Викрадення та катування активістів Луценка та Вербицького: вбивці й організатори на свободі, сторони не можуть отримати повний текст рішення

Прокуратура та потерпілі не можуть оскаржити в касаційній інстанції рішення про звільнення від відбування покарання Олександра Волкова, якого обвинуватили в організації викрадення майданівців Юрія Вербицького та Ігоря Луценка, оскільки Київський апеляційний суд уже вісім місяців не надає повний текст рішення. Про це виданню Watchers розповіла адвокатка потерпілих Оксана Михалевич.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області у 2021 році визнав Волкова винуватим і призначив йому 9 років позбавлення волі. Втім, влітку 2024 року апеляція звільнила його з-під варти в залі суду через сплив строків давності. Рішення досі не опубліковано в судовому реєстрі і не надане усім сторонам.

Детальніше про ситуацію, кримінальну справу і рішення двох судів, — читайте у матеріалі Watchers.

Викрадення та катування активістів

Олександру Волкову інкримінували організацію викрадення і вбивства Юрія Вербицького та викрадення Ігоря Луценка 21 січня 2014 року.

За даними слідства, 20 січня 2014 року волонтери попросили активіста Ігоря Луценка відвезти пораненого Юрія Вербицького до Жовтневої лікарні.

Слідство згодом зʼясувало, що суд під час подій Майдану надав дозвіл на відстеження мобільного телефону Луценка, а також про дані щодо його пересування: з 9 січня по 8 лютого 2014 року. Відповідний дозвіл отримали працівники карного розшуку тоді ще міліції.

Міліціонери, вважає слідство, передали інформацію про місцезнаходження «тітушкам» (молодики спортивної зовнішності, яких винаймали в ті часи для розгону активістів). Волков, у свою чергу, наказав своїм підлеглим — виконавцям і учасникам злочинної групи (Олександру Медведю, Миколі Якубовичу, Олександру Ляховичу, Віктору Тиднюку, Дмитру Щукіну, Сергію Мисливому, Олександру Тендіту, Юрію Тарану) викрасти Луценка та інших активістів із Олександрівської лікарні. Їх планували вивезти до Бортницького лісництва. А в подальшому — до гаража, який належав тітушці Тиднюку, щоб там катувати та допитувати.

Дорогою до лікарні Луценко помітив осіб спортивної зовнішності і написав знайомим майданівцям про те, що на них з Вербицьким можуть напасти.

Коли Луценко завів Вербицького до лікаря і пішов до вбиральні, один з невідомих вдарив його ззаду по голові. Далі, пригадував він, їх разом з Вербицьким занесли до мікроавтобуса і поклали на підлогу. Активістів вивезли до лісу. Їх катували і допитували. Луценко вижив, а Вербицький помер 22 січня — його тіло знайшли в лісосмузі неподалік Києва.

Медики встановили, що останньому зламали 13 ребер, грудину і нанесли не менше 30 ударів по тілу.

За даними слідства, бізнесмен Олексій Чеботарьов (наразі переховується) створив злочинну групу для перешкоджання протестам на Майдані. Слідство не називає прізвищ тих, чиї завдання він виконував, втім зазначає, що останній був наближеним до тодішнього керівництва держави. І саме він, вважають слідчі, запросив Волкова долучитися до угрупування «тітушок» з протидії майданівцям.

Разом з тим, Волков під час допиту казав, що у ніч викрадення активістів начебто був у бані з незнайомими йому людьми. Саме тоді, як він стверджує, у нього на деякий час зник мобільний телефон. Проте він не взявся його розшукувати. Під ранок, як заявив обвинувачений, він сів за кермо і кудись поїхав.

У суді досліджували телефонні трафіки Волкова, з яких випливає, що він спілкувався телефоном і з Чеботарьовим, і з іншими фігурантами, а його телефон було зафіксовано поблизу офісу Чеботарьова у Києві майже кожного робочого дня у період подій Майдану.

