Мирні бригади, переговорні дивізії

Усі завжди все знають. Люди гортають стрічку новин, бачать усе на світі — від прогнозів погоди до «сенсаційних інсайдів». Як вони можуть помилятися? Таке неможливо навіть уявити.

Журналісти завжди працюють як лицарі істини. Женуться не за відвідуваністю, а лише за правдою. Чистою й непорочною. Хто б сумнівався? Точно не ми. Тож, коли громадська думка вже сформувалася стараннями таких «лицарів», її важко зламати — навіть якщо вона тримається на брехні чи напівправді.

Коли людина повірила в нісенітницю, їй легше вигадати нову порцію маячні, щоб підперти стару. Так працює психологія.

Ось, наприклад, нам давно розповідають, як Україну ось-ось «зіллють» на переговорах. Три роки слухаємо, пішов четвертий. Мовляв, усе. Кінець. Захід утомився, пакуйте валізи та зливайте воду. Чи це сталось? Ні, весь цей час триває жорстока війна. Та тим, хто закрив її для себе, звівши хіба до перегляду карти DeepState, зручніше говорити про «після війни».

Любителі легкої аналітики та доморощені експерти з телеграм-каналів завжди знайдуть, чим напудити в голови своїм читачам. Їхній фронт кипить щодня. Звісно, інколи втручається гидка реальність, тоді доводиться шукати ще щось для відведення очей.

Коротше, люди зайняті справою. А ця ваша війна — на ній кліки не заробиш швиденько.

Коли падає компетенція авторів, це неминуче б’є по якості їхнього продукту. Тобто контенту. Це працює з будь-якою темою: обізви когось психом, підбери собі зручні новини й викресли незручні. Спиши все на психологію. На підсвідоме, бо його не треба доводити та підкріплювати фактами.

Малюй свої «тенденції», поки справжні сам для себе закрив.

Розкажи, як Європа «підняла голову» й готова дати відсіч усім ворогам. Але не уточнюй, що йдеться лише про східну частину. Бо інакше хтось подумає, що датчани вже точать мечі, аби захищати Гренландію від Трампа, марсіан чи ще когось. Головне — не від китайців, бо це вже не так весело звучить.

Так ганятись за новими вкидами можна довго. Сенсу в такій справі нуль. Поки ми розглянемо одну тему, в мережі з’явиться десять нових. Але у нас є антидот.

Це повернення до старої теми з логічним питанням: «Як там ваші прогнози, шановні?».

Ось Ізраїль. Скільки було галасу в новинах про те, як його ось-ось замирять, як усі сядуть за стіл і проспівають хором цілий плейлист про мир? Багато. А в підсумку війна не те що не закінчилася — Ізраїль іще й глибше зайшов військами.

Ось вам ціна потужних мейнстрімних новин. І того, як на них орієнтуються люди. Усе сталося рівно навпаки.

Але ті, хто вірив у «миротворчі» прогнози, просто знизали плечима та перемкнулися на нову тему. Якщо сталась помилка, це брехня і нічого не було. На щастя, інформаційний конвеєр завжди допоможе із цим: головне, щоб гуділо. Правда тихенько лежить у кутку. Вона не те що нікому не потрібна — вона ще й заважає.

Ізраїль Ізраїлем, та ми в Україні. Тут своя атмосфера. У ЗМІ завжди вистачає нових версій перемир’я, політики нон-стоп ведуть мову про завершення бойових дій і вибори.

Щоб легше про це говорилось, завжди знайдеться «анонімний інсайд» від якогось «джерела у Вашингтоні». Ніщо не зупинить українця, який щиро хоче себе обманути. Але, оскільки ми є людьми доволі цинічними та взагалі поганими, дозвольте сказати одну неприємну річ.

Росії ваші перемир’я, інсайдерські стратегії й розмови про мир до одного місця.

Вона не читає ваші газети. Вона не слухає ваших блогерів. Їй байдуже, що там пишуть про «втому Заходу» чи «новий дух Європи». Вибачте, що відволікли від щоразу нових важливих новин. Однак перейдімо до суті.

У Росії є така штука, як 25-та мотострілецька бригада. Не чули? Вже й не почуєте. Поки у нас цілі континенти в новинах мирили, росіяни розширили її — тепер це 68-ма мотострілецька дивізія. Якщо цікаво, шукати її треба в складі 6-ї армії, Ленінградський військовий округ. Це не просто зміна вивіски. Це розширення, посилення та підготовка.

Ще одна цікавинка — 7-ма військова база в Абхазії. Вона стала 107-ю мотострілецькою дивізією. І це не випадковість, а сигнал: Росія готується до чого завгодно, крім миру.

Знайти ймовірні варіанти продовження не так складно. Наприклад, завжди можна кинути це «м’ясо» до нас на фронти. Але ж ми й так воюємо, ще й не даємо агресору права на легкі прогулянки. Було б логічно задуматись, куди росіяни можуть ударити ще. Тільки без кліше про політику за мірками початку ХХІ століття, будь ласка. Реальніше.

