Нове захоплення підлітків: які небезпеки приховує гра «Червоні двері, жовті двері»?

Серед дітей та підлітків стрімко набирає популярності гра з елементами містики під назвою “Червоні двері, жовті двері”. І що незвично, як для сучасних дітей, ця гра не онлайн, а в реальному просторі та часі. Тренд прийшов із TikTok нещодавно, але вже встиг викликати занепокоєння серед батьків та привернув увагу експертів. Чим викликана така реакція? Чи може ця гра становити загрозу для психіки, що не сформувалася? Розібратися в ситуації Коротко про допомогла дитячий і підлітковий психолог Тетяна Пугаченко.

Безконтрольний вплив на свідомість небезпечний

Трохи про гру. Виглядає вона так: одна дитина лягає на підлогу, кладе голову на коліна іншому учаснику. І цей інший починає масажувати першому скроні, повторюючи фразу: "Червоні двері, жовті двері" або будь-які інші двері. Після цього випробуваний повинен описати кімнату, яку представляє у своїй уяві.
Якщо дитина перестає реагувати на ведучого, як завжди, або відповідає уривчасто, вважається, що вона “застрягла у паралельному світі”. У цей момент гру потрібно зупинити.
Подейкують, що від таких погладжувань дитина може впасти в транс і зіткнутися зі страшними образами і страшними істотами. Наявність цих образів залежить від фантазії дитини, можливих травм та страхів. До чого це може призвести? Розповідає психолог.

- Тетяно, що ви думаєте про цю новомодну гру "Червоні двері, жовті двері"? Варто батькам панікувати чи хай собі діти грають?

- Коли я закінчувала університет, у нас був курс з танатотерапії. За описом, гра нагадує саме її. Так само людину занурюють у підсвідомість. Її голова теж лежить на руках іншої людини, свідомість "заплутується" - людина занурюється у проміжний стан між сном та неспанням.

Це свого роду транс чи гіпноз, у якому спливають глибинні образи. Вони допомагають прожити травматичний досвід, усвідомити, що непокоїть людину.

Наскільки я пам'ятаю, такі практики допустимі лише з 16-18 років, коли психіка та психічні процеси вже сформовані. Думаю, якщо використовувати такі техніки без належних знань та підготовки, психіці можна нашкодити. Може спливти непрожита травма, а це підвищить рівень тривожності та збудливості у дитини.

Якщо у дитини нестійка психіка, наприклад, вона травмована або перебуває у пограничному стані, гра може спровокувати дебют деяких психічних захворювань. Особливо, якщо є схильність до шизофренії чи епілепсії.

Думаю, деяким дітям гра справді може завдати шкоди.

- Якщо вже гра нагадує танатотерапію, як має виглядати правильний "вихід" з гіпнозу, в який занурюється людина? Наприклад, вона зіштовхнулася зі своїми страхами – що далі?

- У професійному варіанті людина виходить з трансу і разом із фахівцем аналізує образи, що виникли: що вони можуть означати, з чим вони пов'язані. Важливо не "законсервувати" страх, а усвідомлено прожити емоції, що виникли.

Наприклад, якщо людина бачить будинок, що руйнується, - це може бути відображенням внутрішньої травми. Завдання - перевести ці образи з підсвідомості до свідомості та опрацювати їх.

Те, що ми переводимо на свідомий рівень, перестає на нас впливати. Зрозуміло, в дитячому варіанті гри ні про який аналіз не йдеться.

- Напевно, буде гра нешкідливою чи виявиться шкідливою, багато в чому залежить від самої дитини?

- Звісно. Безконтрольний вплив на свідомість небезпечний, як і будь-яке некероване втручання.

– Тобто психологічні ризики існують?

- Так, можливі нічні кошмари, посилення тривожності. Можуть проявитися приховані генетичні захворювання, які б за сприятливих умов залишилися неактивними. Гра може прискорити цей дебют.

- Чи можуть виникнути психосоматичні симптоми внаслідок подібних ігор – головний біль, прискорене серцебиття?

- Якщо гра підвищує тривожність, то можливі тахікардія, хронічна напруга, стрибки тиску, головний біль. Але це необов'язково.

- Чи є ризик, що дитина “застрягне” у цьому трансі після закінчення гри?

– Думаю, ні.

Для здорового дорослішання важливий не тотальний контроль, а наставництво

- У якому віці діти найбільш уразливі до таких дій? Коли не варто грати у подібні ігри?

- Найчутливіший період – 12–16 років.

- Тобто підлітковий вік. Чому підлітки залучаються до подібних ритуалів? Це мода, інтерес до забороненого чи груповий тиск?

- Думаю, справа не в забороні - багато хто просто не знає про можливі наслідки.

Гра – природна частина дитинства. До семи років гра є основним способом пізнання світу, а згодом залишається джерелом задоволення. Дорослі теж грають, просто вибирають складніші форми ігор.

Сьогодні ігри стали формою спілкування. У сучасних дітей мало можливостей для вільної взаємодії – вони часто спілкуються через онлайн-ігри, де створюють персонажів та спільно проживають сюжети. Наприклад, у стилі DnD (настільна рольова гра у жанрі фентезі. – Ред).

Для дітей це і розвага, і спосіб підтримувати соціальні зв'язки, ділитися досвідом. Дітей завжди приваблювало нове та незвичайне – звідси й інтерес до подібних експериментів.

- Якщо згадати наше дитинство, ми теж грали в дивні ігри, і, як не дивно, вижили. На тлі деяких із них гра “Червоні двері, жовті двері” здається невинною.

- На перший погляд – так. Однак будь-яка гра може стати небезпечною, якщо не зважати на особливості психіки дитини.

Наприклад, комп'ютерні ігри перезбуджують нервову систему, а в дітей із порушеним механізмом гальмування це викликає агресію. Ті, хто схильний до залежностей, можуть втратити самоконтроль.

Будь-що може бути як нешкідливим, так і ризикованим - все залежить від контексту.

Згадайте, як у дитинстві ми викликали “духів” чи грали в інші містичні ігри. Це завжди хвилювало уяву. Однак, без урахування індивідуальних особливостей дитини, такі експерименти можуть мати негативні наслідки.

- Подібні ігри важко заборонити. Але якщо гра (або інша активність) налякала дитину чи не дай боже спровокувала початок якихось захворювань, як краще вчинити батькам?

- Якщо у дитини підвищилася тривожність, з'явилися проблеми зі сном чи нав'язливі думки – допоможе психолог.

Якщо ж прояви серйозніші – візуальні чи слухові галюцинації, марення – це вже компетенція дитячої психіатрії. У такому разі звичайні методи не допоможуть.

- А якщо дитина розмовляє сама з собою? Це тривожна ознака?

– Якщо це внутрішній діалог (дорослі теж бурмотять собі під ніс) – нічого страшного. Дитина таким чином себе заспокоює. Але якщо це діалог із уявним персонажем – варто проконсультуватися з фахівцем.

- Ви згадали, що 12-16 років – найуразливіший вік. Як допомогти дитині благополучно пережити цей період без наслідків для її майбутнього?

- Ключове – довірчі стосунки з дорослими. Підлітку важливо знати, що може поділитися з батьками чи іншим значимим дорослим чим завгодно, без страху засудження чи покарання.

Потрібен не тотальний контроль, а саме наставництво, щоб до підліткового віку у дитини був дорослий, якому вона справді довіряє.