Вирок суду першої інстанції

У квітні 2021 року Бориспільський суд засудив Волкова до 9 років ув’язнення. Під вартою він перебував з липня 2017 року.

Суд, втім, не побачив в його діях ознак створення злочинної організації. У тексті вироку вказано, що у матеріалах немає доказів, які б підтвердили, що Волков підпорядковувався в ієрархії злочинної організації іншим фігурантам розслідувань.

Судді також дійшли висновку, що Вербицький міг залишитися живим, якщо би на вулиці було тепліше і йому швидше надали медичну допомогу.

Судді вказали, що учасники злочинної групи не планували вбивати потерпілих, а лише хотіли отримати від них певну інформацію. У рішенні суду є посилання на висновок судово-медичної експертизи, згідно з якою, ушкодження Вербицького нібито дозволяли йому пересуватися після побиття і катування, зокрема і при температурі -10 °C.

Волкова зрештою засудили:

1. за перешкоджання мирним мітингам із застосуванням насильства (ч.3 ст. 27 ст.340);
2. за керування підготовкою та викраденням двох осіб, вчиненого організованою групою і мало тяжкі наслідки (ч.3 ст.27 ч.3 ст.146);
3. за катування з примусом потерпілих до дій, що суперечили їх волі (ч.3 ст.27 ч.2 ст.127);
4. за залишення без допомоги особи, яка не мала можливості вжити заходів до самозбереження, що спричинило її смерть ( ч.3 ст 27 ч.3 ст.135).

У всіх вказаних злочинах було визнано його роль як організатора.

Обвинувачення в організації умисного вбивства викраденого Юрія Вербицького за попередньою змовою групою осіб (за ч.3 ст.27 п.3, п.12 ч.2 ст.115 КК України) суд перекваліфікував на ч. 3 ст. 27  ч. 3 ст. 135 ККУ – визнав Волкова винним в організації залишення загиблого у небезпеці, що спричинило його смерть.

Крім того, Волкова визнали невинуватим у створенні злочинної організації.

Апеляція звільнила від відбування покарання

Розгляд апеляції почався у 2021 році. Прокуратура просила відправити Волкова на 13 років за ґрати. Прокуратура наполягала, щоб Волкова засудили за вбивство за обтяжуючих обставин (строків давності немає), та за участь в злочинній організації (строки давності спливають в 2029 році).

Захист Волкова натомість наполягав на повному скасуванні вироку Бориспільського суду.

7 серпня 2024 року Київський апеляційний суд звільнив Волкова з-під варти в залі суду. Це сталося через сплив строків давності. Таким чином його звільнили від призначеного раніше покарання.

Разом з тим, суд залишив без задоволення апеляційні скарги сторін. Рішення щодо визнання Волкова винуватим залишено в силі, його змінено лише в частині відбування покарання та відмовлено у компенсації родичу Вербицького.

Київський апеляційний суд провів повний розгляд справи, заслухавши позиції сторін, видалився до нарадчої кімнати і ухвалив відповідне рішення. Адвокати Волкова не подавали клопотань про закриття справи за строками давності.

«Суд апеляційної інстанції  дійсно довго роглядав [справу], хоча об’єктивні причини такого розгляду були: початок вторгнення рф, повітряні тривоги, великий об’єм досліджуваних доказів, в тому числі допит свідків», — зазначила представниця потерпілих Оксана Михалевич у коментарі Watchers.

А потерпілий Ігор Луценко переконаний, що захист затягував розгляд в апеляції.

«Інше питання, що чинний кримінально-процесуальний кодекс та позиція суддів дозволяла захисту фактично добитися того результату, котрий ми бачимо сьогодні. Я не сумніваюся, що за цим результатом стоїть потужна робота Чеботарьова – організатора і фінансиста того злочину, котрий було скоєно проти нас», – сказав він у коментарі Watchers.

Між тим, він відзначив роботу прокурорів та адвокатів потерпілих у цій справі.

