За душу Америки: чому в США люди виходять на вулиці

Крига скресла: в Америці розпочався протестний рух. За останні два тижні всією країною двічі прокотилися масові демонстрації проти політики Дональда Трампа. Останні виступи відбулися в суботу, 19 квітня. У сотнях великих і малих міст США демонстранти протестували проти розгрому федеральних агентств, руйнування економіки, «наїздів» на університети й освіту, знищення довкілля й на захист незаконно заарештованих і депортованих іммігрантів.

На протестах у Нью-Йорку, де була і я, зібралися тисячі людей. Серед численних гасел було чимало плакатів на підтримку України та зі звинуваченнями Трампа у зв’язках із Путіним. Деякі учасники несли українські прапори, інші — плакати зі словами солідарності, на деяких пропонувалося депортувати Трампа до Росії.

«Ми за Україну й ми за права людини», — сказала мені Джордан Бергер, молода жінка з плакатом, на якому були прапор України та слова: «Єдині — непереможні». «Ми просто за базові людські цінності», — додала її мати.

Те, що американцям потрібно виходити на вулиці, аби боротися «за базові моральні цінності», тобто звичайну справедливість, — не дивно. Дональд Трамп і його адміністрація невтомно ставлять перед суспільством дедалі нові моральні виклики.

Так, наприклад, увесь останній тиждень країна стежила за долею іммігранта Кілмара Гарсії. Він прожив у США багато років, був одружений із американською громадянкою, мав дітей і не порушував закону. Проте його і ще кілька сотень венесуельців у наручниках і кайданах депортували до Сальвадору й кинули до однієї з найжорстокіших в’язниць. Попри рішення суду, який вимагав повернення Гарсії до Штатів і визнання владою «канцелярської помилки», адміністрація президента відмовилася сприяти визволенню його з в’язниці та поверненню до США.

Багатьох американців особливо вразила зустріч Трампа з президентом Сальвадору Наїбом Букеле в Білому домі: обидва президенти, підіграючи один одному і явно отримуючи задоволення від цієї вистави, заявили, що не в їхній владі повернути Гарсію додому. Очевидна мета такої показної жорстокості — змінити моральні критерії країни, зробити жорстокість і свавілля нормою, а заодно залякати і чужих, і своїх.

Історія бідолашного Гарсії, який опинився в безстроковому ув’язненні в іншій країні, настільки прикувала увагу американців, що на певний час затьмарила навіть звільнення федеральних працівників, які тривають, економічні потрясіння, пов’язані з новими тарифами, та гучний конфлікт Трампа з провідними університетами, яким адміністрація запропонувала вибір: або лояльність і покірність, або відмова від федеральної підтримки.

Усі ці події — від незаконних депортацій до «наїздів» на університети — ставлять, по суті, ті самі питання: якою тепер буде душа країни? Чи буде країна покірною та жорстокосердою чи, навпаки, відстоїть мораль, де слабкого потрібно захищати, а не знущатися з нього? Чи залишиться Америка відданою верховенству права, чи покірно піде за авторитарним лідером, не обмежуючи його примх? Відповіді на ці запитання наразі немає — спротив лише формується, але імпульс задано, й показово, що навіть колишні президенти, порушивши традицію мовчання, виступили з критикою Трампа.

Минулої суботи, виступаючи в Оклахома-сіті на церемонії пам’яті жертв теракту, що стався 30 років тому, Білл Клінтон нагадав про те, як трагедія об’єднала місто, й протиставив це теперішній політичній поляризації. На відміну від Трампа та Маска й почасти на зло їм, він говорив про федеральних службовців із підкресленою повагою та вдячністю.

Зі ще більш відвертою критикою нового уряду виступив на конференції в ЧикагоДжо Байден: «Менш як за 100 днів ця адміністрація завдала стільки збитків і руйнувань! Вражає, як це могло статися так швидко», — сказав експрезидент, озвучуючи загальне здивування швидкістю та масштабами демонтажу держави. Згадав він і про байдужість нової влади до долі простих людей: «Вони шматують адміністрацію соціального забезпечення, виганяючи сім тисяч співробітників, включно з найдосвідченішими фахівцями». Команда Трампа, наголосив Байден, займається скороченнями, щоби профінансувати податкові пільги для багатих. «Ну, ламати в них справді виходить… І як наслідок — безліч непотрібних страждань і безсонних ночей».

