанської ліворадикальної організації “Монтонерос”. Керував ними Пако Урондо – відомий аргентинський літератор і підпільник. У непроглядній темряві викрадачі, надриваючись, витягли труну з тілом генерала Арамбуру, повантажили її на візок і довезли до цвинтарної стіни, де знаходився місткий контейнер для зів’ялих квітів і вінків.

Коли контейнер наповнювався, прибиральники відчиняли стулку, що відокремлює його від вулиці, і вивалювали вміст прямо в кузов сміттєвоза. Те ж саме підпільники проробили з труною. Відповідну для цього вантажівку вони викрали кількома днями раніше. Перед тим як покинути Реколету, на найближчому до розкритого склепу монументі викрадачі тіла написали: “Монтонерос”. Підпільники викрали колишнього президента не просто так: його, вже чотири роки як покійного, взяли в заручники.

Генерала хотіли обміняти на забальзамоване тіло першої леді Аргентини Евіти Перон (1919-1952). За наказом Арамбуру, який 1955 року прийшов до влади, поваливши президента Хуана Домінго Перона, небіжчицю таємно вивезли з країни і під чужим ім’ям поховали в Італії.

Викрадення Евіти

Ева Марія Дуарте де Перон, більше відома як Евіта, прожила всього 33 роки і померла від раку. До того як вийти заміж за генерала Перона 1945 року, вона працювала на радіо і знімалася в кіно. Першою леді Евіта пробула шість років (з 1946-го до 1952 року) і за цей час, як кажуть в Аргентині, стала жінкою, якою найбільше захоплювалися і водночас ненавиділи. Жодна дружина президента до неї не брала такої активної участі в політичному житті країни: багатотисячні мітинги, виступи по радіо, зустрічі з міністрами і дипломатами. Своїм головним завданням Евіта вважала захист незаможних, хворих, сиріт, вдів і матерів-одиначок. Вона пролобіювала закон, згідно з яким 1951 року аргентинки отримали право голосувати і обиратися, і привела жінок у політику.

За генерала Перона в Аргентині університетська освіта стала безкоштовною і доступною для всіх верств населення. У найманих працівників з’явилася оплачувана відпустка. Інвестували в охорону здоров’я, доступне житло і в індустріалізацію. При цьому було націоналізовано залізниці та іншу велику приватну власність. Збільшили податки для великого бізнесу, насамперед для експортерів сільськогосподарської продукції. Соціальні програми Перона і перерозподіл бюджетних витрат на користь бідних, природно, викликали сильну неприязнь у забезпечених аргентинців. Варто окремо зазначити, що генерал Перон не був ні соціалістом, ні комуністом. Ідеологія його партії полягала в тому, що держава має гарантувати громадянам соціальну справедливість.

Евіта була напористою і запальною. Вона обожнювала дорогий одяг, прикраси і любила повторювати: “Бідним подобається бачити мене красивою”. При цьому перша леді завжди наголошувала, що вийшла з народу і бідності, що було правдою, і за кожної можливості протиставляла себе дамам з вищого світу. Ненависть до Евіти доходила до того, що коли стало відомо про її смертельну хворобу, на парканах з’являлися написи: “Хай живе рак!” Ті аргентинці, що обожнювали Евіту, вже за життя вважали її святою.

Востаннє перша леді з’явилася на публіці на другій інавгурації Перона 4 червня 1952 року, а ввечері 26 липня після тривалої агонії вона померла в президентській резиденції. Весь цей час на вулиці під зимовим крижаним дощем за неї молилися тисячі аргентинців. Тіло померлої першої леді вирішили забальзамувати. Цим терміново зайнявся один з найвідоміших фахівців свого часу, іспанець доктор Педро Ара. У своїй книзі “Випадок Евіти Перон” Ара згадує, що за час хвороби Евіта настільки схудла, що її тіло важило трохи більше 30 кілограмів.

Прощання з першою леді в Буенос-Айресі тривало 16 днів. За офіційною інформацією, побачити Евіту востаннє прийшли близько трьох мільйонів людей. З огляду на тодішнє населення країни – кожен шостий аргентинець. Вони їхали та йшли пішки до столиці з інших провінцій. В Аргентині розкупили всі квіти – їх довелося терміново імпортувати із сусідніх Уругваю і Чилі. В останню ніч перед тим, як тіло відвезли в спеціальну каплицю, обладнану в будівлі CGT (Загальної конфедерації праці), на площі біля Національного Конгресу на згадку про покійну запалили 600 тисяч смолоскипів.

Хроніка похорону Евіти Перон (Громадське телебачення Аргентини):

Тіло Евіти Перон, за станом якого стежив Педро Ара, у майбутньому планували виставити в мавзолеї. Поки ж воно перебувало в будівлі CGT – і залишалося там ще три роки, аж до військового перевороту 1955 року, який повалив президента Хуана Домінго Перона. Переворот почався з операції авіації, яка бомбила центр столиці власної країни – Буенос-Айреса: центральну площу Мая, президентський палац і резиденцію.

