От G7 до Венгрии: как эксперты оценили действия Украины за год на мировой арене

Наприкінці минулого тижня Рада зовнішньої політики "Українська призма" представила дослідження "Дипломатія воєнного часу" про ефективність зовнішньої політики України.

Це вже десятий щорічний аналіз, і втретє є змога оцінити роботу нашої дипломатії у часи повномасштабної агресії РФ.

Утім, оцінки роботи української держави на зовнішньополітичній арені лишають суперечливе враження.

Минулорічний звіт "Призми" прогнозував, що ми стикнемося зі стагнацією у відносинах з ключовими державами Європи – у тому числі через те, що частина столиць досягли "стелі" у нарощуванні допомоги Україні.

Утім, по факту ситуація виявилася навіть складнішою за цей прогноз.

Взаємодія України із чотирма з семи держав-членів G7 за минулий рік погіршилася, натомість жодна з держав "сімки" не отримала позитивної динаміки.

Причини падіння різні – десь "просіли" результати через зміни у країні, десь маємо падіння у комунікації….

Та головне – що ми втратили на напрямках, які є для України пріоритетними.

Парадоксально, та на цьому тлі загальна оцінка зовнішньої політики поліпшилася.

Річ у тім, що одночасно з проблемами у зовнішній політиці на напрямках, що привертають найбільшу медійну увагу, на низці інших напрямків діяльність та стратегія України виявилися значно більш успішними, ніж рік тому.

Але міжнародна політика – річ інертна, тож далеко не в усіх цих випадках активна робота принесла реальні результати.

Крім того, Київ у 2024 році часом інвестував величезні зусилля у напрямки, які зрештою обернулися "пшиком".

Як приклад – робота навколо так званої "формули миру".

Неймовірні зусилля і Києва, і партнерів, які діяли на прохання України, дозволили скликати "саміт миру" у Швейцарії, тобто формально результат досягнутий – але успіхом його назвати складно.

Поза тим, є й ті позитивні зсуви, на яких варто наголосити.

Про це – детальніше далі.

"Четвірка з плюсом", але за що саме?.

Спершу коротко про методологію.

Дослідження зовнішньополітичних дій України у 2024 році – це документ, підготовлений групою з 40 українських фахівців.

Методологія щороку незмінна: експертна група оцінює зусилля України за кількома десятками двосторонніх, регіональних та секторальних напрямків.

"Ми оцінюємо не стан відносин з певною країною, а діяльність України за напрямком – наскільки ми були активні чи неактивні, результативні чи нерезультативні, – пояснює редакторка дослідження Ганна Шелест.

– Причому це оцінка не лише роботи МЗС, а всієї зовнішньої політики України, яка часом включає зусилля в абсолютно різних сферах, від культури до оборони або сільського господарства".

Кожен напрямок отримує чотири оцінки за критеріями "політична залученість", "стратегічні комунікації", "діяльність" та "результати" (за кожним – від 1 до 5 балів), а також середній бал.

А якщо просумувати усі напрямки, то виходить середня оцінка роботи української дипломатії.

Отже, за 2024 рік українська зовнішня політика отримала 4,23 бала.

Це – тверда "четвірка з плюсом", і це – зовсім трохи більше, ніж було торік (4,19 бала).

Таке зростання забезпечив один критерій: стратегічні комунікації, за якими рік тому Україна отримала "четвірку", а тепер має "чотири з плюсом".

А от чи можна говорити про добру результативність? Це спірне питання.

Адже у 2024 році фокус уваги був на відносинах України з США, а також на збереженні військової допомоги, передусім американської.

З одного боку, можна говорити про невдачу на цьому напрямі – зараз, у 2025 році, ми вже знаємо, що попри усі зусилля американська допомога не стала гарантованою.

Та з іншого боку, Україна досягла успіху на альтернативних треках.

Протягом року відбувався активний пошук альтернативних варіантів постачання зброї у зв’язку з вичерпанням запасів окремих країн, завдяки чому з’явився формат "данської моделі" фінансування закупівель в українських виробників, нагадує дослідження "Призми".

Є й інші успіхи – у кроках до використання російських заморожених активів тощо.

Та давайте розглянемо за секторами.

ЄС і НАТО.

