"Мати справу з поганими книжками часто небезпечніше, ніж мати справу з поганими людьми"

Вільгельм Гауф мав чітке розуміння, як працює книжковий ринок його часу"Казки Гауфа – це маленькі світи, де простота і глибина зливаються в гармонії, нагадуючи нам про силу уяви", – оцінював творчість німецького письменника Вільгельма Гауфа його співвітчизник – філософ Герман Гессе.Народився Вільгельм Гауф 29 листопада 1802-го в німецькому місті Штутгарт у сім'ї Августа Фрідріха Гауфа, секретаря міністерства закордонних справ, і Гедвіги Вільгельміни Ельзесер Гауф. Був другим із чотирьох дітей. Коли Вільгельму виповнилося 7 років, батька засудили як республіканця і тимчасово ув'язнили. Тоді мати Гауфа переїхала з чотирма дітьми до Тюбінгена, до свого батька Карла Фрідріха Ельзесера.З дитинства Вільгельм виявляв неймовірну допитливість. Першою освітою хлопчика було читання книжок із величезної дідусевої бібліотеки. Вечорами він розповідав домашнім прочитане, але переінакшував сюжет, доповнював своїми вигадками.З 1809-го по 1816-й Гауф відвідував Schola Anatolica – тодішню Тюбінгенську латинську школу. А з вересня 1817-го – протягом трьох років – Блаубойренську семінарію, класичну мовну середню школу для 9–12 класів у традиціях вюртемберзьких монастирських шкіл.1820-го вступив до Університету Тюбінгена, де вивчав теологію як стипендіат Євангельського фонду. Хоча жодної схильності до богослов'я не виявляв. В університеті Гауфа приваблювали антична історія та література. Під час навчання вступив до Буршеншафту – студентського братства, чия пропаганда соціальних свобод відповідала його політичним поглядам.Вільгельм був керівником буршів у Тюбінгені. Його любили за красномовство й дотепність. Жодна зі студентських розваг не обходилася без його участі: далекі екскурсії, заміські прогулянки, катання на санчатах, танцювальні вечори, дружні застілля, нічні серенади. Він робив дивні речі, які не спадали на думку нікому. Члени його компанії називали себе факелоносцями й носили червоні штани. Якось уночі Гауф пофарбував у червоне ноги кам'яної статуї святого Георгія на високій скелі під Тюбінгеном.На початку письменницької кар'єри Гауф присвятив себе поезії, пізніше – виключно прозі. Письменник належав до гуртка Швабської школи поетів, вільного об'єднання авторів Тюбінгенського університету, до якого також входили Густав Шваб та Едуард Меріке.За чотири роки Гауф закінчив університет, отримав ступінь доктора філософії та теології. 1824-го став домашнім учителем у місті Штутгарт у сім'ї відомого любителя мистецтва барона Ернста Ойгена Фрайгерра фон Гюгеля, вюртемберзького міністра оборони, генерала. У його будинку збиралися письменники, художники, музиканти.Разом із цим сімейством Гауф здійснив подорож у Францію, ознайомився з північною і центральною частинами Німеччини. За своє коротке життя він побував у Парижі, Брюсселі, Антверпені. Відвідав Кассель, батьківщину братів Грімм, Берлін, Бремен, Лейпциг, Дрезден. Під час прогулянок молодий учитель розповідав вихованцям казки про східних принців і принцес, дивовижні перетворення, жахливі лиходійства та справедливу відплату. Казки настільки сподобалися баронесі фон Гюгель, що вона порадила надрукувати їх.1825-го письменник привернув увагу сатирою "Людина на Місяці". То була пародія на сентиментальні романи Генріха Клаурена – псевдонім Карла Ґотліба Самуеля Гойна. Твір був подібний до стилю цього автора й фактично був опублікований під його іменем. Як результат – Клаурен виграв позов проти Гауфа про відшкодування збитків. Попри це 1827-го Гауф виголосив перед аудиторією на осінньому ярмарку дотепну й саркастичну "Суперечливу проповідь про Г. Клаурена й людину на Місяці", яка ще більше вдарила по тривіальній літературі."Мати справу з поганими книжками часто небезпечніше, ніж мати справу з поганими людьми", – іронізував Вільгельм Гауф.Він мав чітке розуміння того, як працює книжковий ринок його часу. І використав це у своїх інтересах для просування себе як письменника.На початку XIX ст. в Європі вже були добре відомі арабські казки "Тисяча й одна ніч". Вільгельм використовував їхню композиційну побудову, обирав у своїх творах східні мотиви.Казки Гауфа зараховують до літературної епохи пізнього романтизму. Три томи, об'єднані назвою "Казки для синів і дочок вельможних станів", утворюють три цикли. Перший том – "Альманах казок" – опубліковано 1825 року. Він включає "Караван" (каркасну історію), а також казки "Каліф-лелека" та "Маленький Мук". У цих творах домінує східний колорит. До другого казкового альманаху Гауфа, виданого 1826-го, увійшли повість "Александрійський шейх та його раби", казка "Карлик Ніс", а також раніше не опубліковані два оповідання одного з братів Грімм, а саме Вільгельма, "Білосніжка і червона троянда" і "Фестиваль підземель".