Однак ніхто з колишніх президентів не озвучив необхідності протистояння так чітко, як Барак Обама. Виступаючи в Гамільтон-коледжі, він вказав на введені Трампом тарифи та шкоду, завдану економіці, але акцентував увагу на руйнуванні ідеологічних засад США — свободи слова та верховенства закону. «Я не думаю, що те, свідками чого ми щойно стали в плані економічної політики й тарифів, буде корисним для Америки, та це — питання конкретної політики. Мене значно більше тривожить федеральний уряд, який погрожує університетам, якщо ті не видають студентів, які користуються своїм правом на свободу слова, — сказав Обама. — Нині ми перебуваємо в одному з тих моментів, коли, знаєте що? Недостатньо просто казати, що ви за щось; можливо, вам справді доведеться щось зробити та, можливо, трохи пожертвувати».

З позицією Обами згоден і Гарвардський університет, що вирішив обстоювати академічну свободу навіть ціною втрати федеральних грантів у розмірі двох мільярдів доларів. Захищаючи свою незалежність від ідеологічного контролю з боку Трампа, університет заявив, що не відмовиться від своєї свободи в обмін на федеральне фінансування. Про це повідомив президент університету Алан Гарбер у зверненні до співробітників і студентів: «Жоден уряд — незалежно від того, яка партія перебуває при владі, — не має диктувати приватним університетам, чого вони можуть навчати, кого приймати й винаймати, а також які галузі науки та досліджень вони можуть розвивати», — написав він.

Проти свавілля й необмеженої влади президента почали подавати голос і губернатори штатів. Губернатори-демократи Ґевін Ньюсом (Каліфорнія), Джей Роберт Пріцкер (Іллінойс), Джош Шапіро (Пенсільванія), Джаред Поліс (Колорадо), Тім Волц (Міннесота) та Кеті Хоукул (Нью-Йорк) виступили проти довільних тарифів Трампа, що підставляють під удар економіку, включно з пенсійними фондами, наявними в більш як пів мільйона американців.

Найактивнішим виявився губернатор Каліфорнії. Захищаючи свій штат, Ньюсом і його адміністрація подали до суду на Трампа. У їхньому позові стверджується, що Трамп не мав президентських повноважень запроваджувати в односторонньому порядку митні тарифи. Каліфорнія більше за інші штати може постраждати від тарифів: цілі галузі в цьому штаті — від виробників мигдалю, які розраховують на іноземних покупців, до гігантів Кремнієвої долини, що залежать від китайських комплектуючих, — ризикують зазнати серйозних збитків або навіть повністю збанкрутувати через мита, якими погрожує Трамп.

Та повернімося до народних протестів. На сьогодні наймасштабніші політичні мітинги проти Трампа та його оточення очолюють 83-річний сенатор Берні Сандерс і його 35-річна протеже, конгресменка Александрія Окасіо-Кортес. Тур Сандерса та Окасіо-Кортес має назву «У боротьбі з олігархією» й доносить нехитрий меседж: у всіх поневіряннях громадян винні мільярдери та великі корпорації. Багаті, на думку Сандерс і Окасіо-Кортес, керуються «нездоланною жагою наживи», прагнучи збагачуватися за рахунок 99% населення. «Брати та сестри, у найбагатшій за всю історію світу країні ми можемо жити набагато краще!» — сказав Сандерс тим, хто зібрався у Фолсомі в Каліфорнії.

Виступи Сандерса та Окасіо-Кортес збирають натовпи — близько 36 тисяч людей у Лос-Анджелесі, понад 34 тисячі учасників у Денвері, 30 тисяч — недалеко від Сакраменто. Сандерс і Окасіо-Кортес спеціально виступали в районах, де більшість проголосувала за Трампа. Проте на їхніх виступах загалом зібралося понад 200 тисяч людей — переважно молодих і активних, готових агітувати у своїх регіонах проти Трампа.

Минулого тижня Сандерс несподівано з’явився на сцені музичного фестивалю Coachella біля Лос-Анджелеса, щоб представити співачку Clairo. Молодь вітала його із захватом.

Сандерс і Окасіо-Кортес — це ліве крило Конгресу. Сандерс двічі балотувався в президенти й щоразу ставав кумиром молоді, якій імпонували емоційний заряд політика та простота його рішень.

У Конгресі Сандерс голосує з демократами, але вважає себе членом партії Демократичних Соціалістів Америки — організації, чиї ідеї застрягли в позаминулому столітті, приклеївшись до теорії Карла Маркса. Можливо, популярність Сандерса з його старомодним марксизмом зійшла б нанівець, але його звинувачення на адресу мільярдерів отримали другий подих із приходом до влади таких аморальних багатіїв, як Дональд Трамп, Ілон Маск і Роберт Ф. Кеннеді.

Сьогодні в протестах у Сполучених Штатах ми спостерігаємо багатосторонній спротив різних груп внутрішній політиці, зовнішньому курсу та спробам переписати моральні орієнтири країни. Проте політик, який зможе надати цьому протесту злагодженості й спрямувати його на перемогу, наразі не з’явився. Втім, історія Америки свідчить: у ключовий момент така людина завжди знаходиться.