Рецензія на фільм «Спустошення» / Havoc

25 квітня на платформі Netflix вийшов екшн-трилер «Спустошення» від режисера забійних бойовиків «Рейд: Спокута» (2011) та «Рейд 2» (2014) Гарета Еванса. Цього разу запалювати у кадрі доведеться непохитному Тому Гарді, котрий нарешті скинув з себе ярмо дитсадкової супергеройщини та може повноцінно повернутися у доросле кіно. Як виглядає новинка, зокрема на тлі «Джонів Уіків» та численних його послідовників — розбираємося в огляді нижче.

«Спустошення» / Havoc

Жанр бойовик, кримінальний трилер
Режисер Гарет Еванс
У ролях Том Гарді, Форест Вітакер, Тімоті Оліфант, Джессі Мей Лі, Джастін Корнуелл, Келін Сепульведа, Луїс Гузман, Мішель Вотерсон
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Детектив поліції відділу вбивств Патрік Вокер не ладнає зі своєю родиною та неохоче працює на кандидата в мери Лоуренса Бомонта. Син останнього вляпався у якусь сумнівну авантюру, пов’язану з захованим у пральних машинах кокаїном і вбивством сина глави тріади. Тож Бомонт просить Вокера знайти недолугого нащадка в обмін на припинення їхньої, так би мовити, співпраці.

На юнака вже полює мстива матуся-азіатка, та й колеги з відділу боротьби з наркотиками теж якось причетні до справи. Чи вдасться нахмуреному поліціянту дістатися до хлопця раніше численних недоброзичливців? І навіть якщо так, то як їм відбитися від настирливих переслідувачів?

Свого часу режисер Гарет Еванс зарекомендував себе як постановник відмінного екшену, який, до того ж не потребував захмарних бюджетів. Його обидва «Рейди» наробили чимало галасу і стали еталоном постановницького стилю та манери фільмування бойових сцен на роки вперед. Своєрідною відповіддю Голлівуду цим в хорошому сенсі зухвалим кінематографічним витівкам став «Джон Уік», який не тільки мав силу-силенну послідовників (буквально про одного з них ми писали на тому тижні), але й перезавантажив кар’єру улюбленця публіки Кіану Рівза.

Та сьогодні не про нього. Сьогодні про Тома Гарді, котрий останнім часом загруз у малозмістовних супергеройських пристрастях (та, відповідно, темній смолянистій рідоті), але свою контрактну трилогію відпрацював та нарешті може цілком присвятити себе нормальному кіно. Власне, це проявилося ще торік, коли англійський актор зіграв у «Байкерах», але там головна роль була відведена все ж Остіну Батлеру. А тепер от Гарді одночасно виблискує і на Netflix (фільмування, щоправда, відбулося ще у 2021-му), і на Paramount+, де якраз у розпалі 10-серійний сезон кримінальної драми «Мобленд». Судячи з рейтингів глядачів та критиків, вона вдалася.

Розпочинається фільм на високих обертах — творці одразу кидають глядача у вир динамічної нічної погоні, де хтось у масці Sub-Zero за кермом та кілька його (насправді — її) спільників намагаються відірватися від поліціянтів. Сцена зафільмована гарно, з притаманним Евансу стилем, хоча не без помітної комп’ютерної графіки. Вона задає тон оповіданню та, неочікувано, пропонує пральну машину як спосіб зупинити поліційну автівку. Так, це вам не марні DVD-програвачі з однієї стрітрейсерської саги.

Втім, після запального дебюту постановник бере досить тривалу паузу та починає грати у типу неонуарний сюжет, що не сильно йде на користь кіно. Бо глядачу абсолютно байдужі усі без винятку дійові особи на екрані, зокрема й стійкий чолов’яга у виконанні Гарді. Тож і сама історія не викликає жодної цікавості. У кадрі миготить така собі сильно лайт-версія Вілсона Фіска, максимально пафосні азійці, якась сумнівна молодь та продажні копи, і поки усе це збіговисько надумається взятися за гармати, глядач встигне добряче занудьгувати.

Благо, в одній зі сцен персонажу Гарді доведеться завітати у неоновий нічний клуб (на вході з вартового правопорядку ще й 5 баксів не посоромилися здерти, от негідники!). А, як ми знаємо за заповітами «Джона Уіка», де неоновий клуб — там завжди файна бійка. Екшн у нас тут міцний, надзвичайно кривавий, але без технічних одкровень. Та й смикана динамічна камера вже трохи не в моді.

Тим часом поки головний герой щосили намагається захистити темношкірого хлопчину та його мексиканську подружку, найбільше з усіх протягом фільму відгрібають сильно пафосні азійці — цензура компартії таке кіно навряд чи пропустить. На противагу китайцям там, де з Вокера та його супутників мали б зробити решето, їм загрожує максимум переляк, адже кулі нехай і заповнюють увесь простір навколо бовванців, зачепити хоч когось їм не судилося. Мабуть, в когось з них вселився дух Нео, якщо ми вже згадали про Рівза.

Поки наші безстрашні герої долатимуть ці псевдоперешкоди, історія тишком-нишком дошкутильгає до фінальних розбірок. Чесно кажучи, тут рівень знищення вже не таких пафосних азійців доходить до свого апогею, і спостерігати за цим смиканим галасливим місивом дещо набридає. Покидьки мруть, як мухи, а тобі від того не гріє й не знобить. І якщо у того ж «Уіка» постановку і навіть сетинг бойових сцен не гріх назвати елегантно стилізованими, то в Еванса все це виглядає безмірно брудно, м’ясисто і смикано. Штучна кровища так і хлеще в усі боки.

Десь саме в цей момент уся виразна томгардівська брутальність стрімко покине чат, коли за нього візьметься одна дуже войовнича азійка, таким чином ніби розгорнувши помсту за скривджених полеглих земляків. Але свято на її вулиці буде недовгим — несіть ще один пакет для трупів. Десь там, на тлі розбірок, ще ж існує лиходій в особі Тімоті Оліфанта, та настільки непримітний, що про нього навіть соромно згадувати.