Як цікаво проводити час із дитиною без гаджетів: креативні фішки для батьків

«Що робити з дітьми? Вони постійно сидять у телефонах!» Таке я чула від батьків не раз. І справді, почала звертати увагу в маршрутці, в потягу, в кав’ярні й навіть просто в парку на те, як багато дітей сидять поруч із батьками, але дивляться мультики в смартфонах. Ні, це, звісно, не погано, і я розумію, що розвиток технологій неможливо ігнорувати. Але ніщо не замінить живого спілкування. Воно потрібне не лише для того, щоб відірвати дитину від гаджетів. Воно потрібне нам, дорослим, щоб у своїй метушні відчути дитину. Щоб залишити в неї спогади про щось іще, крім регулярних сніданків, обідів і вечер. Щоб діти сприймали нас, батьків, не як функцію, а як партнерів.

Для цього ми повинні проводити час зі своїми дітьми. Обов’язково. Й це має бути не просто запитання на кшталт «Які в тебе оцінки в школі?». Це має бути якісний час, насичений розмовами, відчуттями, радістю й відкриттями. І особливо важливо це зараз, у війну, адже ми є підтримкою для своїх дітей.

Оскільки я — не лише освітня журналістка, а й вчителька й мама, пропоную кілька ідей для спільного часу. Плюс цих ідей у тому, що вони не лише цікаві й веселі, а й надзвичайно корисні для розвитку творчості та креативного мислення. Умовно розділимо їх на два блоки: творчість, пов’язана з читанням, і креативне малювання.

Читалки-теревеньки

Почну, напевно, з цього батьківського болю. «Син не хоче читати, хоч трісни, — розповідала мені знайома. — Я вже йому й таку книжку давала, й сяку, а йому, бач, нецікаво. То я поставила умову: десять сторінок на день, інакше — жодних гаджетів, прогулянок і всіляких плюшок»... Знайома ситуація? І тут насамперед важливо звернути увагу на кілька моментів. А хто обирав цю книжку, яку дитина не хоче читати? Часто чую відповідь від мами чи тата: «Як хто обирав? Я. Бо краще знаю, що в цьому віці буде цікавим». Може, воно й так, не заперечую батьківського досвіду, але в усіх свої смаки, й те, що здається мамі неймовірно корисним і цікавим, може геть не зацікавити дитину. Тому останнє слово у виборі книжки має бути за нею. Завдання мами — викликати інтерес. Упевнена, якби дитина мала змогу сама походити по книжковій крамниці чи бібліотеці, ознайомитись із анотаціями й обрати те, що саме їй потрібно, вона б інакше ставилася до вашого наполегливого «прохання» — прочитати. Навчіть її мандрувати по сайтах книжкових крамниць або й по реальних книгарнях, користуватися фільтрами для пошуку, вивчати анотації та відгуки й дослухатися до себе — що саме їй цікаво.

Важливо також, аби читання не було вимогою чи покаранням. Як варіант — вечірнє читання вголос разом із батьками, яке ви перетворите на ритуал, що не може бути скасований за жодних обставин. Який є ціннішим за ваші аврали на роботі та розмови по телефону з друзями. Що може бути кращим, ніж коли ви разом умоститеся на ліжку й смакуватимете книгу (і неважливо, хто з вас читає вголос, а хто слухає), потім поговорите про неї (в таємничій напівтемряві спальні чи наступного дня, якщо хтось засне). Опісля дитина назавжди запам’ятає, що читання — це кайф, а не покарання. І тут я маю кілька ідей для розмов.

Можна разом поміркувати, які є інші варіанти закінчення книги. Як ми могли б її дописати, якби були письменниками? Запитайте дитину: «Як гадаєш, а що було потім із головними героями, коли історія завершилася, — як би вони жили, чим займалися?». Або можна спробувати переказати цю історію навпаки (це відомий прийом розвитку креативного мислення). Наприклад, казку «Попелюшка» можна було б тоді розповісти так: зла Попелюшка встромляла палиці в колеса тихим і добрим сестрам і мачусі… Й, до речі, цікаво, а що б робив принц за такого розкладу подій?