Як вам такий варіант, де НАТО вимикається десь на місяць, а ми втрачаємо купу ремонтних доків для бронетехніки? Одним ударом. Ать-два. Боляче чи ні?

Бо нашу бронетехніку, що не є секретом, ремонтують і у країнах Балтії також. Танки та інші важливі штуки для фронту. Звісно, там НАТО. А ще там одразу три країни, одна з яких відчайдушно валить усі строки щодо підготовки до війни. У певному сенсі працює, як ми у свої далеко не найкращі часи. Це Латвія.

Її парламент ухвалив постанову, що пора скасувати заборону на використання мін та вийти з відповідної конвенції. Литва та Естонія це вже зробили. Дехто запізнився.

Ще у Латвії найбільші проблеми з побудовою лінії оборони, яка мала пройти по всіх країнах Балтії. Не спеціально, звісно. Десь бюрократія, десь місцеві громади (на диво, чомусь проросійські) заважають. Факт у тому, що проект «на трьох» чомусь тут добряче забуксував.

У країнах Балтії досі чекають кошти від Євросоюзу, щоб налагодити боротьбу з дронами у них на кордоні. Бажано це зробити до того, як дрони полетять роєм.

Відкиньте кліше та скажіть чесно, що заважає Росії туди завітати.

Санкції проти неї вже є. Їхні ж автори вмикають короткозорість, коли компанії з їхніх держав ці обмеження порушують. У Європі досі вистачає російського скрапленого газу, а Франція та Іспанія — безумовні лідери з його закупівлі. Тобто Європа досі залежна від агресора. Минуло три, курва, роки. І ми маємо вірити, що от за Литву-то точно вмажуть Кремлю по мармизі. Хто ж ще, як не ці лицарі справедливості?!

Якщо Росія наважиться, її чекають одразу три приємні опції.

По-перше, це дійсно буде успіх у плані пропаганди. Навіть там публіка не надто запам’ятовує бабкосела на Донбасі, за які ЗС РФ стерли черговий батальйон. Узяти Вільнюс — таке продається краще.

По-друге, ми дійсно залишаємось без частини ремонтних доків. І без техніки, яку там ремонтуватимуть у момент удару. Не критично, та неприємно.

По-третє, НАТО доведеться вперше за багато років не штампувати твіти та заяви, а реагувати на практиці. І у нас доволі скептичні здогадки, що це буде. Агресор збудував собі економіку на воєнних коліях. Агресор зберіг залежність більшості країн НАТО від власних енергоносіїв. Хто-хто, а він точно не втрачає від таких кроків ні-чо-гі-сінь-ко.

Цікаво, хто про це взагалі зараз думає. Відкриєш ЗМІ — війна у вигляді або сухих статистичних даних та нудного спікера, або результатів нових обстрілів.

Більше ніде її немає, на відміну від чергових дипломатів та чергових балачок про дипломатію. І це в той час, коли світ уже опинився у фазі, яку історики потім назвуть передвоєнною. Логіка в таких епох відповідна. Жорстка. Цинічна. Без рожевих окулярів. Судити про це за мірками мирного часу — не просто дурість, а ще й чимала шкода.

Наприклад, скільки ми бачили картинок про біржі. Ой, усе зелененьке, класно. Ой, усе червоненьке, хтось довбень. Народ, ви точно в 2025 році? Яка біржа?

Не існує біржі, яка робить снаряди, підшиває бронежилети чи заряджає гармати. Все.

У ворога поступово починають працювати нові правила мобілізації, бо він зробив висновки зі своїх помилок 2022-го. У ворога зачухані та Богом забуті бригади — вже дивізії. Це трошки важливіше за червоно-зелену аналітику щодо біржі, на яку цьому ворогу смачно плювати.

Ворог уже є. До миру він точно не готується. Говорити про мир у нас — шкідливо в такому разі.

Втім, нічого нового. Дивує лише масштаб цієї шизофренії. У меншому обсязі ми вже бачили її 2022-го: досі пам’ятаємо, як багато розумників заперечували вторгнення в Україну до останнього. Мовляв, не буде, не посміють. А потім вони перевзулися в стрибку та дружно зробили вигляд, наче все було очевидно.

Страшно не те, що вони перевзулись. Страшно те, що через таку помилку вони не втратили аудиторію, і навіть наростили її. Інституту репутації не існує.

Тепер ці самі люди не розкажуть вам про нові російські дивізії. Чхати їм на новини з ЛенВО та Абхазії. Набагато ліпше поговорити про Макрона, Трампа, чергову зустріч заради зустрічі, Стармера, Рубіо, Уолтца, акції Nvidia та — обов’яково! — Віткоффа. Ось такі теми дуже важливі. Боляче дивитись, коли людям свідомо згодовують відверте сміття, а вони й раді просити добавку.

Ми живемо в часи, коли може статись будь-що. Дуже дивно бачити чиїсь сподівання, що все передбачувано.

Що ж, 2022-го це спрацювало інакше. Мабуть, спрацює ще.