Щомісяця за будь-якої погоди: як «Соняшникова спільнота» з Каліфорнії бореться за порятунок в'язнів Кремля

24-го числа кожного місяця вже четвертий рік поспіль активісти Sunflower Society Sacramento (Сакраменто, Каліфорнія ) виходять на мітинги, нагадуючи світові: війна триває, а в російських в'язницях залишається багато наших людей.

"Соняшникова спільнота", створена після повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році, починала з акцій біля будівлі Капітолію, де проводыть засідання Асамблея та Сенат Штатів. Головна місія спільноти - говорити про військовополонених, цивільних заручників та викрадених українських дітей, яких утримує Росія.

Про те, що рухає активістами і чому не можна мовчати, Коротко про розповіла співзасновниця Sunflower Society Ольга Ношин.

"Соняшник – символ стійкості та оптимізму"

Перша акція пройшла 24 лютого 2022 року - у день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Саме тоді жителі Сакраменто масово вийшли до центру міста на акцію солідарності, щоб виступити проти війни.

– У перші дні проводились різні тематичні заходи. Приблизно через місяць сформувалася група росіян, які не підтримують політику Путіна. Багато хто з них почав протестувати ще 2014 року, після анексії Криму. Коли почалася велика війна, вони першими у США сказали: "Ми проти!". До них одразу приєдналися українці.

На мітингах збираються усі, хто виступає проти вторгнення Росії, геноциду українського народу, проти Путіна. Багато хто приходить, бо поділяє наш біль та позицію, - розповідає Ольга.

У Каліфорнії для проведення мітингу необхідно отримувати спеціальний дозвіл, особливо якщо йдеться про центр Сакраменто, де розташований Капітолій, місцевий аналог Білого дому. За словами Ольги, спочатку акції організовували ті, хто мав таку можливість. Проте невдовзі ініціативу повністю взяла на себе українська команда.

- З червня 2022 року ми створили свою групу та стали самостійно подавати заявки, орендувати обладнання і брати на себе організаційні питання. Ми не реєстрували організацію офіційно: так простіше зберігати незалежність та уникати бюрократичних обмежень, – пояснює Ольга.

Назва Sunflower Society, або “Соняшникова спільнота”, також вибрана невипадково. Соняшник – символ стійкості та сили, а також символ оптимізму – соняшник завжди повертається до сонця.

– Тут, у нашому регіоні, так склалося, що соняшник асоціюється саме з Україною. Американці, бажаючи висловити підтримку українцям, часто дарують соняшники. Один наш друг, американець, запропонував взяти цю квітку як символ – так і з'явилася назва. А "спільнота", бо нас поєднують не формальні ознаки, а спільне горе, спільна справа. До нас приєднуються люди різних національностей, віросповідань, поглядів, - пояснює Ольга.

Усі учасники групи - звичайні приватні особи, які не підкоряються жодній структурі. Вони не збирають пожертвування для себе, але співпрацюють із перевіреними волонтерами з України:

– Ми особисто знаємо людей, яким передаємо допомогу. Найчастіше підтримували 128-у окрему гірсько-штурмову бригаду. Були збори і для інших підрозділів, зокрема для бійців "Азова", спілкуємося із спільнотою полонених із Оленівки, постійно тримаємо цю тему у фокусі. Ми просто даємо інформацію: є збір - хто хоче, може приєднатися.

Домагаються і політичної підтримки

Головна форма активності – мітинги біля будівлі Капітолію. Щомісяця вони проходять 24-го числа, незалежно від дня тижня, свят чи погоди.

- Навіть 24 грудня, на Святвечір, або у День Подяки – ми виходимо. Без варіантів. Це наша позиція, – наголошує Ольга.

Кожну акцію присвячено актуальній темі. Учасники виступають, діляться новинами із України, демонструють актуальні фотографії. Звучить українська музика, проходять флешмоби.

Минулого року приймали “Культурний десант” на Ukrainian Night у Сакраменто. Це молитовний вечір, де моляться за українських захисників, медиків, вдів, сиріт та полонених. Після – неформальне спілкування. Так учасники Sunflower Society зав'язують контакти, обговорюють спільні плани.

Особливу увагу активісти приділяють політичній підтримці.

- Під час акцій ми дзвонимо до офісів конгресменів та просимо їх підтримати конкретні законопроєкти на користь України. Звичайно, найчастіше потрапляємо на автовідповідач, але учасники мітингу навчаються, як це робити, і можуть потім самі дзвонити до своїх представників, - каже Ольга.

А двічі на рік представники Sunflower Society беруть участь у Ukraine Action Summit у Вашингтоні – зустрічаються з сенаторами та представляють Каліфорнію як делегати, щоб донести меседж, чому США мають не залишатися осторонь України.

