Друг Трампа, который подыгрывает Путину: что известно о специальном посланнике Стиве Уиткоффе

"Кожна столиця світу вже знає, що у світі Трампа влада випливає з особистих звʼязків з президентом", – так у The Guardian писали про людину, якій судилося стати однією з найвпливовіших в адміністрації чинного лідера США.

68-річний Стівен Віткофф – юрист і торговець нерухомістю без попереднього політичного чи дипломатичного досвіду – несподівано для багатьох став ключовою фігурою в дипломатичних зусиллях Трампа.

У його віданні – по суті, всі "гарячі" питання, з якими американська адміністрація воліла б покінчити якнайшвидше (війна Росії проти України, війна Ізраїлю проти ХАМАС, іранська ядерна програма), – перш ніж зосередитись на головному: Китаї.

А ще Віткофф – яскраве втілення вищенаведеної цитати про те, що для Дональда Трампа важать не стільки твої професійні заслуги чи знання, скільки лояльність і особиста довіра.

І, як світ уже встиг переконатися, Трамп дуже довіряє Віткоффу.

Довіряє настільки, що на треку американсько-російських та американсько-іранських відносин він фактично перебрав на себе повноваження Державного департаменту і його очільника Марко Рубіо.

Невипадковими, певно, є і численні "зливи" у ЗМІ про конфлікт поглядів Рубіо та Віткоффа – який, однак, досі завершувався на користь посланника президента США.

Україні ж Стів Віткофф запамʼятався, без перебільшення, скандальними заявами про "пʼять територій" і пропозиціями легітимізувати їхню окупацію з боку Росії.

Та попри обурення заявами посланника Трампа – включно з боку президента Володимира Зеленського – немає жодних підстав говорити, що він справді буде відсторонений від "українського" треку.

Тим важливіше зрозуміти, ким є людина, якій доручили спілкування з главою держави-агресора Росії та співучасть у майбутній "мирній угоді" між Києвом та Москвою.

Дружба починається із сендвіча.

За бажання між Стівом Віткоффом та Дональдом Трампом можна знайти кілька спільних рис, які б пояснили їхню нинішню конгеніальність.

Обоє народились у Нью-Йорку; обоє зробили собі карʼєру на ринку нерухомості; для обох члени сімʼї відіграють важливу роль у сімейному бізнесі; зрештою, обоє – затяті гравці в гольф і часто грали разом, обговорюючи бізнес-питання.

Віткофф, серед іншого, був присутній на гольф-корті Трампа у Вест-Палм-Біч, де восени 2024 року сталася друга спроба замаху на майбутнього президента США.

Але почнімо спочатку.

Шляхи двох чоловіків перетнулися у 1986 році, коли Віткофф ще працював юристом і тільки прицілювався на бізнес-карʼєру.

Початок їхній дружбі поклав… сендвіч.

Якщо точніше, тоді молодий юрист до глупої ночі працював над угодою про продаж нерухомості, до якої був причетний і Трамп.

Уже перевалило за ніч, і Віткофф вибіг до крамниці взяти щось поїсти – і застав майбутнього президента США, у якого при собі не виявилось готівки.

"Я замовив йому (сендвіч.

– Ред.) із шинкою і швейцарським сиром", – пригадав Віткофф у 2023 році, коли давав свідчення в суді Нью-Йорка у справі про шахрайство з нерухомістю.

До речі, Віткофф одним із перших тоді виступив саме на захист Трампа.

Трамп, схоже, запамʼятав добрий жест Віткоффа.

Настільки, що через вісім років зустрів його і нагадав про "інцидент із сендвічем".

Так обоє бізнесменів і почали дружити.

Судячи з усього, відносини між Трампом і Віткоффом справді були доволі близькі.

І річ навіть не в постійних спільних іграх у гольф чи роботі в одній і тій же сфері в одному й тому ж місті.

Сам президент США, приміром, називав свого колишнього юриста "особливим другом" і користувався його порадами щодо податкових пільг під час першого терміну.

А Віткофф своєю чергою розповідав, як Трамп надихнув його таки розпочати карʼєру в бізнесі й допоміг пережити втрату свого сина Ендрю у 2011 році під час так званої опіоїдної кризи – скандалу, який вибухнув довкола фармацевтичних компаній, які використовували у своїх препаратах опіоїди, викликаючи в людей наркотичну залежність.

