Калатало, пильщик, бірюльки: волинський майстер відтворює іграшки минулого

Іграшки сучасним дітям давно замінили гаджети, ігри теж переважно пішли в онлайн. Це їхні батьки раділи лялькам Барбі чи конструкторам Лего, а у дідусів та бабусь єдиними іграшками часто були пластмасові пупси, дзиґа та неваляшка. А ось чим грали діти сто, двісті та навіть тисячу років тому? Цим питанням майже 20 років тому зацікавився майстер народних ремесел, член Національного товариства майстрів народного мистецтва із Волинської області Андрій Бондарук. Про що він і розповів читачам Коротко про.

Іграшки діти робили самі

У процесі досліджень він і сам навчився робити близько двох сотень іграшок, якими бавилися діти сторіччя тому. Вони виставлені в історичному музеї його рідного села Княгининок за вісім кілометрів від Луцька – тут їх може взяти до рук кожен охочий.

- Я чув про різні такі іграшки, які робили, наприклад, пастухи. І зараз ця традиція у селах не зникла – старші люди вміють їх досі майструвати, - розповідає Коротко про Андрій Бондарук. – За їхніми розповідями, в основному, я й збирав інформацію. Більшість іграшок діти робили за допомогою ножа.

Збирати інформацію з розповідей старожилів довелося тому, що праці небагатьох етнографів-дослідників народної іграшки не збереглися. Андрій зміг видобути лише книжку звичайного вчителя з Миколаївської області, де той зібрав здобуті ним секрети. Але це далеко не ті наукові праці, що були знищені за радянських часів.

Секрет однієї іграшки можна розгадувати роками

Багато іграшок, ділиться Андрій Бондарук, які є і сьогодні на полицях дитячих магазинів, робили, мабуть, з часів виникнення людства. Лук, рогатка, м'яч, меч, знаряддя праці – лопатки чи грабельки, музичні чи шумові інструменти – вироби, що видають різні звуки від ударів, наприклад, дерев'яних молоточків чи вітру. Коли з'явилися вітряки або водяні млини – дітям стали робити такі ж. Тих же дерев'яних коней стругали і сто років тому – і вони є й досі. Тільки ось майстрували їх зовсім по-іншому – з дерева та зазвичай за допомогою тільки ножа.

– Із шумових інструментів у нас були популярними калатало, клепало, гуркало, деркач, – ділиться Андрій Бондарук. – Деркач – це та сама тріскачка, що використовується у різних формах і досі. Або була така іграшка – пильщик. Це балансир. Ще – паяц, які стали популярними у Європі кілька століть тому. Пам'ятаєте таку іграшку? Клоун, смикаєш його за шнурочки - і він рухає руками та ногами. Раніше їх майстрували з картону.

Звичайно, що кілька сотень виробів, інформацію про які знайшов Андрій Бондарук, це далеко не все, чим розважалися дітлахи в минулому. Тільки в одному селі, за його словами, дослідники описують кілька десятків іграшок. Але багато старовинних речей взагалі зникли, і знайти про них інформацію неможливо. Якихось схем, інструкцій, як їх зробити, немає. Секрет, як зробити якусь із них, каже майстер, можна розгадувати роками.

На санчатах поміщалася лише чашка

Наразі Андрій Бондарук ламає голову над тим, як у минулому використовували техніку гнуття.

- Це складна техніка, я її теоретично розумію, уявляю, як виконати – розпарити дерево, надати форму на спеціальних шаблонах, але не ясно, як розрахувати, щоб усі деталі потім підійшли одна до одної, - пояснює Андрій Бондарук. - Як це вираховували за старих часів? За цією технікою робили вироби чи предмети із загнутими деталями. Наприклад, дитячу «стоячку» - це фігура у формі куба із чотирьох загнутих брусків, з її допомогою діти вчилися стояти. Ось її я дуже хотів би зробити.

Така «стоячка», за словами майстра, сьогодні зберігається в історичному музеї у Києві.

Ще одна мрія поки що недосягнута – змайструвати за старовинною методикою дитячі санчата. Але не звичайні.

- Це маленькі саночки, на яких колись діти возили гостинці на різдвяні свята або на Щедрий вечір своїм хрещеним, - продовжує майстер. - Я бачив такі, зроблені з високою майстерністю. На ці саночки поміщалася тільки чашка чи миска з частуванням, дитина туди сісти не могла. Їх виготовляли спеціально для цього ритуалу. Така традиція існувала на Харківщині.

Знаходять під час археологічних розкопок

З усіх іграшок, зроблених Андрієм за два десятиліття, найскладніше йому далися дерев'яні ковзани та шкіряний м'яч.

– Коли робив м'яч, довелося використати геометричні формули з обчислення діаметра кола та багато чого ще, – згадує Андрій. – Знову ж таки питання: а як у селах це колись обчислювали? Такі м'ячі шили з безлічі шматочків шкіри, вирізаних у вигляді клину, але потрібно було, щоби все зійшлося.

У приватній колекції Андрія є кілька оригінальних дитячих народних предметів. Старими вважатимуться вже іграшки середини ХХ століття.

– Дерев'яні ковзани я знайшов, коли намагався їх відтворити. Друга іграшка – дерев'яні молоточки, вистругані знайомим у 1980-х для своєї доньки на пасовищі, – ділиться майстер. - Цінність у тому, що вони виготовлені так само, як робили 200 років тому – з використанням одного ножа.

До речі, археологи досі знаходять під час розкопок старовинні предмети для дітей. Наприклад, розповідає Андрій Бондарук, у Львові знайшли дерев'яний меч XVI століття. Прекрасно також зберігаються човники з кори, що відносяться до XIV-XV століть.

– Такі є у музеї у Бресті (Білорусь. – Ред.) - колись українському місті Берестя, – зазначає наш співрозмовник. – Там є шкіряні м'ячі того ж періоду. Але таких іграшок дуже мало.

Волинська іграшка – у списку нематеріальної спадщини

Майстер також мав ідею відтворити ті предмети, що були в дитинстві у Лесі Українки.

- Один чоловік розповідав мені про свого дідуся, який жив у Колодяжному, де тоді мешкала й родина Косачів, – ділиться Андрій. - Він працював у них і робив для дітей такі колясочки. Загалом є дані всього про три іграшки, які пов'язують із Лесею Українкою. Наприклад, у Звягелі у будинку, де вона народилася, під час ремонту у 1970-х знайшли дерев'яний рублик. Він міг належати Косачам. Рубель – це дошка з ручкою для прасування одягу. У XIX столітті була мода на бірюльки. Це старовинна настільна народна гра, у якій гачками витягуються крихітні предмети. Рублик за розміром підходить для такої гри, може, для цього його і використовували в родині Косачів. Третя іграшка – це дитячі грабельки. Є відоме фото Лесі Українки з ними.

До речі, минулої осені волинську дерев'яну іграшку внесли до списку нематеріальної спадщини області. Цього року збираються подати документи на її внесення до національного списку культурної спадщини.