У відносинах з Європейським Союзом, в також у питанні інтеграції до ЄС Україна традиційно отримує найвищий бал – тверду "п’ятірку" за усіма критеріями.

Ця оцінка – виправдана, особливо якщо говорити про 2024 рік.

Євроінтеграція сприймалася як безумовний пріоритет не лише на політичному рівні, а й у суспільних дискусіях, причому у публічний дискурс увійшли навіть питання, що є доволі технічними.

Медіа, політики, експерти обговорювали скринінг (тобто перевірку відповідності українського законодавства праву ЄС за секторами; він почався саме у 2024 році), переговорні глави тощо.

Це добре, бо означає, що в Україні зростає розуміння: вступ до ЄС не є лише політичним рішенням, а залежить від виконання Україною взятих зобов’язань.

Також торік сталася непересічна політична подія – міжурядова конференція у червні, де Україна і ЄС офіційно відкрили вступні переговори.

Також у червні на рік було продовжено дію Угоди про лібералізацію автомобільних вантажних перевезень (так званий "транспортний безвіз").

Продовжено, хоч і зі змінами, дію пільгового режиму імпорту до ЄС українських товарів.

У жовтні Рада ЄС прийняла рішення про надання Україні доступу на ринок публічних закупівель Євросоюзу.

Продовжено домовленість європейських та українських мобільних операторів про безкоштовний/доступний роумінг для українців у ЄС до липня 2025 року.

Одночасно ЄС шукав нові механізми допомоги України – і мав тут успіх.

У лютому Рада ЄС схвалила інструмент Ukraine Facility загальним обсягом 50 млрд євро до 2027 року, а Кабмін у відповідь затвердив план, що включає 69 реформ та 146 індикаторів, що є умовами фінансування Ukraine Facility.

Також у жовтні ЄС виділив 35 млрд євро макрофінансової допомоги для України, а у травні – дозволив спрямовувати надприбутки від заморожених активів РФ на оборонні потреби України через Європейський фонд миру (EPF), щоб обійти вето Угорщини.

Протягом року Рада ЄС ухвалила три нові санкційні пакети проти Росії.

Але чи збережеться така результативність у 2025 році?.

Це – велике питання.

Самих лише зусиль України для успіху недостатньо.

Усі політичні рішення щодо України потребували одностайності, яка завжди була непевною через Угорщину, а зараз перебуває під дуже серйозним питанням.

Суттєво інша картина – у питанні інтеграції України до НАТО.

Тут у 2024 році експертна оцінка показала зростання бала з 4,5 до 4,75.

До твердої "п’ятірки" Україна, як і раніше, не дотягує через брак бажаних результатів.

Попри те, що Вашингтонський саміт виявився доволі успішним (формулювання щодо незворотності членства України в Альянсі має значення) – Україні так і не вдалося змінити позицію окремих країн-членів щодо нашого запрошення до членства в Альянсі, нагадує "Українська призма".

Та повернімося до зростання оцінки у 2024 році.

Ось як його пояснює дослідження:.

"Стратегічні комунікації України щодо майбутнього членства в НАТО перестали бути двозначними.

Як президент, так і інші високопосадовці чітко транслювали і на внутрішню, і на зовнішню аудиторію, що членство України в Альянсі є найкращою гарантією безпеки.

Наприкінці року, коли розпочалися розмови щодо можливих мирних перемовин з РФ, українське керівництво також чітко визначало у всіх виступах та інтерв'ю, що членство в Альянсі не є предметом торгу з Москвою".

Тепер – головне, щоби принциповість Києва у прагненні до НАТО не зникла у 2025 році.

"Сімка" без успіху.

Якщо у 2023 році зусилля України у відносинах з державами-членами G7 отримали найвищий бал для п'яти держав – це Франція, Італія, Канада, Велика Британія та Японія, то у 2024-му "відмінників" лишилося тільки два – Японія та Британія.

На британському треку дійсно немає простору для зауважень.

2024 рік розпочався підписанням безпекової угоди, яка надалі буде залишатися наріжним каменем двосторонніх відносин.

На додаток цей документ став першим у серії безпекових угод, які Київ підписував протягом року з іншими столицями-партнерами.

Причому – і це дійсно важливо на тлі змін в інших країнах – зміна партії влади у Британії не зашкодила підтримці України.

