Україна потрапила у справжній цугцванг, залишилося лише два сценарії

Зустріч у Лондоні представників України, Британії, Франції та США, на якій мало обговорюватися мирне врегулювання війни, вирішили відкласти. Напередодні західні ЗМІ активно публікували статті, в яких йшлося про те, що в рамках зустрічі планували обговорити заморожування війни по лінії фронту і визнання окупованого Криму "російським". Пізніше віцепрезидент США Джей Ді Венс відкрито заявив, що Вашингтон запропонував Україні та Росії замороження війни та обмін територіями.

Насправді евфемізм "відклали перемовини" лише прикриває сумну реальність того, що зустріч зірвалася. Після заяви Зеленського про те, що Київ не приймає умов, які передбачають визнання російської юрисдикції над Кримом, фактичний контроль Росії на 20% територій України і передачу Запорізької атомної електростанції під контроль США.

Цілком очевидно, що план Трампа передбачав саме ці поступки. Його ініціатива широко не афішувалася, оскільки зрозуміло, що йдеться про мир за рахунок України.

Але особливого вибору у Києва в такій ситуації і не було. Політичне керівництво стикається з масою неприємних запитань: ухвалення паскудного миру підірве внутрішньополітичну ситуацію в країні, що призведе до непередбачуваних наслідків. Адже тоді постане питання, чому у 2022 році не можна було отримати те, що можна було отримати, без тієї крові і таких територіальних та економічних втрат, щоб не опинитися в набагато гіршій ситуації, яка склалася тепер.

Наразі в України залишається два варіанти.

Перший - прийняти умови похабного миру, які пропонує Трамп. Це не капітуляція, але визнання поразки у війні. Наголошую, що це призведе до далекосяжних наслідків і загрожує найсильнішим внутрішньополітичним конфліктом в Україні.

Не буде і жодних гарантій безпеки - 28 договорів, у яких нібито йшлося про гарантії безпеки, виявилися порожніми папірцями. До того ж ми отримуємо ще плюс 100 мільярдів доларів боргу перед американцями під 4% річних. Виходить понад $200 млрд, і ці борги, враховуючи стан української економіки, дістануться нашим праправнукам.

Ба більше, суспільство в Україні не прийме такий варіант миру. Незважаючи на втому, психологічну депресію і невизначеність, українці до цього не готові.

Другий - продовжувати війну, але вже без участі Сполучених Штатів. Американці можуть вийти з процесу і передоручити Україну Європі. Мовляв, раз ви підтримуєте Київ, тоді й продовжуйте підтримку. Тоді Україні доведеться воювати, спираючись на власні мізерні ресурси і невелику підтримку з боку європейських партнерів.

Можна багато говорити про те, що ми зможемо далі воювати і без участі США. Мовляв, американська військова допомога вже не відіграє такої ролі, як раніше, а фронт тримають дрони, які збирають із китайських комплектуючих. Але все-таки це трохи не так, оскільки обсяг фінансової та військової допомоги з боку США склав приблизно $114 млрд за три роки. А от, наприклад, Франція - друга економіка Європи - допомогла лише на 4,65 млрд євро. Макрон як лідер говорить багато і красиво, але результат очевидний - обсяг американської допомоги Україні більший за французьку практично у 25 разів.

Тому надії на підтримку Європи мало. Деякі особливо позитивні блогери вважають, що завдяки європейській допомозі можна буде навіть контратакувати. Але, на жаль, економічне і фінансове становище більшості країн Європи не дозволяє тягнути військову допомогу такого масштабу. У всіх країн є свої проблеми. Наприклад, у Франції вже обговорюються питання термінових парламентських виборів. У Німеччині - бюджетна криза, країна, у якої 10 років тому був профіцит у 100 мільярдів євро, отримала дефіцит на €25 млрд.