Але бувають і спонтанні акції – зазвичай після якихось особливо гучних подій: підрив Каховської ГЕС, обстріл "Охматдиту" чи скандальні заяви із Овального кабінету.

- Тоді ми швидко збираємо людей і виходимо "на ходу" - йдемо центром міста, зупиняємося на знаменитому Golden Bridge, тримаємо плакати та прапори, а потім повертаємося по набережній. Ми також беремо участь у ярмарках, фестивалях – скрізь, де можна розповісти про Україну та війну. Намагаємось використовувати будь-яку можливість, - наголошує Ольга.

"Після скандалу в Овальному кабінеті нас почали підтримувати більше американців"

За словами Ольги, після початку вторгнення ставлення місцевих до їхньої діяльності сильно змінилося.

– Спочатку було відчуття, що нас не помічають. Сакраменто – велике місто, люди зайняті собою. Але з роками ситуація змінилася. Особливо після скандалу в Овальному кабінеті – наступного дня ми провели спонтанний мітинг. Тоді до нас підходили незнайомці, перепрошували, зі сльозами на очах говорили, що їм соромно, що Штати такі. Зі сльозами на очах просили вибачення, казали: "Це не справжні Штати, справжні Штати так не роблять, нам дуже шкода". Було дуже зворушливо відчувати таку щиру підтримку.

Після цього на мітингах значно побільшало американців, які нас підтримують.

- Багато хто ніби прокинувся. Ми навіть познайомилися з групою із сусіднього містечка – вони сказали, що не можуть більше просто сидіти та мовчати, що хочуть діяти та підтримувати Україну. Місцеві медіа також почали виявляти інтерес, особливо у знакові дати: на Різдво, День Незалежності України, річницю вторгнення.

24 лютого 2025 року на акцію прийшли чотири телеканали, місцева газета та один із журналів написав статтю про «Соняшникову спільноту».

- Щодо місцевої влади, наші конгресмени знають, хто ми і чим займаємося. Ми регулярно з ними зустрічаємось, підтримуємо зв'язок. Ми також постійно дзвонимо їм із проханнями підтримувати Україну та конкретні законопроєкти. Ми навіть отримали грамоту від одного з конгресменів як визнання нашої роботи.

"У кожного з нас є близькі, чия доля пов'язана з війною, - це не дає нам зупинитись"

Робота «Соняшникової спільноти» тримається на волонтерській ініціативі. Близько десяти активістів складають організаторську групу, кожен виконує певні обов'язки. Все робиться самотужки: від виготовлення плакатів до оплати проїзду та матеріалів.

- У нас немає юридичного статусу, і ми свідомо вирішили не реєструвати Sunflower Society як некомерційну організацію. Це дозволило зберегти незалежність. Ми – grassroots movement (так у США називають спонтанні рухи за свої права. – Ред.), волонтерська ініціатива без бюрократії та підзвітності. Тому всі витрати покриваємо із власних коштів. Люди приносять папір, фломастери, допомагають із друком. Часто фотографи – справжні професіонали – самі пропонують знімати акції, – пояснює Ольга.

Хоча офіційні пожертвування Sunflower Society не беруть, вони направляють охочих допомогти до перевірених зборів: в Україні, через друзів-волонтерів або у великі фонди, такі як United24, "Повернись живим", ініціативи Стерненка, Лачена та інші.

– Кожен із нас працює, має стабільний дохід. Тому виділити час і трохи грошей на волонтерство – посильне завдання. Ми не шукаємо подяки, просто робимо те, що вважаємо за потрібне, - каже Ольга.

Особистий зв'язок із війною - ще одна важлива причина не зупинятися.

- У нас у всіх є знайомі, друзі, рідні, хто воює чи воював. Хтось потрапив у полон. Я потоваришувала з жінками із спільноти Оленівки та інших платформ, чиї близькі - бійці "Азова" - досі перебувають у полоні. Ми разом переживаємо кожну звістку, кожну мовчанку, – ділиться Ольга. – Пастор моєї церкви пішов волонтером на третій день після початку вторгнення. Через вісім місяців він загинув – був військовим медиком та загинув під Краматорськом, витягаючи поранених бійців. Їхню колону розстріляв танк. У багатьох наших дівчаток – родичі, друзі чи сусіди на фронті. І, напевно, саме це - один із головних факторів, які не дають нам можливості зупинитися, навіть незважаючи на втому. Ми просто не можемо кинути все і зупинитись, доки вони там.

Особливу увагу у роботі активісти приділяють темі військовополонених. Це одна з найскладніших і найболючіших тем, яку вони намагаються порушувати скрізь: у розмовах з конгресменами, на мітингах, в інтерв'ю.

