Пам’яті барабанщика, військовослужбовця 46 бригади ДШВ Антона Рабела

Антон Рабел долучився до захисту України після повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році. Доти ніколи з військом зв’язку не мав, навіть не служив строкову службу в армії. Чоловік жив музикою, це була його натура – грав у місцевих рок-гуртах, виступав в клубах та на фестивалях, з гуртом «Подих долі» встигли записати альбом. Через те, що Антон Рабел мав природне відчуття ритму та був прекрасним барабанщиком, він завжди був затребуваний.  Утім, повномасштабна війна перервала усі мрії та кар’єру музиканта: 27 квітня 2023 року рідні та друзі отримали звістку від командування бригади про те, що він загинув на Бахмутському напрямку. 

«Рідний мій братику, 27-го квітня моє серце розбилось вщент! Не передати ту біль, яку я зараз відчуваю! Мене просто розриває зсередини від болю! Не можу в це повірити і не хочу в це вірити! Ця клята війна забрала тебе в нас. Ти назавжди ГЕРОЙ в наших серцях! Любимо тебе безмежно, спочивай з миром, рідний наш", — написала сестра Діана після повідомлення про загибель брата.

Антон Рабел народився 27 жовтня 1992 року в Ужгороді. Навчався в ужгородській школі № 3, після закінчення вступив до вищого комерційного училища № 6, там отримав спеціальність різьбяра по дереву та бересту. Із дитинства любив музику і захоплювався грою на барабанах. Був барабанщиком у багатьох місцевих рок-гуртах.

Із жовтня 2022 року у лавах Збройних Сил України Антон Рабел захищав Україну від російських загарбників, служив старшим навідником гранатометного відділення взводу вогневої підтримки третього аеромобільного батальйону військової частини А 4350.

Загинув 23 квітня 2023 року у запеклих боях проти окупантів біля Бахмута на Донеччині.

Як повідомили в Ужгородській міській раді, поховали музиканта 2 травня на Пагорбі слави в Ужгороді. У нього залишились батьки, донечка, сестра та брати, дідусь... 

Друг Антона та колега, рок-музикант, з яким разом грали в двох гуртах, нині – також військовослужбовець НГУ Михайло Готра, розповів, що з Антоном зналися давно, дружили.

- Антона знаю із 2008 року, він був мені як молодший брат, я старший за нього на 5 років. Ми познайомилися на одній із музичних тусівок у місті, згодом почали разом грати. Він був дуже талановитий барабанщик, тому його постійно запрошували в різні гурти, був нарозхват. Ми з ще одним музикантом, бардом Романом Кинівим, створили гурт «Етюд».

Михайло розказує, що в Етюді грали разом кілька років – писали свою музику, перегравали кавери на ті пісні, які подобалися. Встигли разом записати альбом та у 2012 році виграли Червону Руту від Закарпаття та поїхали на всеукраїнський фестиваль.

- У 2015-му ми їздили на фінал Червоної рути в Маріуполь. Виступали у тому самому драмтеатрі. Тоді познайомилися із добровольцями із батальйону «Донбас», поїхали до них на базу – це був радянський пансіонат, з клубом. Ми дали там хлопцям півторагодинний концерт. Тоді якраз Маріуполь звільнили, і той фестиваль мав бути в Києві, але його перенесли до Маріуполя.

Михайло розказує, що далі гурт «Етюд» припинив існування, він та Антон створили інший гурт «Подих долі», а колега грав сам як бард.

- Ми взяли ще одного басиста та записали альбом, який так і називався «Подих долі». Випустили його на «Мун рекордз» в 2019 році. Згодом ще випустили кілька синглів, - розповідає Михайло.

Цікаво, що після повномасштабного вторгнення різними шляхами усі хлопці опинилися у війську – Антон доєднався до ЗСУ першим у жовтні 22-го року, згодом восени 23-го Михайло, також мобілізували Романа.

- До повномасштабки Антон ніяк не був дотичним до війська, він навіть строкову службу в армії не служив. Але мобілізувався, пройшов навчання в Англії та потрапив в десантні війська. Воював у Бахмуті. Коли він приїздив у відпустку, я на той час іще був вдома, то ж ми зустрічалися. Він хотів більше часу провести із рідними, але перед від’їздом до війська зібрав нас усіх у ресторанчику, ми влаштували такі собі «проводи». Антон дуже хотів пограти тоді – то ми знайшли йому репетиційну залу з барабанами, він закрився на тій реп-точці і грав там майже весь день.

Після відпустки Антон поїхав на бойове злагодження на один із полігонів, розповідає Михайло, а тоді буквально за кілька тижнів рідні та друзі дізналися, що він загинув на Бахмутському напрямі.

- Ми всі в Ужгороді дізналися про його смерть 27 квітня, нині буде якраз два роки. Хоча знаємо, що він загинув за кілька днів до того від прильоту по їхніх позиціях. В перші дні війни під Києвом загинув Володимир Бисага – наш друг, також барабанщик. Це була якась така містика: Антон за два тижні до своєї загибелі додав фото з Володею і підписав «За тебе в строю». Невдовзі він сам теж загинув…

Михайло Готра каже, що Антон був дуже щирою людиною і дуже любив барабани.

- Коли ми їхали в поїзді на виступи та фестивалі, він ритми на колінах відбивав завжди… Перед виступом за келихом пива сидимо десь в пабі і він також завжди відстукує. Музика в ньому була постійно. Ритми – це було його життя… Коли тоді під час відпустки Антон грав на тій репетиційній базі, він залишив там свої барабанні палички. Його брат, також музикант-гітарист, приніс їх на похорон Антона. Коли військового ховали на Пагорбі слави, він їх поклав у могилу Антону…

Михайло часто згадує про друга – до другої річниці його загибелі готується розповісти про Антона Рабела на телебаченні, згадати його та музику, яку він творив.

- Недавно спілкувався з колишньою дружиною Антона, їхній донечці зараз 5 років. І це так прекрасно, що вона теж грає на ударних та дає свої перші концерти в садочку! Це гарна, світла пам’ять про батька.

Через війну російських окупантів проти України музиканту Антону Рабелу з Ужгорода назавжди 31 рік.

Вічна пам’ять!

Фото зі сторінка Антона Рабела в Фб та надані Михайлом Готрою з приватного архіву