Вже поза звітним періодом, у січні 2025-го, Київ та Лондон підписали угоду про сторічне партнерство, що стала розвитком минулорічної.

Загальна сума військової допомоги Великої Британії для України за 2024 рік склала 4,635 млрд фунтів (майже 5,3 млрд євро).

Також примітно, що український експорт до Британії у 2024 році різко зріс, на понад 70% від 2023-го, і перевищив 600 млн доларів.

Ключові експортні позиції – сільгосппродукція та метали.

Італія, що головувала у G7, впала у рейтингу діяльності офіційного Києва на 0,25 бала через зниження показника "результати".

Насправді якихось принципових зауважень до цієї країни немає: Італія підтримала всі ключові для України рішення у межах "сімки" та ЄС, надала системи протиповітряної оборони (SAMP/T) для захисту українського неба.

У 2024 році розпочалася співпраця між оборонними компаніями Rheinmetall і Leonardo та Україною у виробництві озброєння для потреб України.

Утім, експерти вирішили, що до найвищого рівня співпраця Києва та Рима не дотягує.

Точно такі показники отримали українські зусилля у співпраці з Берліном та Парижем – найвищий бал усюди, крім показника "результати".

У відносинах з Німеччиною Україна зосередила зусилля на розширенні військової допомоги, залученні німецьких інвестицій у вітчизняний ОПК та прискоренні євроінтеграційних процесів.

Німецька безпекова угода стала другою за черговістю після британської.

Загальний обсяг допомоги ФРН сягнув 37 млрд євро, включаючи 8,1 млрд євро на системи ППО.

Німеччина виділила значні кошти на відновлення енергосистеми та підтримку України.

Та попри значні обсяги критично важливої військової допомоги, Берлін так і не дав згоди на передачу Україні далекобійних ракет Taurus – хоча вони були найбільш потрібні у 2023-му чи на початку 2024-го.

З плином часу ця відтермінована допомога втрачає вплив, навіть якщо та коли Німеччина вирішить її надати.

Окрім того, офіційний Берлін залишився одним з ключових скептиків щодо вступу України до НАТО.

Відносини з Францією за формальними ознаками також були надзвичайно активними.

За рік було чотири візити Зеленського до цієї країни (рівно стільки ж – до Німеччини).

"Політичне зближення між Україною та Францією завдяки зусиллям української дипломатії вийшло з тіні історичних відносин Франції із Росією", – робить висновок дослідження "Призми".

Але тих результатів, які відбивали б докладені зусилля, не було.

Обсяг французької військової підтримки лишився значно нижчим за німецький, а спроби Макрона створити "коаліцію рішучих" у 2024 році зійшли нанівець, тож всерйоз до цієї ідеї Париж повернувся лише у новому році.

А що ж Америка?.

Попри те, що це дослідження охоплює лише 2024 рік, тобто не зачіпає хаотичний та украй суперечливий період президентства Трампа, експертні оцінки взаємодії та дій України за вектором США є нижчими за усіх європейських членів G7 (4,5 бали).

Тут бракувало і результатів, і стратегічної комунікації з українського боку – хоча Київ намагався діяти якомога активніше.

Порядок денний диктували вибори у США, і Україна була зацікавлена лишатися осторонь від цього контексту.

Утім, іноді не вдавалося – як під час осіннього візиту Зеленського до США, що призвів до іміджевих проблем (які, втім, вдалося владнати).

Трошки інша історія – з Канадою.

Тут діяльність України теж отримала 4,5 бали, але з інших причин.

Якраз за канадським вектором досягнуті результати є достатніми, але у Києва бракувало і стратегічного бачення, і політичного інтересу.

"Зберігаючи місце у промовах прем’єра Шмигаля та представників окремих міністерств, у промовах президента Зеленського Канада частіше відходила на другий план серед інших країн-партнерів", – зазначає дослідження.

Певний вплив на пасивність Києва, очевидно, мала політична турбулентність у Канаді – країна готувалася до виборів 2025 року.

Торік здавалося, що епоха правління лібералів добігла завершення, а канадські консерватори мали вади у ставленні до України.

Перемога Трампа у США і початок протистояння держав-сусідок у 2025 році здійснив політичний переворот у Канаді й сам по собі владнав проблеми, які могли очікувати на Україну, але це – інша історія.