«Це величезна праця ентузіастів на стороні обвинувачення, я маю на увазі і прокурорів, і адвокатів потерпілих, котрі добилися того, що хоча б частково покарання але все-таки Волков поніс», – додав він.

У Офісі генерального прокурора на правах анонімності повідомили Watchers, що строки давності у цій справі спливли 22 січня 2024 року. Втім, Волкова мали б засудити за вбивство за обтяжуючих обставин, де строків давності немає.

«Апеляція розглянула справу по суті і ухвалила рішення — відмовити в апеляційних скаргах і нам, і потерпілим, і захисникам Волкова. І змінила вирок виключно в частині покарання, а саме звільнила Волкова від покарання (не від відповідальності). Але тут є нонсенс – якщо апеляція, відмовивши всім в апеляційних скаргах, визнала вирок суду першої інстанції законним, як вона могла звільнити Волкова від покарання, яке той фактично вже відбув?» – наголосив наш співрозмовник на правах анонімності.

Немає повного тексту рішення

Після оголошення рішення в Київському апеляційному суді пройшло вісім місяців. Та тексту рішення судді так і не надали сторонам.

За словами Оксани Михалевич, на її заяви щодо надання повного тексту у суді не відповідають. Як наслідок — вона не може звернутися до Верховного суду, щоб оскаржити рішення апеляції.

«В суді нічого не кажуть, я раз на 2 тижні шлю їм заяви про видачу рішення, канцелярія реєструє, відповіді — нуль. Кілька разів перетиналася з суддею, вона каже, що пам’ятає, скоро буде, але перевантажена. Відсутність тексту гальмує можливість потерпілою та прокурором, які не згодні з рішенням, подати касацію», — наголосила вона.

Прокуратура також не може оскаржити рішення. Верховний суд вже двічі відмовляв у відкритті провадження через відсутність повного тексту.

«В Єдиному державному реєстрі судових рішень інформація щодо ухвали суду апеляційної інстанції відсутня, і прокурором також не надано її повний текст, указана обставина позбавляє суд касаційної інстанції можливості встановити чи є оскаржуване судове рішення такими, що може бути переглянуте в касаційному порядку», — йдеться в ухвалі Верховного суду від 12 листопада 2024 року.

На запит Watchers суд повідомив, що електронний примірник рішення в автоматизованій системі електронного документообігу «Апеляція» відсутній та до реєстру судових рішень не надісланий.

У законі «Про доступ до судових рішень» зазначається, що кожен має право на доступ до судових рішень.

Відповідь Київського апеляційного суду на запит Watchers

Керівниця юридичного відділу ГО «Інститут розвитку регіональної преси» Оксана Максименюк пояснила у коментарі Watchers, що обов’язок щодо своєчасного надсилання електронних примірників судового рішення для їх внесення до реєстру покладається на суддю, що ухвалила рішення. Це визначено пунктом 1 розділу X порядку ведення реєстру судових рішень.

У відповіді суду на запит Watchers також йдеться про те, що «вимагання від суддів пояснень про розгляд конкретних справ, витребування будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, в тому числі щодо виготовлення тексту судового рішення, будь-якою посадовою особою суду та/або особою, яка займає адміністративну посаду, не ґрунтується на вимогах законодавства та може бути розцінено як втручання у здійснення правосуддя».

Максименюк натомість зазначає, що Watchers не допустили порушень.

«У ваших діях порушення законодавства немає. Ви не вимагали рішення. Ви запитували, чому воно не зʼявилося. Ви маєте право звертатися за отриманням інформації, тому що для суспільства важливо, щоб суд належно виконував свою роботу», — додала вона.

Разом з тим, за її словами, суд не уповноважений відповідати за публікацію цього рішення. Розпорядником інформації є не суд, а суддя,що має підготувати повний текст, направити сторонам та для публікації в реєстрі.

«Отримати за інформаційним запитом інформацію у судді, у вашому випадку, немає підстав. Тим більше, що згідно частини третьої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом», — зауважила Максименюк.

Авторка: Аліна Кондратенко

Джерело: Watchers