Як давня фортеця перетворилася на містичну заброшку, і що ще можна побачити на Замковій горі у Києві

Замкова гора у Києві – це місце, де переплелися епохи та події, залишивши сліди у ландшафті та формах. Цей дивовижний пагорб розташований у старій частині міста розділяє Поділ та урочище Гончарі-Кожем’яки.

Сьогодні серед дикого гаю ховаються уламки минулого. Це залишки старовинних поховань, язичницькі споруди та сліди колишньої слави місця, що колись було серцем оборонної системи та центром ремісничого мистецтва. Дістатися сюди можна пішки від м. Контрактова площа, піднявшись пішки Андріївським узвозом.

Трохи історії

Перші поселення на Замковій горі датуються трипільською культурою та бронзовим віком. Також відомо про дохристиянське поселення часів ранньої Русі, де, можливо, знаходилися князівські тереми та заміські володіння. Археологічні знахідки свідчать про те, що вже на той час тут був великий ремісничий район, де процвітало ювелірне мистецтво. Вчені виявили близько 40 ливарних форм для виготовлення прикрас, а також косторізні майстерні з виробництва гудзиків та гребенів.

Після нашестя Батия у XIII столітті Київ пережив один із найважчих періодів у своїй історії, що торкнулося і Замкової гори. З приходом литовської влади почався найвизначніший період історії гори. Князь Володимир Ольгердович наприкінці XIV століття розпочав будівництво дерев’яного замку, який став потужним форпостом Подніпров’я, головним оборонним пунктом на півдні князівства. У замку знаходилися житлові, адміністративні та церковні будівлі, діяв суд та Монетний двір, де Володимир Ольгердович відродив карбування монет.

Початковий замок вистояв під час розорення Києва у 1416 році, але був зруйнований кримсько-татарським військом. За півстоліття його відновили, і він став резиденцією воєвод польського королівства. У замку знаходилися католицькі та православні святині, подвір’я Печерського та Микільського монастирів. На головній вежі стояв годинник із боєм. З боку Житнього торгу фортецю обрамляли Драбські ворота, від яких через рів було перекинуто дерев’яний міст, що сполучав замок із горою Кленець. Житло Замкової варти розташовувалося поза стінами замку, близько 30 будинків на терасах схилу з Подільської сторони.

1651 року повсталі козаки спалили фортецю. Останнім київським воєводою у замку до його руйнування став Адам Кисіль. Після цього за горою закріпилася назва Кисельівка.

Довгий час територія не використовувалася, доки у першій половині ХІХ століття її передали Флорівському монастирю. На горі виник цвинтар, де ховали черниць, мешканців Подолу, Гончарів-Кожем’як та міську інтелігенцію. У 1857 році збудували кам’яну церкву Пресвятої Трійці зі дзвіницею, а територію цвинтаря огородили цегляною стіною. На цвинтарі спочивали відомі вчені, професори Київської духовної академії, воїни першого українського полку імені Богдана Хмельницького та студенти, які загинули у битві під Крутами. 1921 року цвинтар закрили, а церкву зруйнували. Поховання тривали до 1950-х років.

Сучасний стан

Сьогодні Замкова гора – це покинуте місце, де серед дикого гаю можна побачити уламки старовинної цегли та залишки могил. Тут можна побачити:

• Залишки цвинтаря з склепами і надгробками.

• Язичницькі споруди на місці колишніх Драбських воріт.
• Панорами на Поділ, Дніпро та Старокиївську гору.

• Яр дороги старовинної дороги, що з’єднує замок з Подолом.
• Геодезичний пункт, що означає висоту гори над рівнем моря.
• Хрест, звернений до Хрестовоздвиженської церкви.

Замкова гора, що височить на 80 метрів над Дніпром, — це живий свідок тисячолітньої історії міста. Це місце, де можна відчути дух минулого і насолодитися красою природи.