Жертвами атаки стали понад 300 осіб. Більшість загиблих – звичайні мирні жителі, серед них шестеро дітей, наймолодшому з яких було три роки. Понад тисячу людей дістали поранення. Захоплення влади, яке його організатори назвали “Визвольною революцією”, очолили генерали Едуардо Лонарді та Педро Еухеніо Арамбуру. Скинутий президент Перон покинув Аргентину.

За тілом Евіти представники нової влади прийшли 22 листопада 1955 року. Це була група військових під керівництвом шефа військової розвідки (SIE), полковника Карлоса Еухеніо Мурі Кеніга і його заступника, майора Едуардо Антоніо Арандії. Доктору Аре і присутнім представникам CGT полковник Мурі Кеніг оголосив, що забальзамоване тіло відвезуть у безпечніше місце: “Ми хотіли, щоб цієї ночі ви були свідками того, що все робиться з максимальною повагою, як це заведено у християн”. Евіту переклали в труну і залишили військовим. Після цього про місцезнаходження її тіла нічого не було достеменно відомо 16 років.

Тіло на тіло

Через багато років дослідникам та історикам вдалося відновити, що відбувалося з викраденим тілом першої леді. Судячи з усього, генерал Арамбуру хотів, щоб Евіту таємно поховали, але полковник Мурі Кеніг не послухався наказу – імовірно, з особистої ненависті до покійної та її чоловіка. У 1955 році тіло багато разів перевозили з місця на місце, після чого залишили на зберігання вдома у майора Аранді. Військовий настільки боявся нападу пероністів, які прийдуть за тілом, що спав із зарядженим пістолетом.

Одного разу вночі, почувши підозрілий шурхіт, майор Аранді вистрілив у темряву і помилково вбив свою вагітну дружину. Пізніше тіло Евіти перевіз до свого робочого кабінету в будівлі військової розвідки полковник Мурі Кеніг. Він зберігав його в дерев’яному ящику для радіоапаратури і часто показував відвідувачам як трофей. Коли чутки про це дійшли до генерала Арамбуру, він заслав полковника в Патагонію і наказав таємно вивезти тіло з Аргентини. Так Евіта опинилася похованою в Мілані в могилі під чужим ім’ям. В Аргентині партію Перона, а також усе, пов’язане з ним і Евітою, оголосили поза законом.

1966 року після короткого періоду роботи підконтрольного армії, але все ж таки цивільного уряду, до влади в країні знову прийшли генерали: цього разу Хуан Карлос Онганіа та Алехандро Лануссе. В умовах заборони політичного життя та демократичних виборів опозиційно налаштована молодь в Аргентині стрімко радикалізувалася. Члени кількох заборонених владою організацій вважали себе “дітьми Перона і Евіти”: вони боролися за повернення генерала на батьківщину, слідували принципам кубинської революції та партизанської боротьби Ернесто Че Гевари і продовжували шукати викрадене тіло Евіти.

У таких умовах народилося партизанське угруповання “Монтонерос”. Їхньою першою публічною акцією стало вбивство першого червня 1970 року 67-річного генерала Арамбуру (самі підпільники називали це стратою). Наприкінці травня, у день збройних сил Аргентини, переодягнені у військову форму партизани прийшли до Арамбуру додому.

Він жив у квартирі в одному з центральних районів Буенос-Айреса і, як заздалегідь з’ясували змовники, не мав постійної охорони. 29 травня 1970 року двері їм відчинила дружина генерала. “Ніщо її не насторожило. Вона запросила молодих військових пройти і запропонувала випити кави, поки вони чекали на Арамбуру, який приймав душ. Нарешті, він з’явився, усміхнений, бездоганно вбраний”, – докладну розповідь про викрадення кілька років по тому опублікував журнал “Справа пероністів”, який випускали “Монтонерос”.

Переодягнені підпільники оголосили, що вони супроводжуватимуть Арамбуру на святкування дня збройних сил. Ні відставний генерал, ні його дружина нічого не запідозрили. Про те, що його викрали, організатор держперевороту 1955 року почав здогадуватися тільки дорогою в селище Тімоте, за 420 кілометрів від Буенос-Айреса. “Монтонерос” кілька місяців готувалися до операції і сільськими дорогами, оминаючи всі поліцейські пости, без проблем дісталися пункту призначення – заміського будинку. Ось як у журналі “Монтонерос” описували сцену, що сталася там:

– Генерал Арамбуру, вас затримала революційна організація пероністів і ви постанете перед революційним судом.

Тільки тоді він, здається, до кінця все зрозумів. Але єдиним, що сказав, було:

– Добре.

