«Це наш культурний код, те, що нас об’єднує». Суспільне презентувало фільм «Вальс із системою»

«Два кольори», «Пісня про рушник», «Як тебе не любити, Києве мій», «Черемшина» та багато інших — це пісні, які написані в 1950—60-х роках, але популярні й нині. Як їх створювали, в яких умовах, на які домовленості з власним сумлінням доводилося йти, аби вижити в добу ідеологічного тиску — про це розповідає двосерійний фільм «Вальс із системою».

Поети й композитори тієї доби часто змушені були стримувати свій патріотизм, цензурувати себе, підтримуючи такт радянської ідеології. Інакше — щонайменше звинувачення у «буржуазному націоналізмі», цькування у медіа й спільноті, заборона публікувати твори. Як говорить у фільмі оповідач Юрій Макаров, «танець із системою був небезпечний або для кар’єри, або для душі, або і для того й того».

Ведучий заходу Альберт Цукренко сказав, що це «великий і довгий проєкт, над яким працювала велика команда». Далі глядачі мали можливість побачити тих, хто працював над створенням фільму.

Альберт Цукренко

Першим на сцену піднявся співавтор ідеї та оповідач у фільмі Юрій Макаров, появу якого присутні у залі глядачі зустріли оплесками. Він прийшов на презентацію стрічки «Вальс із системою» після тижневого перебування у лікарні, де опинився після скоєного на нього нападу. Розповів, що почувається нормально, а настрій має святковий, «адже цього дня чекав чотири роки, нещодавно прочитав у новині на «Детекторі медіа», що чотири роки тому було затверджено на пітчингу тему фільму “Вальс із системою”, а далі були ковід, війна… Тож уже й махнув рукою, але, як раніше казали, “за нами не пропадьот”».

А пригадуючи, з чого все починалося, Юрій Макаров назвав трьох людей, які мали стосунок до народження ідеї стрічки та подальшого втілення її в життя. Це співавторка програми «Музичний лекторій» на телеканалі «Культура» Любов Морозова, яка «якось звернула увагу, що інтонація української пісні після смерті Сталіна помінялася, помінявся музичний розмір». Це член наглядової ради Суспільного Євген Глібовицький, який «висловив неординарну думку, що починаючи з 50-х років був специфічний період, коли українці пізнавали один одного. Українці, які десятиліттями перебували в різних державах і не спілкувалися взагалі, у них був різний досвід політичний, юридичний, культурний, у них навіть мови відрізнялися, і єдине, на чому вони могли розумітися — це коли, перехиливши першу чарку, вони починали співати». А людиною, яка зуміла сформулювати цю ідею так, щоб «надалі вона зажила своїм життям», за словами Юрія Макарова, був Лук’ян Галкін.

Юрій Макаров

У документальному фільмі «Вальс із системою» відтворена та історична доба, яку зі своєї юності пам’ятає і сам Юрій Макаров.

«Це було частиною мого життя. Ми з мамою жили за адресою Хрещатик, 2, на місці нинішнього “Українського дому”. Володимирська гірка і те, що тоді називалося Первомайський парк, було утикане репродукторами, з яких лунало те, що було тодішньою поп-культурою. Це була наполовину радянщина, а друга частина — так тоді звучав час — українська пісня. Значна частка була надзвичайно вартісна вже тоді, тебе переслідувала і ти її співав, вона ставала частиною твоєї ідентичності», — розповів Юрій Макаров.

• Читайте також: «Життя — наївне мистецтво»: фантастичний світ картин Марії Примаченко та життя українських дітей під час війни

Оплесками глядачі зустріли й ту частину команди, яка наступною вийшла на сцену. Це режисер фільму Сергій Лисенко, сценарист Віталій Бардецький, продюсери Ілля Гладштейн, Лук’ян Галкін та Альона Голякова.

Альберт Цукренко, Лук’ян Галкін, Альона Голякова, Ілля Гладштейн, Сергій Лисенко, Віталій Бардецький

Режисер фільму Сергій Лисенко сказав, що для себе визначив жанр стрічки як документальний мюзикл і намагався досягти того, щоб «пісні рухали сюжет, адже це пісні, які створювали нашу ідентичність». «У 70—80-ті роки ми слухали Led Zeppelin, Sex Pistols, The Doors, а все те, що доносилося до нас із того “брехунця”, ми сприймали як радянщину. Наші серця належали зовсім іншій музиці — західному року. Але з плином часу я почав розуміти, що на мою душу ось ці пісні впливають. “Пісня про рушник”, приміром. А з 2014 року я взагалі почав розуміти, що це дійсно наш культурний код, це те, що нас об’єднує», — сказав Сергій Лисенко.

