Не можна до цього звикати, але люди звикли... Херсон очима волонтера, який дивом не загинув

21 квітня вранці російські військові обстріляли Дніпровський район Херсона. Поранення отримав чоловік 1952 року народження. Повідомлення такого змісту надходять з Херсона кожен день. Місцеві мешканці свідчать: ворожі дрони цілеспрямовано полюють на цивільних. Піти в магазин, аптеку чи на ринок означає наражатися на небезпеку.

У таких умовах у Херсоні та області працюють також волонтери. Серед них – колишній боксер Андрій Пєтухов. 4 квітня в евакуаційну автівку, на якій він вивозить людей і тварин з небезпечних населених пунктів, таки влучив ворожий дрон. І лише те, що автівка була броньованою, врятувало людей від смерті.

До повномасштабного вторгнення Андрій Пєтухов займався професійним боксом, провів на професійному рингу п’ять поєдинків. Та початок повномасштабного російського вторгнення зупинив кар’єру спортсмена. Андрій почав волонтерити.

Відомим на всю країну Пєтухов став після підриву росіянами дамби Каховської ГЕС. Тоді він на човні вивозив людей і тварин із затоплених будинків. Свою роботу фільмував на телефон. «Знаєте, це була чи то дурість, чи то сміливість», – згадує він своє рішення волонтерити. З перших днів повномасштабної війни їздив до Антонівки, яка біля відомого тепер усій країні Антонівського мосту, допомагав місцевим, звітував про свою роботу в Instagram. У перші дні і місяці великої війни мешканці Херсонщини, власники кафе і магазинів, телефонували Андрію і казали, що закриваються, просили забрати їжу, яка залишилася, аби роздати нужденним. «Ніхто не виходив з будинків тому, що було дуже небезпечно. Ніхто не знав, чого очікувати», – згадує Пєтухов і додає: не вірив, що росіяни почнуть велику війну.

Після влучання в автівку дрона Андрій отримав мінно-вибухову травму, потрапив до лікарні. Але після отримання допомоги продовжує й далі волонтерити. В інтерв’ю «Главкому» Пєтухов розповідає про свою мотивацію, пояснює, чому мешканці Херсона і області, які кожен день можуть загинути, відмовляються виїжджати, і згадує людей, які зникли разом із росіянами з міста.

Цивільним можна до червоної зони

4 квітня у вас був другий День народження, написали ви у соцмережах. У цей день дрон влучив у автомобіль, яким ви вивозили тварин із небезпечної зони. Ви не перший раз були у червоній зоні, але саме тоді прилетіло. Що саме сталося?

Не знаю чому. До цього влучання було усе добре. Ну, було раз, на «пелюстку» (протипіхотну міну) машиною наїхав. Рано чи пізно це повинно було трапитися. Я знаю, куди я їжу, і звідти можна не виїхати. Та і не доїхати можна. Постійно літають дрони. Навіть якщо дві чи три хвилини їх немає, то потім все одно з’являється. Тому з ними не вгадаєш.

Ви опинилися в лікарні після цього. Як почуваєтеся зараз?

Була мінно-вибухова травма. Дуже боліла голова після всього, що трапилося. Тиск підвищений. Я повернувся додому і зрозумів, що щось не так. Звернувся до лікаря у Херсоні.

Випадок з влучанням дрона трапився у селищі Кіндійка (входить до Антонівської селищної ради). Але ж це червона зона. Туди нікого не пускають, журналістів зокрема. Як вам вдається потрапляти туди, тим паче коли ви не місцевий мешканець? Як вдається проїжджати блокпости?

Журналістам так, не можна. А звичайним цивільним можна і пішки, і транспортом. Ти ж ніяк не заборониш місцевим поїхати до себе додому. Багато хто пішки повертається. Туди тільки росіяни своїми обстрілами заважають повертатися.

Там немає блокпостів (на в’їзді до Кіндійки з Херсона), червона зона – дуже сильно працює артилерія, дрони.

Йде вже четвертий рік повномасштабної війни. Але у червоній зоні досі живуть люди. У декого немає не тільки електроенергії, газу, а й води. Як вони виживають, як пояснюють своє небажання виїхати?