Крім безпосереднього повалення президента Хуана Домінго Перона, “Монтонерос” звинувачували Арамбуру в розстрілі військових, які не підтримали переворот, і крадіжці тіла Евіти. Підпільники записували свою розмову з викраденим на диктофон, але коли мова дійшла до тіла, він навідріз відмовився говорити що-небудь під запис. “Нарешті, розповів справжню історію: тіло Евіти Перон перебувало на кладовищі в Римі, під чужим ім’ям і під наглядом Ватикану.

Документи, пов’язані з викраденням, зберігаються в комірці Центробанку на ім’я полковника Кабаніщаса. Більше він нічого не сказав, пояснивши, що це стосується його честі”, – йшлося у статті “Справа пероністів”. У результаті підпільники засудили Арамбуру до вищої міри покарання і стратили в підвалі будинку, де утримували і допитували після викрадення. Генерал не чинив опору – лише запитав, що буде з його родиною. Партизани відповіли, що нічого не мають проти його родичів.

– Генерале, – сказав Фернандо, – ми будемо приступати.

– Приступайте, – відповів Арамбуру.

Підпільники закопали вбитого в тому ж підвалі, де його розстріляли. Поліція знайшла тіло генерала Арамбуру через півтора місяця. Його впізнали за одягом і гравіюванням на обручці та поховали на цвинтарі Реколета, куди чотири роки по тому за ним, а точніше за його мертвим тілом, знову прийшли “Монтонерос”.

Евіта повертається, але викрадення тіл не закінчується

1971 року на тлі серйозної політичної та соціальної кризи військовий уряд під керівництвом генерала Лануссе запустив процес “великої національної угоди”. Як жест доброї волі поваленому президенту Перону, який на той момент жив у вигнанні в Іспанії, повернули тіло Евіти.

За спогадами відомого аргентинського документаліста Піно Соланаса, який саме в цей час кілька місяців поспіль знімав велике інтерв’ю з поваленим президентом і був безпосереднім свідком тих подій, Перон, коли посол Аргентини привіз йому труну, зажадав, щоб її відкрили. На забальзамованому тілі було видно порізи і сліди від припікань, а ніс покійної був зім’ятий кришкою. “Негідник!” – закричав Перон на посла.

Реставрацією тіла займався аргентинський скульптор і фахівець із бальзамування, професор Домінго Телечеа. Він фотографував тіло Евіти до і після. В інтерв’ю Телечеа розповідав, що багато ушкоджень були отримані не через неакуратне транспортування або зберігання в неналежних умовах, а завдані навмисно: “Вважаю, що тіло було осквернене”.

У листопаді 1972 року, після 17 років вигнання, Хуан Домінго Перон зміг повернутися в рідну Аргентину в супроводі третьої дружини Ісабель, залишивши тіло Евіти в Іспанії. У вересні 1973 року генерал виграв свої треті президентські вибори, набравши 62 відсотки голосів. А менше ніж за рік, першого липня 1974 року, на 79-му році життя Перон помер від зупинки серця.

На чолі країни опинилася вдова Ісабель Перон, вдова Ісабель Перон, яка виконувала обов’язки віце-президента. Це від неї “Монтонерос”, які викрали останки Арамбуру з кладовища Реколета, зажадали повернути Евіту в Аргентину. Тіло першої леді привезли в Буенос-Айрес. Тоді підпільники залишили труну Арамбуру в машині, кинутій під парканом в’язниці в районі Палермо.

До 1976 року, коли до влади в Аргентині внаслідок військового перевороту вкотре прийшла хунта, останки Евіти і Перона перебували в каплиці на території президентської резиденції Олівос під Буенос-Айресом. Нова влада їх розлучила: тіло генерала помістили в сімейний склеп на цвинтарі Чакаріта, а Евіти – на цвинтарі Реколета, де вже був похований її старший брат Хуан Дуарте. Так покійна перша леді опинилася буквально за сотню метрів від склепу генерала Арамбуру, де перебуває і зараз. Могила Евіти – найбільш відвідувана на кладовищі. На дверях її чорного мавзолею завжди є свіжі квіти.

У червні 1987 року невідомі під покровом ночі пробралися до склепу сім’ї Перона на цвинтарі Чакаріта, відчинивши ворота і двері ключами. Вони зламали труну, відрізали кисті рук генерала і зникли. Злодії зажадали у партії Перона викуп у кілька мільйонів доларів, який ніколи не був виплачений. Кілька учасників розслідування, зокрема суддя і шеф федеральної поліції, загинули за дивних обставин або були вбиті. Зникла велика частина зібраних доказів. ЗМІ підозрювали, що за викраденням стояли представники спецслужб Аргентини. Розслідування закрили, руки генерала так ніколи і не були знайдені.

Авторка: Катерина Базанова

Джерело: “Настоящее время“