- Ми завжди говоримо про Оленівку, про бійців «Азовсталі», про викрадених дітей, цивільних заручників. Не втомлюємося нагадувати, що Міжнародний комітет Червоного Хреста практично не виконує своїх функцій, – каже Ольга.

На ярмарках, культурних заходах, навіть коли репрезентують українські вишиванки та ремесла, вони обов'язково беруть із собою плакати. Це водночас і символ, і спосіб розпочати розмову.

- Іноді журналісти наприкінці інтерв'ю запитують: "Що б ви хотіли додати?" - і я завжди говорю про полонених і дітей. Але за три роки ці слова жодного разу не потрапили до ефіру. Медіа не хочуть говорити про біль та тортури - це не продається.

Один із друзів спільноти – нацгвардієць, захисник «Азовсталі» - провів сім місяців у колонії в Оленівці, був свідком вибуху, коли загинули 53 українські бійці. Нині він на реабілітації та допомагає на мітингах. Його історія - єдина, яка одного разу все ж таки прозвучала у вечірніх новинах.

"Після приходу Трампа багатьом страшно виходити на мітинги"

Щоб хоч якось донести послання про полонених, доводиться йти на хитрощі.

- На річницю вторгнення я вийшла до преси не в зеленому худі зі соняшником, які ми зазвичай надягаємо, а у футболці Free the Steel Defenders. А на сцені поставили прапори, передані з України, – з підписами родичів та побратимів полонених. То була потужна сцена. Журналісти не могли її проігнорувати – прапори потрапили до кадру.

Ольга каже, що після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах вони відчувають нестабільність – атмосфера тривожна, люди побоюються депортації, їм страшно виходити на мітинги.

- Два тижні тому багато хто з них отримав листи про депортацію. Згодом з'ясувалося, що це була помилка, але осад залишився. Люди злякалися та почали уникати публічних акцій. У нас статус постійного проживання – грін-картки, – каже Ольга. – Тому ми продовжуємо проводити мітинги. Але зараз ми особливо обережні, намагаємось не привертати зайвої уваги.

За словами Ольги, активісти ретельно підбирають слова, особливо у публічних коментарях.

– Ми пам'ятаємо ситуацію, коли Зеленського звинуватили у втручанні у вибори після візиту до Пенсільванії, – розповідає Ольга. – Тоді цю тему активно розкручували проплачені ЗМІ. Ми зрозуміли, що не хочемо створювати додаткових проблем для України. Все, що ми говоримо, говоримо виважено, без істерик. Це нікому не помагає.

Незважаючи на політичну ситуацію, що змінилася, учасники "Соняшникової спільноти" не зупиняються.

– Наша мета – бути корисними Україні. Ми не хочемо, щоб нашу активність використали проти українців. Тому думаємо тридцять разів, перш ніж сказати хоч слово. Ситуація хитка. Свобода слова вже не є ключовою цінністю, і люди переслідуються за критику президента. Це турбує.

24 квітня в організації заплановано мітинг біля Капітолію Каліфорнії. Крім того, вони беруть участь у загальнонаціональній ініціативі Drive зі здачі крові та у заході, присвяченому репресіям і знищенню свободи совісті на окупованих територіях.

– Наші близькі з України не дозволяють нам зупинятися. А мрія повернутися до України живе у серці кожного з нас, – каже Ольга.

На тему

Про учасників Sunflower Society

Ольга Ношин живе у США з 2015 року. Працює у стоматологічній лабораторії, виховує трьох дітей.

Співорганізатор Sunflower Society Світлана Петруша родом із Луганська. Майже вся її сім'я залишилася на тимчасово окупованій території, і зараз вони не спілкуються через різні погляди на війну. Світлана працює у мультикультурній школі, де навчають біженців, і також виховує трьох дітей.

До команди також входить Анна з Росії. Вона та її чоловік були активістами ще 2014 року, виступали проти анексії Криму. Тоді чоловіка заарештували, він пройшов через допити, а потім пара виїхала з країни.

– З початком повномасштабної війни вони включилися у роботу з новою силою. Таких людей, як Аня, дуже мало – тих, хто справді розуміє, що відбувається, і правильно розставляє акценти, – зазначає Ольга.

Зараз команда розпочала співпрацю з організацією Steel Families – дівчатами, які представляють захисників "Азова" у США. Вони організовують благодійний забіг на їх підтримку та планують провести аналогічний у Сакраменто. Також спілкуються із родичами полонених, збирають свідчення – ці матеріали передають політикам.

– У нас постійна команда – близько десяти волонтерів. Усі ми – громадяни України, без американського громадянства, – уточнює наша героїня.