Навряд чи Берлін потягне допомогу Україні у вигляді кількох десятків винищувачів, танків, БМП та інших озброєнь, про що закликав німців наш постпред в ООН Андрій Мельник. З таким же успіхом можна закликати Штати віддати нам половину з 10 американських авіаносних ударних груп для перемоги над агресором. Усе це фантазії, а реальність полягає в тому, що військові та фінансові можливості країн Європейського Союзу серйозно обмежені.

Таким чином, ми потрапляємо в ситуацію цугцвангу, коли кожна наступна дія призводить до ще гірших умов. Справедливості заради слід зазначити, що таврувати самодурство Трампа можна скільки завгодно, але й нашій державі варто було б прогнозувати розвиток ситуації хоча б на декілька кроків уперед. Жили сьогоднішнім днем і тепер прийшли до сумного проміжного результату.

Крім того, не варто забувати, що Трамп - дуже специфічна людина. Він бачить наші слабкі моменти і чудово розуміє, що зараз у нас немає сильної позиції. Тому діє в стилі: сильні роблять, що хочуть, а слабкі - те, що повинні. І диктує Україні свої умови.

Але це ще не кінець - війна триватиме. Підсохла земля і поява зеленки створюють сприятливі умови для наступальних дій, чим і спробує скористатися агресор. Думаю, слід очікувати продовження наступальних дій російської армії по всьому фронту. Вона шукатиме слабке місце в нашій обороні, щоб спробувати повторити ситуацію за аналогією з минулорічними подіями під Очеретиним, коли в результаті там усе почало сипатися, як шашечки доміно, а ситуацію вдалося стабілізувати лише під Покровськом, втративши до цього Курахове, Вугледар та інші населені пункти.

Зараз триває певне перепасування. Кремль зацікавлений у діалозі зі США, послабленні санкційного тиску і подоланні дипломатичної ізоляції, що Москві вже майже вдалося. Але припиняти війну Росія не має наміру, передумов для цього я не бачу. До того ж для значної частини російського суспільства, накачаної ура-патріотичною пропагандою, зупинка війни виглядатиме як договірняк. Адже обиватель там ратує за те, щоб дотиснути Україну до капітуляції. Кремль це бачить і прекрасно розуміє, що в такому разі суспільство запитає, заради чого було пролито стільки крові, і невже це було зроблено лише заради сотень тисяч квадратних кілометрів. Багато хто в Росії не сприйме припинення війни.

Отже, Кремль може зробити ставку на те, щоб уже на наступному етапі вибудувати для України ще важчі, більш принизливі умови, від яких Києву нікуди було б подітися. Але при цьому росіяни вдаються до таких, мовляв, красивих жестів, як "великоднє перемир'я", щоб показати Трампу, що буцімто проблема не в Москві, а в Києві. Минулої суботи ми бачили, як у Києві, мабуть, декілька годин вирішували, що робити з пропозицією Путіна про "великоднє перемир'я". У підсумку її було прийнято. На наступному етапі було підкреслено, що спочатку - припинення вогню, і лише потім перемовини. Проте зрозуміло, що Кремль на такі умови, швидше за все, не піде.

Що далі?

Не думаю, що Сполучені Штати завтра-післязавтра візьмуть, грюкнуть дверима, і вийдуть із переговорного процесу. Бо США - це не тільки Трамп. Звісно, Трамп, який уже називав війну "війною Байдена", хотів би зафіксувати збитки і залишити перемовини. Однак якщо так станеться, момент американської слабкості побачить увесь світ. Нездатність США виконати завдання, яке вони самі й поставили. А охочих спробувати Штати "на слабо" вишикується вагон і маленький візок. Починаючи від Ірану і хуситів, закінчуючи всіма іншими.

Тому я думаю, що США ще докладуть певних зусиль, щоб змусити Україну прийняти свої умови. Найімовірніше, найближчим часом можуть бути запущені розслідування, аудит допомоги або ж персональні санкції. Трамп буде тиснути на Київ, але навряд чи американці різко грюкнуть дверима. Я в це не вірю. Припускаю подібний сценарій після того, як у США вичерпають засоби тиску на Київ. А поки що такі інструменти у Вашингтона залишаються.

Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда