Епоха-війна. Не за три дні?

Під час операції «Буря в пустелі» США та їхні союзники продемонстрували свою силу на землі, в повітрі й на морі. Все закінчилося за кілька тижнів. Контраст між виснажливою і невдалою війною Штатів у В’єтнамі та СРСР у Афганістані не міг бути більш різким.

Швидка перемога привела до розмов про нову еру війни — так звану революцію у військовій справі. Тоді здавалось, відтепер вороги будуть переможені за допомогою швидкості та військового маневру, а інтелектуальні дані в реальному часі нададуть розумні датчики. Вони скерують негайні атаки за допомогою розумної зброї.

Ці сподівання виявилися нетривалими. Антиповстанські кампанії Заходу в перші десятиліття цього століття, які стали називати «вічними війнами», не відзначалися швидкістю. Військова кампанія в Афганістані була найдовша в історії США, і зрештою виявилася невдалою: незважаючи на те, що на початку вторгнення талібів витіснили, вони зрештою повернулись.

Ця проблема не обмежується США та їхніми союзниками. У лютому 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, прагнучи захопити її за лічені дні. Тепер, навіть якщо буде досягнуто припинення вогню, війна вже точиться понад три роки. І домінували тут виснажливі бої, а не сміливі та зухвалі маневри.

Коли Ізраїль атакував Газу у відповідь на напад «ХАМАСу» та захоплення заручників, президент США Джо Байден закликав, щоб ізраїльська операція була «швидка, рішуча та переконлива». Але ці бойові дії тривають 15 місяців. Вони поширились на фронти в Лівані, Сирії та Ємені.

Лише в січні 2025 року було досягнуто вельми нетривкого припинення вогню. Втім, ще до середини березня війна спалахнула знову. І це ми ще не згадували численні конфлікти в Африці (зокрема в Судані та Сахелі), яким кінця-краю не видно.

Ідею раптових наступів, які можуть привести до вирішальної перемоги, почали впроваджувати у військово-теоретичну думку ще у ХІХ столітті. Але знову і знову їхні прихильники показували, як важко довести війну до швидкого успішного завершення.

Влітку 1914 року європейські військові лідери були впевнені, що війна може бути «закінчена до Різдва». Цю фразу досі використовують, коли прогнози генералів звучать надто оптимістично. Натомість бої тривали до листопада 1918 року. Дійсно, там були швидкі наступи, але лише після років нищівної окопної війни вздовж майже статичних ліній фронту.

1940 року Німеччина захопила значну частину Західної Європи. За лічені тижні вона добилась успіху шляхом блискавичної війни, поєднавши бронетехніку й авіацію. Але не змогла виконати завдання. Після початкових швидких наступів проти СРСР в 1941 році Німеччина була втягнута в жорстоку війну з величезними жертвами з обох сторін. Та, як ви пам’ятаєте, закінчилася майже через чотири роки, ще й повним крахом Третього Рейху.

Подібним чином виглядають рішення військового керівництва тогочасної Японії. У грудні 1941 року та здійснила раптовий напад на США. Але в серпні 1945-го все це закінчилося катастрофічною поразкою Японської імперії.

В обох світових війнах ключем до перемоги була не стільки військова майстерність, скільки неперевершена витривалість.

Проте, незважаючи на цю довгу історію затяжних конфліктів, військові стратеги продовжують формувати своє мислення навколо коротких війн. Так, щоб усе мало вирішуватися в перші дні чи навіть години бою. За цією моделлю все ще можна розробити стратегії, які здивують ворога швидкістю, напрямком і жорстокістю початкової атаки.

Через постійну ймовірність того, що США можуть бути втягнуті у війну з Китаєм, постає актуальна проблема: яка життєздатність таких стратегій? Чи може Китай швидко захопити острів після блискавичної операції? Чи Тайвань за підтримки США витримає таку атаку і зупинить її?

Очевидно лише те, що зростає напруга. Також є неузгодженість у плануванні оборони. Деякі стратеги, помітивши тенденцію до затягування конфліктів, вже попереджають про небезпечну оману «швидкої війни».

Наголошуючи на нетривалих конфліктах, стратеги надто покладаються на початкові плани, які можуть бути нереалізовані на практиці. Ще й із гіркими наслідками. Ендрю Крепіневич стверджував, що тривала війна США з Китаєм «включатиме такі методи, з якими у обох воюючих сторін мало досвіду», і що вона може стати «вирішальним військовим випробуванням нашого часу».

Крім того, є неспроможність підготуватися до тривалих війн наперед. Це створює нову вразливість. Щоб перейти від короткої війни до тривалої, держави мають висувати різні вимоги до своїх військових і суспільства. Тож доведеться переоцінити свої цілі і те, що вони готові витримати задля їх досягнення.

Коли військові стратеги визнають, що велика сучасна війна може не закінчитися швидко, їм доведеться мислити інакше. Короткі війни ведуться будь-якими ресурсами, доступними на даний момент. Тривалі війни вимагають розвитку спроможностей, як уже показала постійна трансформація бойових дій на прикладі безпілотників в Україні.

Швидкі війни можуть викликати лише тимчасові збої в економіці та суспільстві країни. Вони навіть не вимагають розгалужених ліній постачання. Зате тривалі війни вимагають стратегій підтримки населення, функціонування економіки та безпечних способів переозброєння, поповнення військ.

Щоб воювати довго, вам знадобиться постійна адаптація і навіть еволюція. Чим довше триває конфлікт, тим сильніший тиск на інновації. Надто — у технологіях, які можуть привести до прориву. Навіть для великої держави нездатність готуватися до викликів, які вона планує пережити, може стати катастрофою.

Справедливе питання — наскільки реалістичним є планування воєн без чіткої фінальної точки. Можна підтримувати тривалу антиповстанську кампанію. Можна готуватися до конфлікту, який спричинив би тривалі й значні втрати людей, техніки та боєприпасів, ще й протягом тривалого періоду. Це різні речі.

Для такого планування є перешкоди: їхній армії може не вистачати ресурсів для підготовки до тривалої війни. Відповідь на цю дилему полягає не в підготовці до війн невизначеної тривалості. Варто розробляти такі військові теорії, які будуть реалістичні в політичних цілях та гнучкі щодо методів їх реалізації.

Переваги швидких війн надто очевидні. Це миттєвий успіх за цілком прийнятну ціну. Вони настільки очевидні, що не вдається навести аргументи на користь свідомого початку тривалої війни. Навпаки: визнавши саму лише ймовірність того, що війна може стати затяжною, ви можете піддавати сумнівам характеристики чиєїсь армії.

Якщо стратеги не дуже впевнені (або зовсім не впевнені) в тому, що наступна війна може бути швидка, то єдине розумне рішення — не починати її взагалі. Проте для країни рівня США неможливо виключити конфлікт з іншою великою державою, навіть якщо швидка перемога не гарантована.

Наприклад, західні лідери і мають певну огиду щодо втручання в громадянські війни. Та дуже висока ймовірність, що дії супротивника стануть настільки шкідливими, що втручання стане обов’язковим. І вже незалежно від того, скільки часу це потребує.

Ось чому військові стратеги далі будують плани навколо швидкої війни. Це відбувається навіть у тих випадках, якщо у їхніх розрахунках уже не вдається уникнути затяжного конфлікту.

Під час Холодної війни основною причиною, чому обидві сторони не виділили ресурси для підготовки до довгої війни, було припущення, що ядерну зброю буде використано раніше. Зараз ця загроза теж є. Але перспектива переростання конфлікту у катастрофу лише додає ваги планам, спрямованим на швидку перемогу звичайним озброєнням.

Стратегії ведення цього типу війни націлені передусім на швидке пересування. Також є елемент несподіванки та достатня сила для завдавання переможного удару, перш ніж ворог буде здатен адекватно відповісти.

Нові технології ведення війни оцінюють за тим, як вони допоможуть досягти швидкого успіху на полі бою. Зовсім не такі критерії, як забезпечення міцного миру. Приміром, штучний інтелект. Його використання дасть можливість військовим оцінювати ситуацію на полі бою та визначати варіанти дій, а вже потім упроваджувати це за лічені секунди.

Життєво важливі рішення можуть з’явитись настільки швидко, що керівники ледве зрозуміють, що відбувається. І це не кажучи про самих ворогів.

Зацикленість на швидкості настільки пустила коріння, що у США цілі покоління військових командирів здригаються від однієї думки про позиційну війну. Рішучий маневр вважають шляхом до швидких перемог.

Інакше виглядає ситуація в Україні. Там обидві сторони насамперед знижують можливості одна одної, а прогрес вимірюється кількістю загиблих, знищеним обладнанням і вичерпаними запасами боєприпасів. Це не лише пригнічує, це забирає час і дуже дорого коштує.

Знову ж, в Україні обидві сторони вже витратили надзвичайну кількість ресурсів. Поки що жодна не наближається до нічого, що нагадувало б перемогу. Не всі війни ведуться з такою високою інтенсивністю, як російсько-українська, але навіть тривала нерегулярна війна може завдати значних збитків, спричинивши відчуття марності на додаток до зрослих витрат.

В обох світових війнах ключем до перемоги була непереможна витривалість. Хоча відомо, що сміливі раптові атаки часто дають набагато менше, ніж обіцяно. Ще відомо, що набагато легше почати війни, ніж завершити їх.

Та стратеги все одно стурбовані тим, що потенційні вороги можуть бути більш упевнені у власних планах швидкої перемоги та діятимуть відповідно. Бо це означає, що від стратегів вимагається зосередитися лише на початковій фазі війни.

Можна припустити, що Китай має стратегію окупації Тайваню. Буцімто вона спрямована на те, щоб застати Штати неготовими — з такими засобами, що або не мають надії на успіх, або значно погіршать ситуацію. Щоб передбачити таку атаку, американські стратеги присвятили багато часу оцінці потенційної допомоги США та інших союзників.

Мовляв, Штати й інші держави допоможуть Тайваню зірвати ворожий бліцкриг, як це зробила Україна в лютому 2022 року. Далі доведеться ускладнити для китайців проведення їхньої операції на відстані від материка.

Але навіть цей сценарій може легко призвести до затягування. Якщо перші контратаки тайванських сил і їхніх союзників будуть успішні — Китай може буксувати, але не відступити. Саме тоді Тайвань і Штати все одно зіткнуться з проблемою: китайські сили вже присутні на острові.

Як уже дізналась Україна, застрягти у війні можна і через те, що необережний ворог неправильно розрахував ризики.