Третій том його казок і оповідань більше присвячено легендам і драматичним історіям. Він включає серед інших "Харчевню в Шпессарті" та легенду Шварцвальду "Холодне серце", яка стала одним із його найвідоміших творів.Де тільки не опиняються герої Вільгельма Гауфа, де тільки не відбуваються з ними дивовижні історії: в пустелі, Каїрі, Олександрії та Багдаді, Німеччині, в дрімучому Шпессартському лісі, Шотландії, Франції, Голландії, на морі й суходолі. Ці історії часто не пов'язані одна з одною. Навіть далекі одна від одної. Час дії умовний.Одна історія змінюється іншою, водночас виникає ілюзія, що вона продовжує попередню, ніби вкладена в неї, а та, що вкладена, містить третю. Створюється враження, що запас казок у автора безмежний. Розмір самих казок для Гауфа не має жодного значення. Композиція творів набагато складніша в іншому. Йому нічого не варто розірвати навпіл складну й цікаву казку "Холодне серце", й до того ж на найцікавішій сторінці…Його вчителя вгадати легко: це Ернст Теодор Амадей Гофман. Гауф знайомить читача з першою частиною історії, незвичайною, дивовижною в усіх значеннях, а потім, через багато сторінок, розповідає другу частину, ще більш незвичайну.Вільгельм Гауф жив так, ніби знав, що до 25 не доживе. Був стрункий, із темно-синіми очима, веселий, дотепний, товариський, скромний, добрий. Написав не тільки казки, найкращі з яких посіли чільне місце у світовій літературі. Його перу належать також любовні вірші, балади, солдатські пісні."Нині навіть важко уявити, що всі твори Гауфа були створені менш як за три роки. І створені молодою людиною, яка не встигла набути ані життєвого досвіду, ані майстерності. Але за всіх легко помітних недоліків вони – творіння по-своєму новаторські, в них вгадуються ідеї та форми нової епохи", – писав літературознавець і перекладач Микола Зеров.Під час своїх подорожей Гауф дописує "Повідомлення з мемуарів Сатани", публікує кілька коротких новел, а також віршів, які швидко стають народними піснями.Натхнений творами Вальтера Скотта, Гауф пише історичний роман "Ліхтенштейн", що став одним із найкращих у цьому жанрі в XIX ст. Цей роман набуває величезної популярності в Німеччині, й особливо на землях Швабії, оскільки розповідає про один із найцікавіших моментів історії цього краю."Ліхтенштейн" був, поряд зі знаменитими казками, найвідомішим його твором аж до XX ст. Навіть тодішній герцог Вільгельм фон Урах, член владного дому Вюртембергів, надихнувся романом і придбав старий будинок лісника поблизу місця колишнього замку Альт-Ліхтенштейн. На початку 1840-х він наказав побудувати новий замок над долиною Ехаз поблизу Ліхтенштейн-Гонау. Так звели замок Ліхтенштейн, який існує і сьогодні. Роман став широко відомим, а опера, кілька п'єс і адаптації для театру витинанок також сприяли його пізнішій популярності.У січні 1827-го Вільгельм Гауф став редактором Штутгартської ранкової газети. Того ж року його дружина й одночасно двоюрідна сестра Луїза Гауф 10 листопада народила йому доньку Вільгельміну. Незабаром письменник серйозно захворів на тиф. Заразився під час подорожі через Тироль. І вже за тиждень після народження доньки, 18 листопада, Вільгельм Гауф помер у Штутгарті. Похований на цвинтарі Хоппенлау в цьому ж місті. У пам'ять про письменника 1978-го засновано Премію Вільгельма Гауфа для сприяння розвитку дитячої та юнацької літератури. Серед інших її отримали Астрід Ліндґрен та Міхаель Енде.За три роки після смерті письменника в Штутгарті вийшло повне зібрання його творів у 36 невеличких томах. У його казках немає лірико-філософської інтонації Андерсена. Від нього далека витончена простота геніальних казок Шарля Перро. Відсутність психологічної глибини сама собою характерна для всіх видів цього жанру. Але від казок Гауфа було б несправедливо взагалі вимагати будь-якої глибини. Адже автор часом обходиться навіть без імені героя, обмежуючись тільки повідомленням про його професію. Було б помилкою припускати, що ця особливість підказана натхненням. Зовсім ні. Такою є теоретична концепція автора.Багато творів Вільгельма Гауфа екранізували за понад 100 років після його смерті. Найвідоміші екранізації казок письменника включають фільми Адольфа Вентера (1923) і Курта Гофмана (1957) під назвою "Харчевня у Шпессарті", а також "Холодне серце" Пола Верховена (1950) та "Пригоди маленького Мука" Вольфганга Штаудте (1953).