Або можна уявити, що ви потрапили до країни, описаної в книжці. Як би ви там жили, чим займалися? Якщо це машина часу — окей, уявімо, що буде в майбутньому з нашими звичними речами. Наприклад, зі смартфоном, ліжком, літаком… Вони зміняться чи взагалі зникнуть? А якщо зникнуть — що буде натомість? Упевнена, таких ідей можна придумати багато. Діти самі вам їх підкажуть.

Цікаво також вигадувати історії. Що може бути крутішим, аніж відчути себе письменником і винахідником! Безліч прийомів та ідей для цього можна знайти в книзі Джанні Родарі «Граматика фантазії». Так, того самого Джанні Родарі, який написав «Чиполліно». Ось простий приклад із неї: ви й дитина пишете по одному слову, що спаде на думку. Краще домовитися про те, що один з вас пише назву істоти, інший — неістоти. Наприклад, кішка та помідор. Потім із цих двох слів складаєте історію. Такі ігри стануть незамінними в дорозі, на прогулянці й навіть в укритті під час тривог. Можна купити й готову «письменницьку» гру для вигадування історій — наприклад, українську версію гри «КубікУм». Але варто знати, що вона розрахована на дітей від восьми років. І, до речі, ця гра точно зацікавить і дорослих.

Утім, таку гру ви зможете зробити й самостійно, і це буде навіть цікавіше. Беремо шість конвертів і підписуємо їх: 1) герої; 2) лиходії; 3) місце події (наприклад, ліс, ваша кімната, джунглі…); 4) перетворення героя за його бажанням чи без (перетворився на когось, став невидимим, інше); 5) чарівні предмети; 6) мета, якої прагне герой, а лиходій йому заважає (вийти заміж за принца, знайти чарівне яблуко…). Кожен із учасників гри в умовах цілковитої секретності пише на листочках свої варіанти для кожного конверта. А потім, коли всі конверти наповнені, ви чи дитина витягуєте з кожного по картці й отримуєте канву для майбутньої історії: якими є її герої, що з ними має статися. Історію можна не лише вигадати, а й інсценувати. І це буде ваша власна гра й ваша історія, яка точно запам’ятається дитині.

А якщо немає часу та можливості щось писати чи малювати, можна просто пофантазувати ось так: запропонувати дитині вигадати казкове продовження якоїсь цілком звичайної ситуації. Наприклад: пішов дощ, закаркала ворона, розлився чай… І що ж такого незвичайного могло б статися далі?

Або можна вигадати якусь невідому країну «Навпаки» (чом би й не після прочитання казки Родарі «Джельсоміно в країні брехунів»?). Цікаво, як усе влаштовано в цій країні? Якщо у нас, звичайних людей, пральна машинка все пере, то в країні, де все навпаки, вона… забруднюватиме речі. А що ж тоді лампочка? Напевно ж, зробить темряву. А будильник? А віник? А смартфон?

Або, наприклад, ви прочитали книгу чи переглянули мультфільм про Робінзона. Чом би не покреативити над запитанням: а якби ви свідомо вирішили повторити історію Робінзона й поїхати на безлюдний острів, але взяти з собою небагато речей (наприклад, три чи п’ять), що б це було? Або: якби у вас після кораблетрощі вціліла лише скриня із золотими монетами, чим вона була б корисна на безлюдному острові? Адже на золото нічого не купиш. Спойлер: зате з нього можна зробити ліжко, будинок тощо. Взагалі є навіть такий метод пошуку креативних ідей — так званий метод Робінзона. Його суть у тому, щоб замінити необхідні вам речі, яких немає, іншими, які точно є під рукою. Тобто знайти вихід із, здавалося б, безвихідної ситуації. А для цього потрібно побачити неочевидні властивості тих предметів, що у вас є. Діти користуються таким методом, коли споруджують удома халабуди. І ви завжди можете також узяти в цьому участь: конструювати новий одяг із серветок, літак із меблів, посуд із горіхової шкаралупи. Або ж вечерю з продуктів, які є в холодильнику, але зазвичай не поєднуються в одну страву. І навіть якщо у вас вийде не надто досконалий результат, головне — ви разом із дитиною отримаєте велике задоволення.