Люди залишаються тому, що не мають коштів, і немає куди виїжджати, нема за що. Якщо людям дали би житло, куди евакуюватися, зробили би мобільні будинки, запропонували заїхати з тваринами і жити в них стільки, скільки треба… Але такого немає. Тому люди свої будинки не хочуть полишати, бо не знають куди їхати. Є такі, які раніше виїхали, але повертаються назад, у пекло жити. Причина у грошах. Ті, хто повертаються кажуть, що не можуть жити деінде, хочуть додому, бо звикли до свого помешкання.

«Ніхто нікуди не розселяє. Люди знаходять житло собі самостійно»

Як організована евакуація? Де людей селять, як допомагає влада?

Ніхто нікуди не розселяє. Люди знаходять житло собі самостійно. Так, є якісь модульні будинки, у них можна на місяць-два заселитися, пожити, але далі ти ідеш на «вільні хліба». Є такі будиночки при в’їзді в Херсон, у селах, що поряд з обласними центром.

Ви ж розумієте, туди звозять людей зі всієї Херсонської області. Там немає місць, там немає стільки домівок, щоби розселяти багато людей.

Як багато мешканців проживають у червоній зоні і потребують підтримки?

Багато залишається. В основному це люди похилого віку. Вони телефонують, залишають заявки. Як не допомогти? От з Антонівки іде заявка, бо розбило будинок. Люди б ще жили може в ньому під обстрілами, але коли вже розбило... А як ти зараз туди поїдеш? Або погода не та, або зараз дронами просто все кишить. В Антонівці до 100 людей лишаються.

Скільки у вашій команді волонтерів працює?

Була у нас броньована автівка, але її знищено. Багато людей евакуював на ній. Бачте, дуже сильний у мене янгол-охоронець, захистив, коли дрон влучив у машину. Зараз користуюся неброньованим автомобілем для евакуації. Зараз вже маємо отримати дві броньованих автівки. Був збір коштів на ці автомобілі, зібрали. Я часто сам один їжджу. А взагалі нас двоє: я і мій напарник.

Окрім евакуації й іншими напрямками допомоги займаємося. Наприклад, тварина потрапила під обстріл. Їдемо за песиком до червоної зони, вивозимо, лікуємо. Якщо не можуть на місці полікувати, веземо в Одесу. А потрібно ж автівку заправити, операція може до 10 тис. грн коштувати, а потім ще кошти на ліки, на відновлення.

Коли росіяни підірвали дамбу у Каховці, маса волонтерів працювали у Херсоні і області, багато дистанційно допомагали. Нині значно менше охочих допомагати?

Коли підірвало Каховську ГЕС, дуже багато було волонтерів, але не всіх пропускали на воду. Не так просто було взяти човна і поїхати рятувати людей, тварин. Були волонтери, які потрапили під обстріл. Після цього почали пропускати (до небезпечної зони) тільки по пропусках. Було таке, що хлопці військові їхали на човні, човен перекинувся, двоє хлопців потонули. Вони були в амуніції, у бронежилетах, у касках. Зараз в Херсоні дуже небезпечно. Коли підірвали ГЕС, в Херсоні дрони не літали так, як зараз. Таких обстрілів КАБами не було.

«Мені постійно дзвонять люди і просять допомоги. Я не можу відмовити...»

Що особисто вами керує, чому ви цим займаєтеся, яка у вас мотивація?

Не можу кинути цю справу. Мені дуже багато людей вже кажуть: ти стільки вже зробив для свого міста, для країни. Мовляв, може, час тобі зупинитися. Мені важко щось сказати на це. Я просто впертий, не можу кинути це. Мені постійно дзвонять люди і просять допомоги. Я не можу відмовити.

Авто ваше знищили, коштів немає чи дуже небезпечно їхати… Доводиться відмовляти людям?

Але відверто вам скажу, навіть коли дрон влучив у броньований автомобіль, вже на наступний день поїхав забрати людей вже на звичайній автівці. Вивіз п’ятьох. Зараз також телефонують, просять приїхати, заявки є з червоної зони. Зараз вже розумію, що окрім цього потрібно зараз вже мати і РЕБ у машині. Бо дуже небезпечно. Ти ж несеш відповідальність за людей. От і тоді, коли прилетіло. Якби автівка не була броньована, усі, хто у ній був, загинули би, нас би усіх розірвало.

