Рецензія на фільм «Аудитор 2» / The Accountant 2

З 24 квітня в кінотетрах стартував прокат кримінального екшн-трилера «Аудитор 2», котрий, як неважко здогадатися, є сиквелом «Аудитора» 2016 року. Бен Аффлек, Джон Бернтал, Синтія Аддай-Робінсон та Дж. К. Сіммонс повернулися до своїх ролей, так само як і режисер та сценарист першого фільму — Ґевін О’Коннор та Білл Дюбок відповідно. Чим стрічка відрізняється від свого попередника та чи пішло це на користь — пропонуємо дізнатися в рецензії нижче.

Плюси:

гарний акторський склад, зокрема Бен Аффлек і особливо Джон Бернтал видали файні виступи і чудово взаємодіють у кадрі; доречний гумор; топовий екшн;

Мінуси:

шаблонність і певна затягнутість історії; комусь точно не вистачить екшену; персонажка Даніелли Пінеди надто непримітна;

7.5/10

Оцінка
ITC.ua

«Аудитор 2» / The Accountant 2

Жанр кримінальний трилер, бойовик
Режисер Ґевін О’Коннор
У ролях Бен Аффлек, Джон Бернтал, Синтія Аддай-Робінсон, Даніелла Пінеда, Дж. К. Сіммонс, Еллісон Робертсон, Роберт Морган, Ґрант Гарві, Ендрю Говард
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Після подій першого фільму пройшло 8 років. Колишній директор FinCEN Реймонд Кінг вийшов на пенсію і став приватним детективом. Його пошуки зниклої родини мексиканських мігрантів привели старого до таємничої найманиці Анаїс, однак за ними, як виявилося, стежить впливове злочинне угрупування. Під час їхньої зустрічі у звичайній забігайлівці Кінга вбивають, та перед смертю він встигає залишити лаконічне, але напрочуд зрозуміле повідомлення своїй колишній підлеглій Мерібет Медіні — «знайди Аудитора».

І вона знаходить. Той без особливого успіху намагається соціалізуватися, втім, своїх видатних розумових і бойових навичок не втратив. Об’єднавши зусилля, герої виходять на небезпечних торгівців людьми, і Крістіан Вульф вирішує просити допомоги у свого молодшого брата Брекстона. Тепер їм належить не тільки дати бій великій кількості озброєних до зубів поганців, але й з’ясувати, яку роль у цій справі відіграє Анаїс.

Перший «Аудитор» належить до тієї категорії фільмів, які більше сподобалися глядачам, ніж критикам (відповідні рейтинги на агрегаторі Rotten Tomatoes додаються). Стрічка пропонувала суцільно похмурий тон оповіді, а подекуди вдавалася до відвертого драматизму, зокрема це стосується передісторії покинутих матір’ю братів та їхнього явно не сповненого щасливих миттєвостей дитинства, показаного у флешбеках.

У сиквелі режисер Ґевін О’Коннор та сценарист Білл Дюбок твердо вирішують, що досить зосереджуватися на проявах будь-яких страждань, і якщо й карати поганців в межах розважального жанрового кіно, то з допустимими легкістю і невимушеністю. І такий підхід видається не те що доречним, а навіть виграшним стосовно першого фільму.

Тепер історія тримається на дійсно захопливій взаємодії двох братів, які знаходять час і на те, щоб товкти лиходійські пики, і на братерські теревені за пивом, і на танці у кантрі-барі. А творці стрічки дозволяють собі розбавити напругу неочікуваними комедійними моментами. Як не дивно, це працює.

Особливо ефектно вводять у сюжет персонажа Джона Бернтала, про якого після нещодавніх «Аматора» і «Шибайголови» ми згадуємо вже втретє за останні три тижні. Його Брекстон спочатку видає кумедну репетицію у спідньому перед дзеркалом, а згодом постає перед глядачем натурально Стейтемом з початкової сцени сьомого «Форсажу» — пам’ятаєте розкиданих постфактум по лікарні то тут, то там спецпризначенців? Нині відбувається приблизно те саме, мінус форсажівський пафос і лисина Стейтема, плюс іронічний діалог і густа шевелюра Бернтала.

Дозволяє собі більше емоцій у порівнянні з оригіналом і непохитний Аффлек, особливість героя якого припускає певну, дещо «термінаторську» поведінку. Так, можливо розмови з жінками у нього і досі не клеяться, зате доладних братерських взаємин явно побільшало, і від цього фільм тільки виграв.

Звісно, О’Коннор та Дюбок помітно зловживають іржавими жанровими тропами, які запросто можна назвати читерськими. Це проявляється і у протиставленні методів боротьби зі злом Вульфів, котрі не дуже дотримуються букви закону, суцільно законослухняній агентці Медіні, і у тому, що головним героям належить рятувати нещасних дітлахів — тут хочеш-не-хочеш, а будеш вболівати за хлопців щосили. Однак яскравої хімії між Аффлеком та Бернталом вистачає, щоб нівелювати непоказність історії, до того ж у фіналі вона підкріплюється топовим екшеном, якого все-таки хотілося б побільше.

Вистачає в оповіданні і локальних дурниць та недопрацювань. Наприклад, персонажка Даніелли Пінеди на початках виглядала багатообіцяльно (і суто візуально нагадала марвелівську Чорну вдову), але впродовж розвитку подій була слабенько задіяна у них, через що не здатна викликати щось більше, ніж байдужість. А допити важливих свідків потрібно обов’язково проводити у кімнатах з максимально великими вікнами, і бажано розташуватися так, щоб снайперу було якомога легше прибрати свою ціль.

Спецпроєкти

Другий «Аудитор» вийшов вартісним розважальним фільмом, в деяких аспектах навіть кращим за усю з себе таку серйозну і нахмурену першу частину. І якщо з сюжетної точки зору він не готовий дивувати якимись сюрпризами чи одкровеннями, то тепер точно можна сказати, що у цієї історії є не тільки розум та м’язи, але й душа.

Висновок:

«Аудитор 2» добре балансує між серйозністю і гумором, вдало презентує непрості, але такі, що викликають щирий відгук стосунки братів та пропонує потужний екшн в кінцівці. Тут не все ідеально, але в цілому — дуже непогане кіно.