Сергій Лисенко та Віталій Бардецький

Віталій Бардецький розповів, що «50—60-ті роки — це музика мого батька, який був заввідділу культури в нашому райцентрі, це була напівкомуністична естрада. Я слухав тільки західну музику, і цю музику не сприймав абсолютно. Тому фільм став для мене цілковитим викликом. Ми почали робити кіно — і я почав працювати над сценарієм, достоту не знаючи, що це таке. І тим цікавіше було для мене в це зануритися. Насправді це сильно змінило моє ставлення до цієї музики, тому що культурний розвиток не зовсім синхронізований із розвитком історичним. Я почав бачити, що ці етапи розвитку української культури, музики, пісні не завжди синхронні з розвитком суспільним».

Лук’ян Галкін сказав, що історія фільму не втрачає своєї актуальності, адже «це історія про людей, які могли тримати те, що фактично радянську систему пережило, те, що ми зараз можемо переосмислювати, причому з абсолютно різних позицій. З одного боку, захоплюватися піснями, обговорювати їх актуальність, адже передусім вони викликають емоційний відгук. З іншого — робити якість свої висновки стосовно авторів і їхніх рішень, не засуджуючи, але й не заплющуючи очі на те, що конкретно могло відбуватися, коли ці пісні створювали, в час, коли радянська імперія мала ще існувати довго».

Лук’ян Галкін

Продюсер Ілля Гладштейн розповів, що найбільшим викликом для нього при створенні фільму був його бюджет, а найприємнішим моментом є те, що цей фільм стався. Альона Голякова поділилася, що «фільм знімали під час вибухів, монтували під час відімкнень світла. Просто хочу подякувати усім людям, завдяки яким ми можемо бути тут і подивитися першу серію фільму».

Альона Голякова й Ілля Гладштейн

Фільм побудований навколо вітчизняних хітів, які стали символами епохи, та водночас містить колективний портрет творців української пісні — Платона Майбороди, Андрія Малишка, Степана Сабадаша, Ігоря Шамо, Дмитра Павличка, Олександра Білаша.

У документальному проєкті «Вальс із системою» взяла участь низка діячів культури, журналістів та істориків, чиї експертні коментарі звучать у кадрі. Зокрема поет Юрій Рибчинський, культурологиня Наталія Кривда, літературознавець Ростислав Семків, музикант Святослав Вакарчук, історик Олександр Палій, музикант Кирило Стеценко, музикознавиця Валентина Кузик, кінознавець Сергій Тримбач, музикант Альберт Цукренко, радіожурналістка Олеся Білаш, поет Віктор Герасимов, радіоведуча Галина Бабій, музичний журналіст Філ Пухарєв, музикант Михайло Хома, музикантка Олександра Кольцова, журналіст Ярослав Щербаков, радіоведучий Дмитро Бакал, літературознавиця Ярина Цимбал, колекціонер музики Ігор Калиниченко, ексдиректор Національної філармонії Дмитро Остапенко, директор музею «Українського радіо» Анатолій Табаченко.

• Читайте також: Цей фільм — інтелектуальна провокація

Автори фільму «Вальс із системою» шукають відповіді на питання, як ті часи й побут впливали на українську інтелігенцію та її твори, за яких обставин народилася одна з головних пісень епохи «Два кольори», чого боявся автор композиції, чи правда, що пісня «Києве мій» була написана на замовлення радянської влади й чому були популярні й куди зникли пісні про дорогу, шахтарів і кукурудзу.

Над проєктом працювала творча група Суспільного мовлення: режисер Сергій Лисенко, сценарист Віталій Бардецький, співавтор ідеї та оповідач Юрій Макаров, продюсери Ілля Гладштейн, Лукʼян Галкін та Альона Голякова, співавторка ідеї Любов Морозова та інші.

Під час показу фільму «Вальс із системою»

Документальний фільм «Вальс із системою» може бути цікавим як людям, які жили в радянські часи, так і молоді, яка прагне знати та розуміти історію свого народу. За допомогою історичних кадрів і через музику та пісні, що звучать у стрічці, глядачі зможуть відчути атмосферу тих часів.

«Сценарист Віталій Бардецький в архівах СБУ розкопав чимало цікавих сторінок про українських поетів післясталінської доби, яких вважали абсолютно лояльними, офіціозними співцями радянського ладу. Виявляється — нічого подібного. Українська радянська пісня не була проявом прихованого спротиву, але водночас якоюсь мірою самим фактом свого існування вона стала спротивом системі, яка мріяла поховати Україну як країну. І це внесок авторів, про яких довгий час згадували як про витоки ідеологічної системи. Я сподіваюся, цей фільм дозволить докорінним чином переглянути наше уявлення про це», — сказав Юрій Макаров.

Прем’єра документального двосерійного фільму «Вальс із системою» відбудеться 26 квітня о 21:00 на Першому каналі Суспільного та 27 квітня о 13:00 на ютуб-каналі «Суспільне Культура».

Фото: Анастасія Мантач, Суспільне