Рецензія на фільм «Під замком» / Locked

З 17 квітня в кінотетрах розпочався показ клаустрофобного трилера «Під замком» з Біллом Скашґордом та Ентоні Гопкінсом у головних ролях. Стрічка є англомовним рімейком аргентинського кримінального трилера «4×4», що вийшов на екрани у 2019 році, а одним з її продюсерів виступив творець культових «Зловісних мерців» Сем Реймі. Наскільки захопливо проходить заочне протистояння Ганнібала Лектера та Пеннівайза — пропонуємо дізнатися в рецензії нижче.

«Під замком» / Locked

Жанр трилер
Режисер Девід Яровескі
У ролях Білл Скашґорд, Ентоні Гопкінс, Майкл Еклунд, Ешлі Картрай, Навід Чаркхі
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Великолітній лобуряка Едді Берріш відчуває сильну нестачу грошей та через це не може навіть забрати з автомайстерні фургон, щоб відвезти свою доньку Сару зі школи додому. У пошуках зайвих пари сотень баксів Едді вирішує перевірити найближчі припарковані автівки, раптом якась буде не замкнена, а власник забув там щось цінне. Так на очі крадія потрапляє розкішний позашляховик Dolus, та ще й, оце-то вдача, з вільним доступом в салон.

Завітавши всередину, безтурботний Едді нічого не знаходить, окрім пари сонцезахисних окулярів. Та намірившись вийти назовні, він з подивом виявляє, що усі двері зачинилися. Кілька ударів балонним ключем по вікнах також не допомагають. Телефон не працює. Нещасний опинився в натуральній пасці.

Коли на моніторі висвічується дзвінок від незнайомця, зневіреному грабіжнику таки доводиться відповісти. Власник автівки, судячи з голосу, людина немолода, представляється Вільямом Ларсеном і заявляє, що має на меті добряче провчити непроханого гостя. Тепер невільнику доведеться зробити усе можливе, щоб ця машина не перетворилась для нього на катафалк.

З подібними ввідними даними тортури можна викрутити на такий рівень, що і запханий у домовину Раян Рейнольдс не позаздрив би. Що, в принципі, з успіхом виконує таємничий месник — мало того, що в Едді немає ані їжі, ані води, то ще й шкідливий стариган не відмовляє собі у задоволенні вдарити хлопаку струмом (у диво-автівці наявна і така функція), замордувати холодом або спекою за допомогою клімат-контролю чи безперервною йодль полькою. А як щодо відчайдушного розпивання власної сечі?

Яворескі, найвідомішим проєктом якого є супергеройський горор «Брайтбьорн» (2019), та сценаристу Майклу Арлену Россу, що в повнометражному кіно дебютував на цій ниві з жахастиком «Туристи» (2006), на початках вдається непогано заінтригувати. При цьому їхнє оповідання може похизуватися автентичними, можна навіть сказати еталонними для трилера сценами, розбавленими досить цинічним гумором.

Та згодом стрічка починає грузнути в одноманітності, адже це завдання не з простих — вибудувати міцний саспенс, якщо події відбуваються в обмеженому просторі. Та й гумор швидко сходить нанівець; творча фантазія авторів явно вичерпалася. Чудово це розуміючи, десь на екваторі хронометражу вони доречно заводять транспортний засіб. Це дійсно пожвавлює дійство, що почало помітно гальмувати. А свого апогею не така вже й висока напруга досягне у фінальному акті, коли супротивні сторони зустрінуться віч-на-віч.

Місцевий же мучитель видається кимось на кшталт Конструктора з «Пили», бо начебто також взявся перевиховувати непутящу молодь, скажімо так, радикальними методами — от навіть і нещадний рак ріднить персонажів. Та все-таки між злісними пенсіонерами-вигадниками існує принципова різниця: якщо Джон Крамер давав своїм жертвам шанс на виживання в обмін на певну жертву, то Вільям Ларсен, як пізніше з’ясовується, налаштований куди більш вороже. Тобто ніяке каяття, ніякий урок, який по ідеї має винести з усього цього поганець, не можуть стати на заваді невідворотній вендетті. Мотиви якої, очевидно, розкриваються ближче до кінцівки.

Білл Скашґорд та 87-річний Ентоні Гопкінс могли дати цьому фільму більше, ніж набір стандартних реплік про класову нерівність і суцільну несправедливість. Перший тримається у кадрі молодцем, другий з’являється у ньому на лічені хвилини, здебільшого обмежуючись голосовим перформансом.

Цікаво, як би на місці персонажа Скашґорда вчинив маестро Домінік Торетто? Він вже точно не злякався б покатушок на високих обертах нічним містом та напевно видав би щось на кшталт «усі шукають гострих відчуттів, але найважливіше – це сім’я». Багатостраждальний Едді Берріш дійсно усвідомив цю прописну істину, з чим його і можна привітати.