"Його (Трампа.

– Ред.) присутність стала справжньою розрадою в лиху годину", – казав минулого року Віткофф делегатам Національного з'їзду Республіканської партії США, назвавши Трампа "найбільш доброю і співчутливою людиною, яку я будь-коли зустрічав у своєму житті".

Шляхи Трампа і Віткоффа тісно переплелися не лише на особистому рівні, а й у політиці.

Друг майбутнього президента США був активним донором його кампанії та допомагав залучати пожертви від інших бізнесменів.

Він також зіграв немалу роль у консолідації підтримки кандидатури Трампа на виборах 2024 року і особисто зустрічався з Роном Десантісом та Ніккі Гейлі – останніми, хто кинув виклик чинному президенту США від республіканців.

"Оберімо гарного і розумного хлопця".

Хоча на початку ми згадували, що Віткофф до роботи спецпосланником Трампа не мав жодного політичного чи дипломатичного досвіду, технічно це не зовсім так.

Під кінець першого Трампового терміну він був членом однієї з Промислових груп з питань масштабного відновлення американської економіки (Great American Economic Revival Industry Group) – вони були створені для подолання наслідків пандемії COVID-19.

Віткофф був у складі групи, яка мала відповідати за відновлення ринку нерухомості.

Про реальні результати роботи цих груп, однак, публічно не повідомлялося.

Нинішня ж посада Віткоффа – яка офіційно називається "спеціальний посланник президента США з питань Близького Сходу" – зʼявилась, як і його дружба з Трампом, також завдяки їжі.

Але цього разу це був обід у ресторані, пригадує соратник американського президента, сенатор Ліндсі Грем.

"Це приголомшило мене, тому що я не знав, що він (Віткофф.

– Ред.) настільки цікавиться Близьким Сходом.

А Трамп подивився на мене і сказав: "Ну, мільйон людей намагалися.

Оберімо гарного і розумного хлопця", – розповідав Грем на початку року журналістам.

Заради справедливості, Близький Схід не був зовсім чужим для Віткоффа: раніше йому вдалося укласти кілька вигідних угод у монархіях Перської затоки; до того ж грали свою роль єврейське походження та контакти з американсько-єврейськими донорами Республіканської партії.

Свою роботу Віткофф фактично почав ще до вступу Трампа на посаду президента США.

Він працював паралельно з посадовцями адміністрації Байдена над укладенням угоди про припинення вогню між Ізраїлем і ХАМАС.

Щоправда, тоді як у Байдена подавали цю роботу як спільні зусилля нинішнього й наступного президентів (і хотіли таким чином заручитися двопартійною підтримкою своїх зусиль), у Трампа приписали всю заслугу собі.

Хоча щодо цих поглядів і можна сперечатися, варто навести один доволі показовий епізод залучення Віткоффа до переговорів на Близькому Сході.

Увечері 10 січня – за лічені дні до інавгурації Трампа – Віткофф зателефонував до офісу ізраїльського премʼєра Біньяміна Нетаньягу з Катару, де зустрічався з посадовцями арабських країн, і попередив про свій приїзд.

А коли помічники пояснили Віткоффу, що через шабат Нетаньягу не зможе прийняти посланника Трампа, той сухо відповів, що "шабат його не цікавить".

Зустріч таки відбулася, і премʼєр Ізраїлю погодився на припинення вогню в Газі, яке було оформлене через кілька днів – якраз перед інавгурацією Трампа, який не проминув нагоди згадати це у своїй промові 20 січня.

Ця історія дещо контрастує зі свідченнями колишніх та нинішніх колег Віткоффа – які описують його, як писала минулого року The Wall Street Journal, як "розумного, комунікабельного і талановитого переговірника, який вміє знаходити спільну мову", який не прагнутиме "пустити кров, перш ніж укласти угоду".

З іншого ж боку, вона довела прагнення Віткоффа показати результат за будь-яких обставин – і ще більше укріпила його авторитет в очах нинішнього президента США.

Імовірно, саме тому Трамп доручив своєму багаторічному другові інше, набагато складніше завдання – пошук вирішення повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Стратегія замирення Путіна.

Свій перший успіх Віткофф привіз буквально за лічені тижні після вступу Трампа на посаду – коли здавалося, що питанням російсько-української війни займається Кіт Келлог.