Зараз кількість обстрілів Херсона зросла, як люди реагують на збільшення загрози?

Херсонці кажуть, що вони звикли до цього вже. Кожен день прильоти. Не можна до цього звикати, але люди звикли. Попри це далі живуть, їздять на роботу.

Але ж до Херсона долітає практично усе. Може, не дай бог, таке статися, як у Кривому Розі і Сумах нещодавно?

У нас уже прилітали керовані авіабомби по будинках. Був випадок, коли загинула мати двох дітей – бомба поцілила по 10-поверхівці. Діти дивом вижили, хоча цілий під’їзд було зруйновано. Тут у Херсоні кожен день хтось гине, немає дня аби когось не вбило чи когось не поранило. З Херсона не виїжджають з тим самих причин, що не виїжджають з населених пунктів інших у червоній зоні. От, наприклад, поїхати зараз в Миколаїв зняти житло, то треба мати до 9 тис. грн за місяць. А де люди візьмуть такі гроші? А ще до цього за комуналку потрібно платити. Звісно, якщо є можливість, люди,  евакуюйтеся! Примусово їх не змусиш.

А ви самі постійно в Херсоні живете?

Так, у мене тут є своє житло.

А на «Острові», який був затоплений після підриву ГЕС, як багато людей залишилося? Мікрорайон Корабел один з тих, де найбільше прилітає.

На «Острові» десь 500 – 600 людей залишилося. До великої війни до 10 тис. людей мешкало. Електрика не постійно в оселях. Ворог руйнує трансформатори. Там люди усю зиму були без води і світла, і опалення. Тільки газ був. Вода привозна була.

Який вигляд має ваш день?

Ти вже радий тому, що прокинувся у фронтовому місті, бо не знаєш, чи це станеться. Лягаєш спати, тільки і чуєш бах-бах, сирени, тривоги, вибухи від КАБів. Зранку прокидаюся, виїжджаю туди, куди кличуть. Щось десь горить, десь приліт в будинок, дрон когось убив. Повертаюся лише ввечері. Робота є постійно.

До повномасштабної війни ви професійно займалися спортом. Нині пауза, чи продовжуватимете кар’єру після війни?

Займаюся нині, але зараз для себе не так, як колись, коли по два – три тренування в день було. Я люблю дуже спорт, це було моїм життям. Я майстер спорту України з боксу, п’ять боїв на професійному ринзі провів. Щоби стати майстром спорту, потрібно добряче пахати. Хочу, знаєте, щоби скоріше окупанти пішли з нашої землі, тоді зможу у себе вдома виступати, коли все закінчиться.

«Знаю, що усі, хто втекли за росіянами, поїхали за грошима»

Чи є люди з вашого кола спілкування, ті ж боксери, які після початку повномасштабного вторгнення Росії перебігли на бік ворога? Скільки таких, хто ці люди? Як склалася їхня доля?

Є такі. Не знаю, можливо, погналися за грошима. Тому що вони (росіяни) пенсії давали, великі гроші. Вони тут розкидалися своїми рублями. Ті, хто не хотів працювати, повелись на легкі гроші. От так, знаєте, продатися, перевзутися…

Є такий боксер Дмитро Щербина. Він боксував за Україну, але «перевзувся». Його батьки поїхали до Росії, до Краснодара. Їм дали квартиру і він туди поїхав боксувати за Росію. Потім казав, що для нього честь боксувати за Росію.

Усі такі щасливі і успішні, хто «перевзувся»?

Чесно вам скажу, я не дуже і цікавлюся цими людьми. Просто знаю, що усі, хто втекли за росіянами, поїхали за грошима, бо нічого не хочуть робити. А там і житло дають. Поїхали ті, які були під росіянами тут, і щось для них робили. А коли Україна повернула собі території, Херсон, то вони з росіянами і втекли. Таких було чимало. Був один хлопець, який пішов працювати до російського Міністерства з надзвичайних ситуацій. А потім зайшли наші і він зрозумів, що не може тут лишатися, бо його посадять. Але ж є і такі, про долю яких я не знаю. Вони просто пропали з радарів, із соцмереж, усюди зникли. Тобто ти точно не знаєш де вони, але розумієш, що вони там, вже на тому боці.

Михайло Глуховський, «Главком»