Петро Бурлаченко: "Стереотипи щодо ромів зміцнювалися століттями, час їх подолати"

16 травня в Європі відзначають День ромського опору – в пам'ять про повстання в'язнів-ромів у концтаборі Аушвіц 1944 року. Ця дата стала символом боротьби за права одного з найбільш дискримінованих народів світу. В Україні нині цю боротьбу продовжують правозахисники, які не лише представляють інтереси ромів у судах, а й змінюють саму систему їхніх взаємовідносин із державною системою. Один із таких фахівців – адвокат і правозахисник із Черкас Петро Бурлаченко, який понад 20 років допомагає ромам та іншим вразливим групам населення: бере участь у розробці державних стратегій доступу до освіти та медицини, організовує виїзні юридичні консультації у віддалених районах, проводить тренінги з недискримінаційного підходу для співробітників поліції. Ми поговорили з Петром Бурлаченком про бар'єри, долати які він допомагає тисячам людей, про способи вирішення соціальних проблем і про те, як його ідеї стають моделлю для різних регіонів України.

– Понад 20 років ви як правозахисник і 11 років як адвокат захищаєте права людей із соціально вразливих груп, які зазнають різних форм дискримінації, зокрема на рівні країни підтримуєте народ рома. Чим вас зацікавив цей непростий напрям юриспруденції?

– Я сам належу до народу рома і з дитинства стикався з дискримінацією. Навіть вступивши до університету, я довго приховував свою етнічну приналежність – побоювався упередженого ставлення. Я добре вчився, завоював повагу однокурсників і викладачів, і коли стало відомо, що я ром, ставлення до мене не змінилося. Це стало для мене важливим уроком. Стереотипи щодо ромів зміцнювалися століттями, час їх подолати. Цьому можуть сприяти як полегшення доступу до освіти та роботи для ромів, так і підвищення рівня обізнаності серед людей, які їх оточують. Тоді я пообіцяв собі, що стану адвокатом і допомагатиму тим, хто стикається з несправедливістю.

– Ви входили до робочої групи Національного комітету національностей та релігії при Кабінеті міністрів України, яка створювала державну Стратегію захисту та інтеграції ромської національної меншини, ухвалену 2013 року. Які з ваших рекомендацій було використано під час розроблення програми, на яких проблемах ви фокусувалися?

– По-перше, це низький рівень освіти – вищу освіту мають менш як 5% ромів, а 15% не отримали навіть базової. Це часто призводить до порушення їхніх прав з боку поліції та державних органів. Я запропонував зосередитися на освітніх ініціативах починаючи з дитячих садочків, а також запустити тренінги для співробітників структур, які часто стикаються з ромами. Наприклад, я сам проводив такі тренінги з поліцейськими, навчаючи їх недискримінаційного підходу щодо ромів та інших вразливих верств населення. Друга проблема – високий рівень безробіття, який пов'язаний як із браком освіти, так і з дискримінацією з боку роботодавців. Разом із Центром зайнятості та представниками бізнесу ми розробили програми безкоштовного професійного навчання для ромів за такими спеціальностями, як швачка, зварювальник, електрик. Третє – відсутність документів: у багатьох ромів немає ні свідоцтва про народження, ні паспорта. Щоб їх оформити, доводиться звертатися до суду, але судді часто відмовлялися приймати заяви через відсутність все того ж посвідчення особи. Замкнуте коло. Після спільної роботи з міграційною службою та РАЦСом ми знайшли рішення, які спростили процедуру.

– Стратегія була розрахована до 2020 року. Що стало з документом після?

– Згодом я брав участь у розробці пропозицій щодо її продовження до 2030 року, однак через війну реалізація, на жаль, була призупинена до недавнього часу. Розпорядженням Кабінету Міністрів України було ухвалено Стратегію сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року.

– Як юрист і правозахисник ви допомагаєте не тільки ромам. Знаю, що ви створили в Черкасах організацію «Центр права», щоб надавати безоплатні юридичні послуги малозабезпеченим людям, і організували систему виїзних консультацій у селах. Ба більше, залучили до цієї роботи Мін'юст України, Національну поліцію, офіс Омбудсмена з прав людини. Як вам вдалося створити ефективну систему вирішення соціально важливих проблем?

– Юридичні послуги коштують дорого, і не кожен може собі дозволити адвоката. При цьому правових проблем у людей накопичилося багато, а рівень правової обізнаності невисокий. Роздумуючи про способи розв'язання цієї проблеми, я прийшов до думки створити Центр безоплатної правової допомоги, співробітники якого пояснювали б людям їхні права. Згодом стало очевидно, що особливо гостро потреба у правовій підтримці відчувається у віддалених районах, жителі яких часто не мають фінансової чи фізичної можливості дістатися до міста й отримати допомогу фахівця. Тому ми започаткували виїзні консультації з найпоширеніших питань – земельного права, спадщини, соціальних виплат, реєстрації майна. Коли люди навчилися грамотно складати звернення до різних інстанцій, їм стало легше захищати свої права, робота чиновників також спростилася і прискорилася. Ми почали співпрацювати з Центром вторинної правової допомоги Мін'юсту України, управлінням із забезпечення прав людини в Національній поліції, Черкаською мерією та Управлінням юстиції в Черкаській області. Така комплексна модель не мала аналогів в інших правозахисних організаціях.

– Не мала? Тобто згодом ваші методики вдалося адаптувати в інших регіонах країни?

– Ви маєте рацію, мої підходи до роботи стали прототипом для масштабування подібних ініціатив в інших регіонах України – я консультував колег із Закарпатської області, Ужгорода, Кіровоградської області, Полтавської області. Вони вивчили наші підходи й успішно реалізували схожі проєкти в себе. Війна зупинила цю роботу, але зараз ми її відновлюємо і розраховуємо на подальше розширення наших практик.

– Ви є членом таких організацій, як «Мережа правового розвитку» та «Конгрес ромен України». Ваша участь допомогла їм укласти співпрацю з ОБСЄ, ПРООН, USAID і вирішити десятки тисяч правових кейсів малозабезпечених громадян. Як ви вважаєте, які системні бар'єри в доступі до правосуддя вам вдалося зрушити?

– Найбільший бар'єр -– це недовіра людей до закону. Багато хто переконаний, що все можна вирішити тільки за знайомством або за гроші. Коли ми почали проводити тренінги, давати безкоштовні консультації, показувати, що можна домагатися справедливості законним шляхом, люди почали пробувати. І коли в них виходило, вони телефонували в наш офіс, приходили особисто подякувати. Для нас це було і залишається найбільшим стимулом продовжувати роботу.