Саме тому перший візит Віткоффа до Москви напочатку був сприйнятий як частина його близькосхідної дипломатії.

Однак за результатом зустрічі Віткоффа з Владіміром Путіним у Кремлі була укладена домовленість про обмін увʼязнених.

До США повернувся Марк Фогель – американський учитель, якого тримали під вартою з 2021 року за звинуваченнями у зберіганні наркотиків.

А з плином часу, коли стало очевидно, що офіційного спецпосланника Трампа з питань Росії та України генерала Кіта Келлога не переварюють у Москві (через його порівняно проукраїнську позицію),.

Віткоффу на відкуп повністю віддали переговори з росіянами, а Келлогу залишили комунікацію з Києвом.

По-перше, Віткофф за три місяці зустрічався з Путіним тричі.

Для господаря Кремля, який ще донедавна змушував іноземних і не лише гостей до карантину або інших параноїдальних обмежень, це – безпрецедентна активність.

А судячи зі щирої віри Віткоффа в те, що Путін особисто молився за здоровʼя Трампа після замаху і замовив його портрет у "провідного російського художника", кремлівському диктатору також ідеться про зміцнення особистих відносин із президентом США через його посланника.

По-друге, саме Віткофф став ініціатором запрошення до США підсанкційного Кирила Дмитрієва – чоловіка подруги молодшої доньки Путіна та директора Російського фонду прямих інвестицій, який несподівано став одним із ключових переговірників з Вашингтоном.

Заради цього візиту Штати навіть зняли санкції з Дмитрієва, а сам він став частим дописувачем соцмережі Х Ілона Маска, де повсякчас натякає на те, як же ж добре було б Москві та Вашингтону повернутись до business as usual.

По-третє, привертає до себе увагу той факт, що Віткофф практично не комунікував з українською стороною щодо потенційного "мирного плану".

Переговори у Парижі за присутності представників Великої Британії, Німеччини та Франції 17 квітня стали чи не єдиним випадком, коли спецпосланник Трампа й українська делегація перетнулися за одним столом.

Натомість для українського загалу Віткофф став відомий після скандальної згадки про "українські території", довкола яких, на його думку, обертався "конфлікт в Україні"; припущення, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну було "спровоковане", причому "не обовʼязково росіянами"; або навіть щирою вірою, що за наказом Путіна всі дрони, які Росія запустила по українських містах після оголошення "перемирʼя", були збиті.

А лише наприкінці минулого тижня, вже після переговорів у Парижі, посланник Трампа вирішив, що Україна може "менше хвилюватися" за деякі свої "російськомовні" регіони.

Заяви Віткоффа спонукали Україну до реакції навіть після публічної сварки Володимира Зеленського з Дональдом Трампом і Джей Ді Венсом у Білому домі, після якої Київ посутньо припинив будь-яку критику американської адміністрації.

В одному випадку український президент, говорячи про Віткоффа, саркастично зауважив, що "відповідні представники обговорюють питання поза своєю компетентністю".

В іншому – прямо заявив, що посланник Трампа "прийняв для себе стратегію російської сторони".

"Вважаю, що стратегія дуже небезпечна, тому що він… розповсюджує російські наративи",.

сказав тоді Зеленський.

Роль Стіва Віткоффа в контексті зусиль США з урегулювання повномасштабного вторгнення Росії в Україну стала виразником розбіжності поглядів у нинішній американській адміністрації.

Віткофф, з одного боку, дотримується менш жорсткого підходу до Росії та вважає, що досягти швидкої перемоги можна шляхом помітних поступок їй.

Передусім – територіальних, на що натякають зливи проєктів мирних пропозицій США у ЗМІ.

З іншого ж боку, більш традиційне республіканське крило в особі Марко Рубіо та Кіта Келлога закликає не сприймати на віру нинішні дії Росії та готуватися до більш жорстких заходів примусу її до майбутньої "мирної угоди".

Складно уявити, що такі різні погляди будуть добре уживатися в рамках однієї команди.

Тож в результаті має перемогти якийсь один із них.

Або ж, якщо вірити останнім заявам Рубіо і Трампа, США вийдуть із переговорного процесу – і тоді однозначним переможцем виявиться Росія.

Автор: Олег Павлюк,.

журналіст "Європейської правди".