Три коти у мішку: кого нам виберуть поляки

Польща готується до президентських виборів, які заплановані на 18 травня. Gazeta.ua розповідає про трьох головних претендентів на пост президента і про те, чого Україні чекати від кожного з них. 18 травня у Польщі пройдуть президентські вибори. Ймовірний лідер перегонів – Рафал Тшасковський від "Громадянської платформи" – ставиться до України помірковано добре. А от вірогідний "срібний призер" Кароль Навроцький з партії "Право і справедливість" був би для нас гіршим варіантом. Ще гіршим – політик, який посідає третє місце – українофоб Славомір Менцен. На щастя, Тшасковський значно випереджає конкурентів. Але у другому турі цей кандидат зустрінеться з кимось з аутсайдерів. І ось тут, можливо, почнуться проблеми.Головою партії "Громадянська платформа", від якої балотується Рафал Тшасковський, є Дональд Туск. У 1980-ті він стояв біля витоків руху "Солідарність", у 2014-2019 роках очолював Європейську раду. А до того – з 2007-го по 2014-ий – був прем'єром Польщі. Нині він також прем'єр-міністр – обіймає цю посаду після виборів 2023 року. Туск солідаризувався з Україною з перших же днів повномасштабного вторгнення. Не будемо ідеалізувати україно-польські взаємини – деякі проблеми не зняті навіть попри прихід у 2023-му нової влади. І все-таки це Тускові належать фрази "українці, ви не самі", "без суверенної України не буде суверенної Польщі" та "не обов'язково любити Україну, аби допомагати їй".Але повернемося до Тшасковського. Частину своєї "українськості" йому передав Туск. Разом із тим кандидат №1 успадкував від чинного прем'єра і наслідки падіння його рейтингу.Тшасковський і Туск – однопартійці, а тому певною мірою – сполучені судини. Зниження популярності Туска може відбиватися на сприйнятті Тшасковського. Щоправда, у 53-річного Тшасковського є власний політичний капітал. Від 2018 року він обіймає посаду мера Варшави – вже вдруге, причому обидва рази він перемагав на мерських виборах у першому ж турі.Крім того, за плечима Тшасковського – депутатство у Європарламенті, робота в уряді та обрання маршалком, тобто головою нижньої палати польського Сейму. Також у бекграунді Тшасковського – доволі успішне балотування на президентських виборах 2020 року. Тоді йому не вистачило буквально пари процентних пунктів, щоби обійти суперника – нинішнього президента Польщі Анджея Дуду.Але нині Тшасковський – заручник рішень Дональда Туска. За його прем'єрства відбулося падіння рівня життя поляків, хоча головна претензія до голови уряду – відсутність ініціативи щодо ряду важливих питань. Зокрема, стосовно абортів, які заборонили за попередньої влади. Від Туска молоді виборці, і зосібна жінки, чекали лібералізації законодавства. Однак Туск не квапиться просувати ті чи інші рішення, зазначаючи, що президент Дуда все одно ветуватиме їх.Виборцям, однак, не надто подобається така пасивність. Рейтинг Тшасковського, який спочатку ріс, почав падати. Ще на початку квітня він становив 38,3%, але після останніх дебатів, проведених минулими вихідними, різко просів на майже п'ять пунктів, і тепер становить 33,5%, повідомляє Wirtualna Polska.Особистий виклик для Тшасковського – знайти баланс між відданістю своїй політсилі та творенням власного іміджу, окремого від іміджу Туска. А виклик для поляків – роз'єднати у своїй свідомості очільника партії та одного з її послідовників.Там, де Тшасковський втратив п'ять пунктів, Навроцький їх набув. Рейтинг цього кандидата підріс з 20,1% на 25,5%. Розрив із Тшасковським скоротився, і у "Праві і справедливості" можуть святкувати проміжний успіх.Катастрофа була, ймовірно, спланованим політичним убивством, підготовленим Росією. Так це чи не так – питання окреме, ми ж зауважимо, що Лех Качинський теж стояв біля витоків великих справ. Він відігравав помітну роль у русі "Солідарність", і коли лідер руху Лех Валенса пішов у велику політику, Качинський фактично перебрав на себе його кермо.Після смерті Качинського керувати "ПіС" став його брат-близнюк Ярослав. Під його началом "ПіС" зарекомендувала себе як консервативна клерикальна партія. Вона звузила демократичні норми, заборонила аборти і посварилася з Євросоюзом, відмовившись визнавати пріоритетність європейських законів над національним законодавством.Для тих, хто чекав на ліберальні зміни, програш "ПіС" на виборах-2023 був як ковток свіжого повітря. Тому, здавалось би, у кандидата від "Права і справедливості" Навроцького шанси не надто високі. Але нині "ПіС" робить ставку на коротку пам'ять поляків. Партія намагаючись експлуатувати звичайну передвиборчу риторику, коли в усьому винна чинна влада, тобто – читай – Дональд Туск.