60 років «Променю»: як радійники через музику прокладали шлях до самостійності України

У середині 1960-х років в Україні якраз закінчувалася політична хрущовська «відлига». Радянські спецслужби розпочали відверті репресії проти шістдесятників: письменників, співаків, акторів, які противилися остаточному поглинанню української культури Росією. Тому поява в ефірі молодого, жвавого, підкреслено українськомовного Радіо «Промінь» важила багато. Від дня свого народження, 22 квітня 1965 року, «Промінь» був і залишається унікальним музичним і світоглядним явищем для цілих поколінь вдячних слухачів.

Радянська влада задумувала «Промінь» як противагу західним музичним радіостанціям, проте в Україні чимало слухачів сприйняли його як альтернативу московській музичній радіостанції «Маяк», яка з’явилася роком раніше. Позаяк в інших республіках Радянського Союзу власних музичних радіостанцій не з’явилося, українські місцеві еліти, вочевидь, зуміли знайти потрібні аргументи й вибороти простір для місцевої музики. Створення музичної радіостанції дало потужний імпульс для розвитку української естради, а зведення за кілька років Будинку звукозапису Українського радіо забезпечило професійну рекордингову базу. Це допомогло вивести українську музику з районних будинків культури та філармонійних ВІА на рівень високоякісного вінілу та національного радіоефіру.

Поштовх для української естради відіграв важливу роль не тільки в культурному, але й у політичному житті країни. У 1987 році, коли радянська цензура ще панувала в ефірах, сталася подія, що задала лейтмотив роботи всього Українського радіо на шляху до здобуття незалежності. Музична редакторка Вероніка Маковій пішла на величезний ризик. Перед нею стояв Тарас Петриненко — співак, який щойно написав пісню і переконав радійників із Будинку звукозапису таємно її записати. Ця пісня здатна була переповнити серця українців, але в умовах радянської реальності звучала занадто сміливо: рядки несли в собі більше, ніж просто музику. «Може, усіх нас завтра і посадять, але я запускаю», — сказала Вероніка, знаючи, що після натискання кнопки їхня доля могла різко змінитися. І вона зробила це — пісня «Україно, Україно!» зазвучала на всю країну на Першому каналі Українського радіо та Радіо «Промінь». Мелодія і слова, які лунали з радіоприймачів, стали криком надії на незалежність: цей акт сміливості швидко перетворив пісню на неформальний гімн українців, які прагнули свободи. Так Українське радіо, яке завжди було одним із головних носіїв української мови, пісні, культури та традицій нашого народу, у буремні роки перед здобуттям Незалежності стало ще й носієм майбутнього.

Багаторічна робота виявилася не марною: в період перебудови концерти нової української пісні стали потужними майданчиками для піднесення українського духу та просування ідей самостійності України. Наприклад, на другу «Червону руту» в Запоріжжі у серпні 1991 року приїхав В’ячеслав Чорновіл разом із колегами Левком Лук’яненком, Лесем Танюком та Іваном Драчем, щоб підтримати українську культуру й національний рух. Саме там їх застала звістка про початок московського путчу, і після фестивалю Чорновіл із побратимами закликали не підкорятися режиму надзвичайного стану, запровадженого в СРСР. До проголошення Незалежності України залишалися лічені дні.

У березні 1992 року Радіо «Промінь» докорінно оновилося. Було створено повноцінну редакцію — до цього журналісти одночасно працювали на всі канали: УР-1, «Промінь» і стереопрограму без назви, яка з 1973 року транслювала класику в кількох великих містах і стала прабабусею сучасного радіо «Культура». Основою нової концепції мовлення, розробленої під керівництвом Миколи Аммосова, став природний денний і тижневий цикл життя людини: прокидання, робота, дозвілля, відпочинок. Ніби нічого неймовірного, але саме це принесло «Променю» шалений сплеск уваги від слухачів.

Посудіть самі: в цей період «Промінь» і його хіт-парад «Дванадцять мінус два» збирали повні зали Палацу «Україна» на живі концерти. Через любов до передачі «Гарячий компот» на Радіо «Промінь» подружня пара з тодішнього Дніпропетровська (нині — Дніпро) назвала свого новонародженого сина Компотиком, повідомила газета «Киевские новости» за 19 березня 1993 року в статті, присвяченій річниці програми. А одного дня героїня продубльованого українською мовою мультфільму «Сімпсони» дівчинка Ліза побачила в новому автомобілі авторадіоприймач і захоплено вигукнула: «Татку, дивися, тут є навіть Радіо “Промінь”!». Тодішні очільник радіостанції Степан Галябарда — поет-пісняр та автор слів «Ой мамо, Шикидим», «Яворини» та багатьох інших — надихнув молодого писменника Сергія Жадана на створення пісні та став одним із головних персонажів його роману «Депеш Мод». Слухачі та радійники досі жартують, що, після того як Галябарда очолив «Промінь» у 1994 році, мало не кожна друга пісня в ефірі була на його слова. Звісно, це перебільшення, але пісні й справді лунали в ефірі...

Це були кілька абзаців із книги «Українське радіо: історія буремного століття», яка вже зовсім скоро побачить світ у видавництві «Лабораторія» у партнерстві з ГО «Детектор медіа». Якщо вам цікаво дізнатися, які потрясіння чекали в майбутньому на радіостанцію та зануритися в інші, не менш неймовірні історії — стежте за анонсами видавництва про початок передпродажів :)

Вітаю Радіо «Промінь» із 60-літтям в ефірі! А разом із ним і всіх українських радійників, радіослухачів, виконавців та авторів пісень. Це наше спільне свято!