Сучасні традиції Радониці: молитва замість смутку і поминальна трапеза з обрядовою кашею

Лише тиха радість і ні грама сліз. Саме такий настрій має бути на Радоницю  – особливий для православних вірян день, коли поминають померлих. Про те, коли відзначають «гробки», про дохристиянські звичаї поминання померлих, а також про те, що можна, а що не можна робити на Проводи, - читайте у матеріалі Коротко про.

Має дохристиянське коріння

Існує повір’я, що саме після світлого свята Воскресіння Бог відпускає душі померлих на землю, щоб побачитися з рідними та по-своєму відсвяткувати з ними Великдень. Традиційні поминки припадають на першу після Великодня неділю і наступні за нею 6 днів. 

А от особливий поминальний день у церкві  відзначають у перший вівторок після великоднього тижня. Це Радониця (або Радуниця, Радовниця, Проводи, «гробки»). Сама назва цього дня походить від слова «радість», адже за християнськими уявленнями смерть - не кінець, а перехід до вічного життя.

Цього року Радониця випадає на 29 квітня. Тоді на цвинтарях мають справляти панахиду. Але життя вносить свої корективи навіть у християнські традиції. Все частіше священники погоджуються перенести літургії на могилах на кілька днів раніше, аби усі родичі, які приїхали на Великдень до рідні, змогли відвідати і могили своїх близьких, посвяткувати Проводи. А буває й так, що у великих містах «гробки» продовжуються кілька днів: на одну дату священники проводять заупокійні літургії на певному цвинтарі, іншого дня – на іншому.

- Традиція відвідувати могили родичів на Радоницю має глибоке дохристиянське коріння, - пояснює Коротко про історик Василь Клімчук. -  Ще в часи язичництва наші предки вшановували культ предків: приносили на кургани їжу, влаштовували тризни (поминальні трапези), співали обрядові пісні. Такі зібрання мали сакральний характер: вважалося, що душі предків приходять розділити трапезу з живими.

З прийняттям християнства давні обряди тісно переплелися з новою вірою. А традиція Радониці, хоч зі скрипом та багатовіковими суперечками, та все ж отримала своє місце у церковному календарі.

Окремо згадаємо про підготовку до Проводів. Заздалегідь українці прибирають на цвинтарях. Існують навіть послуги по прибиранню могил для тих українців, які зараз знаходяться за кордоном. Так, упорядкувати останнє місце спочинку, наприклад, у Києві на звичайному кладовищі коштує від 1000 грн. Таку вартість ставлять похоронні бюро. Можна знайти приватну особу, яка прибере на могилі і за 500 грн.

Але важливі навіть не чистота на цвинтарі чи свіжі квіти на могилі.  Головне - відвідати останнє місце спочинку рідних саме у Поминальний тиждень, побувати на молитовній відправі.

Традиції «гробків» у регіонах

У різних куточках України є свої особливості святкування Радониці. Але є і дещо спільне. І на Галичині, і на Слобожанщині до цього дня готуються, дотримуючись певних правил та традицій.

На кожній могилі залишають маленькі пасочки, крашанки, а ще заздалегідь варять коливо – заупокійну страву. Це каша, заправлена чимось солодким. Залежно від регіону коливо може мати не лише іншу назву, а й інакший рецепт. Зазвичай це пшенична, ячна або рисова каша з медом чи цукровим сиропом, зверху прикрашена хрестом з родзинок чи цукерок.

Також могили прикрашають квітами, розкладають цукерки й інші солодощі, ставлять лампадки та свічки, які обов’язково запалюють на могилі.

На Поліссі і Волині поминальні дні називають Проводами. Біля кожної могили священники моляться за упокій.

На Лівобережній Україні після відвідин кладовища родини влаштовують великі поминальні обіди вдома або прямо на місці, накриваючи рушники чи скатертини на землі. Щоправда, у наш час священники такого звичаю не схвалюють, все ж кладовище – не ресторан.

У західних областях, особливо на Галичині, традиція "гробків" інакша. Тут більше уваги приділяють поминальним службам у церкві, а могили відвідують у перші дні після Великодня.

У центральних та південних регіонах часто організовують хресні ходи на цвинтарях, а священники освячують могили святою водою.

Особливою є традиція на Слобожанщині та в деяких районах Донбасу: тут існують так звані спільні «гробки»: вся громада збирається на великому кладовищі, а родини розташовуються окремо біля могил своїх рідних.

Незалежно від регіону на могилах військових, які загинули, захищаючи Україну, встановлюють прапори. Родичі полеглих обов’язково приносять на останнє місце спочинку якусь пам’ятну для полеглого річ: шеврон, іграшку, записник, годинник… А священнослужителі правлять літії за душі загиблих і на завершення моляться за мир і єдність народу.

Чого не можна робити у Поминальний тиждень?

• Влаштовувати пишну трапезу на цвинтарі. Поминальний обід краще провести вдома або в кафе.
• Веселитися або, навпаки, голосити за померлими. Спокійно, без надміру емоцій, пригадайте усе хороше та світле про померлого. До речі, слово «небіжчик» краще також не згадувати: кажуть, нібито мертві чують усі розмови біля могил.
• Лаятися. Тут без коментарів.
• Поминати самогубців.
• Прибирати на могилах.  Це треба було зробити ще до Великодня.
• Забувати молитися вдома за душі померлих. Молитва – це найбільше, що живі можуть зробити для мертвих.

Народні забобони і прикмети на Радоницю

За багатовікову традицію Проводи «обросли» величезною кількістю забобонів. Наприклад, одна з найбільш поширених страшилок: не можна озиратися на могили, покидаючи цвинтар. Нібито таким чином можна захопити душу покійного та принести її додому. Звісно, це неправда.

Ще старі люди кажуть, що не можна брати з кладовища будь-яку річ чи харчі. Натомість навіть священники просять забирати їжу з могил, тому що усе це з’їдять зграї бродячих собак і птахи. Якщо не хочете нести пригощення з могили додому, віддайте людям, які потребують.

Існує думка, що дощ на Радоницю - на щедрий врожай і вдалий рік. Вважалося, що це душі померлих «благословляють» землю. Сонячна погода на "гробки"? Теж добре, це знак, що душі предків радіють на небесах.