Особливістю кампанії 42-річного Кароля Навроцького є ще два моменти. По-перше, його протиставляють Тшасковському як "свою людину", простого хлопця з народу. У молодості Навроцький займався боксом, заводив знайомства у напівкримінальних колах і працював охоронцем у готелі. Згодом він, щоправда, здобув освіту історика і нині очолює польський Інститут національної пам'яті.Другою ж особливістю виборчої стратегії Навроцького та його партії є те, що маловідомого широким колам кандидата намагаються "продати" як нове обличчя. Такий "фокус" колись спрацював з Дудою, який також балотувався від "ПіС" як несистемний кандидат і переміг на виборах 2015-го та 2020-го років.Виклик для Навроцького полягає в тому, щоби й надалі грати роль незалежного політика. Власне, формально Навроцький дійсно є безпартійним кандидатом, якого підтримує "Право і справедливість". Виклик же для поляків – відповісти собі на питання, чи дійсно вони хочуть повернення у часи правління "ПіС".Якщо дивитися на Славоміра Менцена під українським кутом зору, то він є тим, хто відверто ненавидить нашу державу та відмовляє їй у праві на суверенітет. Недарма Менцен був внесений до бази "Миротворця" – за заперечення територіальної цілісності України.Але середньостатистичний поляк охарактеризував би його, мабуть, як ділка, який займається всім потроху. І фірмами, які надають бухгалтерські послуги, і фінансовим консалтингом, і навіть броварнями, які варять крафтове пиво "Browar Mentzen".Та основний вид діяльності Менцена – це все ж політика. 38-річний Менцен є головою партії "Вольносьць" та одним із лідерів "Конфедерації свободи й незалежності". А це таке собі ультраправе утворення, яке складається з популістів, українофобів та євроскептиків. Крім "Вольносьці", до складу "Конфедерації" входять ще дві маргінальні політичні партії. А разом ця несвята трійця виступає проти "євреїв, гомосексуалів, абортів, податків та Європейського Союзу". І цим, власне, все сказано.Та як така людина, як Менцен, могла посісти третє місце у рейтингу симпатій польських виборців? Про це треба питати у самих поляків, а точніше, у чоловіків сорокарічного віку, котрі, згідно із опитуваннями, складають електоральне ядро "Конфедерації".І Тшасковський, і Навроцький зараз придивляються до кандидата, який займе третє місце – від нього значною мірою залежатиме те, як у другому турі перерозподілиться його електорат. Певне "правішання" Тшасковського, яке відзначають експерти, якраз і пов'язане з тим, що він намагається сподобатися виборцю Менцена. А от Навроцькому цього робити не треба – ідеологічно він і так близький до очільника "Конфедерації".А тому виклик тут більшою мірою пов'язаний з Тшасковським. Його завдання – не падати занадто низько, аби лише завоювати електорат того, хто проти "євреїв та ЄС". Виклик же для поляків – схаменутися і не приводити до влади людину, яка знищить їхню державу.Почнемо з останнього, хоча позицію Славоміра Менцена вгадати не складно. Менцен – за переговори з Путіним та проти допомоги Україні, яку він вважає "невдячною". Також він є одним із організаторів блокування україно-польського кордону.Кандидат від "Конфедерації" вважає Львів "польським містом" та обіцяє заборонити меру Львова Андрію Садовому в'їзд до Польщі. А Бандеру та Шухевича Менцен називає злочинцями і намагається присоромити українців за "культ вбивць".Більш поміркованим, але не найкращим для України кандидатом виглядає Кароль Навроцький. Він ухиляється від діалогу з українським Інститутом національної пам'яті, через що цей діалог фактично поставлений на паузу.Навроцький заявляє, що не підтримає намір України вступити в ЄС, якщо вона не вирішить питання ексгумації жертв Волинської трагедії. Водночас він проти вивчення злочинів поляків проти українців під час Другої світової війни. А ще Навроцький проти вступу України до НАТО.Рафал Тшасковський також говорить про ексгумацію поляків, чи то пак "жертв УПА", бо саме так це звучить у його риториці. Але контекст його висловлювань дещо інший: те, що Україна дала згоду на таку ексгумацію, Тшасковський відносить до заслуг уряду Туска.Водночас він демонструє зміну ставлення до українських мігрантів і виступає за скорочення їхньої підтримки.Але з хорошого можна відзначити те, що Тшасковський – не проти членства України в ЄС і НАТО. Він зазначає, що це – в польських державних інтересах.Хоча і тут є свою ложка дьогтю, бо Тшасковський не підтримує відправлення до України польських військових у складі миротворчого контингенту. Однак виступає за тіснішу співпрацю його країни з НАТО та ЄС.Хто б не став наступним президентом Польщі, легкої прогулянки з цим політиком не вийде. Україні треба заздалегідь готуватися до непростого діалогу з очільником сусідньої країни. І тримати кулаки за те, щоб ним став якщо не кращий з кращих, то, принаймні, кращий з наявних кандидатів.