Успіхи там, де не чекали.

Як же так сталося, що попри зниження показників за ключовими напрямками загальний рейтинг зовнішньої політики України зріс у порівнянні з попереднім роком?.

Річ у тім, що одночасно з невеличким падінням рейтингу за напрямками, до яких прикута суспільна увага, відбулося суттєве зростання у відносинах України з іншими державами.

Найпоказовіший приклад, який, втім, перебуває поза фокусом "Євро.

Правди" – це "відкриття Індії".

Рейтинг уваги України до цієї країни буквально злетів – з 3 балів у 2023 році до 4,75, тобто майже найвищого бала, у 2024-му.

У Європі найрізкіші зміни відбулися у відносинах з Угорщиною, де рейтинг зріс з 2,5 до 4 балів за один рік.

Попри збереження напруженості щодо інтеграції України до НАТО та щодо прав угорської національної меншини в Україні, минулий рік став роком, коли сторони почали спілкуватися і шукати виходи з кризи.

Наслідок – прогрес за кількома практичними питаннями, зокрема у гуманітарній сфері та транскордонній логістиці.

У квітні Україна та Угорщина погодили відкриття нового пункту пропуску "Велика Паладь – Надьгодош" тощо.

У "меншинних" питаннях також відбулися зрушення.

Проте тактика малих кроків не дозволила вирішити великі проблеми, а дії Орбана наприкінці 2024 року знову повели відносини у напрямку кризи.

Незначне покращення відбулося у політиці України щодо відносин з Молдовою та Польщею, і останнє для України має особливу вагу.

Дійсно, кроки Києва у бік історичного примирення мають шанс дещо збити емоційність відносин із найбільшим європейським сусідом.

А за емоційними елементами Варшава лишається також важливим партнером Києва.

Польща продовжує бути ключовим логістичним хабом для постачання зброї в Україну та лобіює питання вступу України до ЄС та НАТО на міжнародній арені.

Протягом року саме Польща зробила багато для відкриття перших кластерів у межах її головування в Раді ЄС у першій половині 2025 року (інше питання, чи матиме це успіх).

Є, втім, і країни-сусіди, де за минулий рік ми побачили наростання проблем, і перш за все це, звісно ж, Словаччина.

За прем’єрства Роберта Фіцо Словаччина не перетворилася для нас на "нову Угорщину", та все ж створює купу проблем.

А головне – те, що словацько-українські відносини тепер демонструють одночасно протилежні тенденції.

З одного боку, ми маємо безпрецедентний практичний вимір співпраці, і навіть йдеться про те, що відносини Києва та Братислави називають "найбільш змістовними від 1991 року".

З іншого боку, риторика Фіцо інтоксикує двосторонній діалог і змушує Київ реагувати на його антиукраїнські висловлювання та офіційно критикувати політику Словаччини.

А наприкінці року додалися проблеми в енергетичній сфері.

Описати у цій статті характеристики усіх держав-партнерів навряд чи можливо, але є ще одна, якій все ж варто приділити увагу.

Це – Грузія, на відносинах з якою Київ, схоже, наразі поставив хрест.

Демонстративна антиукраїнська риторика грузинського уряду та рішення Тбілісі всупереч євроінтеграційному майбутньому грузинського народу викликали відповідну реакцію української сторони.

Очікуване з 2023 року призначення нового посла України в Грузії так і не відбулося; понад те, до Києва відкликали тимчасового повіреного у справах України.

А головне – те, що грузинська влада дедалі більше зближується з державою-агресором і дає підстави для розривання залишків зв’язків.

Двосторонні відносини остаточно погіршилися після парламентських виборів у Грузії, які спостерігачі вважають нечесними.

Все це призвело навіть до заяви МЗС України з риторичним закликом до грузинського уряду не йти "білоруським шляхом".

А згодом Україна запровадила санкції проти представників влади, у тому числі проти Бідзіни Іванішвілі – засновника партії влади Грузії та найвпливовішого політика у країні.

Відносини між країнами отримали "двійку" за усіма параметрами.

Автор опису: Сергій Сидоренко, "Європейська правда".

Повний текст дослідження читайте за лінком.

Також доступний звіт за попередній рік.