Малювалки

Якщо вже говорити про креативне малювання, не можу не згадати про старі добрі друдли (droodles). Це абстрактні малюнки, які можуть бути «прочитані» кожним по-своєму і які дуже розвивають креативність. Ці зображення можна крутити в будь-якому положенні — вертикально, горизонтально, під кутом. Головне — побачити в них щось. Таких малюнків в Інтернеті повно, якщо забити в Google слово «друдл». Ось найвідоміший приклад друдла: на вашу думку, що це може бути?

Насправді це людина в мексиканському крислатому капелюсі. що їде на велосипеді — вид згори, так би мовити. Та це не єдина відповідь до цього друдла, їх може бути багато. Головне — намагатися шукати такі ідеї, щоб вони були неочікуваними. Геть шаблони, нехай нічого не стримує вашої фантазії.

Цікаво, а як би ви описали наступний друдл?

Можливо, це шия жирафа (ну, це очікувана відповідь, тому не зупиняємося на ній), а може, панда, що лізе на дерево з протилежного від нас боку, перші зубки в дитини (якщо повернути зображення горизонтально) тощо.

Ось інші друдли, на яких ви зможете спробувати свої сили:

Та якщо під рукою немає готових друдлів, ви завжди можете зробити їх самі. Беремо будь-яку геометричну фігуру чи літеру. Завдання — домалювати до неї щось, аби це стало схожим на зображення предмета. Наприклад, кружечок — це може бути обличчя, смайлик, сонце, повітряна кулька, приліплена до стільця жуйка, окуляри…). Можете позмагатися з дитиною: хто вигадає найбільше таких малюнків за хвилину.

До речі, до цих ігор можна додати вивчення іноземної мови — все намальоване можна назвати англійською наприклад.

Упевнена, разом із дитиною ви вигадаєте ще безліч ідей для креативного малювання. Запропоную вам іще одну для натхнення. Можна взяти будь-який малюнок людини чи тварини й запропонувати домалювати його, щоб змінити цей образ. Наприклад, якщо зображено молоду людину, додати деталі так, щоб було видно, що це людина похилого віку: домалювати сиве волосся, бороду, зморшки, костур… Або якщо це малюнок крота — показати, що кріт старий, нічого не бачить (окуляри, ковінька й, можливо навіть, плакат окуліста з літерами для визначення діоптрій). Це не лише розвиває креативність, а й вчить бути уважним до деталей.

І врешті-решт улюблені малювалки для дорослих і дітей — це малювання лініями. Дивимося на коробку з олівцями й обираємо колір, який нам найбільше до душі. А потім виконуємо завдання — малюємо «живі» лінії так, ніби це люди: лінію, яка вийшла на прогулянку в парку, засоромилася, закохалася, спізнюється на автобус, загубилася в натовпі… Головна умова — не можна малювати конкретні предмети чи інші фігури, тільки лінії.

До речі, їх може бути дві: намалюй лінію, яка гуляє за руку з іншою лінією, закохалася в іншу лінію, засоромилася іншої лінії, дуже зраділа іншій лінії... Багато таких завдань можна знайти в книзі Лорен Фарнсворт «Лінія — це крапка, яка вийшла на прогулянку. Книжка для малювання, натхнення й нових ідей». Колись я придбала цю книгу для своєї доньки, але, як виявилося, — й для себе. Вона для мене тепер — такий самий теплий спогад, як і фотоальбом чи перші грамоти-медалі моєї дитини.

На жаль, в Україні ця книга зараз не видається, однак її можна пошукати в закордонних виданнях англійською. Або й просто разом із дитиною вигадати свої схожі завдання. Впевнена, вони будуть навіть кращими за книжкові.

Таких ідей може бути багато. Неважливо, хто їх вигадав, які є правила. До біса всі правила й методики. Головне — відчути цю хвилю щастя бути поруч зі своїми дітьми, фантазувати разом із ними без меж і пишатися ними.