Рецензія на фільм «Until Dawn: До світанку» / Until Dawn

З 24 квітня на екранах кінотеатрів перед глядачами постануть різного роду страхіття у сурвайвл-горорі «Until Dawn: До світанку», сюжет якого заснований на відеогрі Until Dawn 2015 року. Події фільму відбуваються у тому ж всесвіті та становлять окрему історію, що розширює міфологію ігрового першоджерела. Чи вийшло з цього задуму щось доладне, як завжди, читайте в нашому огляді.

«Until Dawn: До світанку» / Until Dawn

Жанр фільм жахів
Режисер Девід Ф. Сандберг
У ролях Елла Рубін, Майкл Чіміно, Одесса Адлон, Джи-Йонг Ю, Бельмонт Камені, Мая Мітчелл, Петер Стормаре
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Пройшов рік відтоді, як сестра Кловер, Мелані, таємниче зникла. Дівчина прагне відповідей, тож, отримавши підтримку своїх друзів, відправляється у подорож тим самим маршрутом, яким прямувала її зникла родичка. Так товариство, за рекомендацією привітного бороданя з придорожнього магазинчика, опиняється біля непримітного, але, на перший погляд, симпатичного будиночка, котрий навіть негода оминає.

Дівчата і хлоп’ята вирішують перечекати зливу у цій хатині, однак, завітавши всередину, виявляють чимало дивних речей. Наприклад, Абель натикається на химерну дошку оголошень зі зниклими безвісти, серед яких, до речі, опиняється і Мелані. А Ніна заглядає у гостьову книгу, де містяться записи, зроблені все більш нерозбірливим почерком. Особливо серед невтішного інтер’єру виділяється настінний пісочний годинник з черепом, котрий, як з’ясується пізніше, висить там недарма.

Ситуація стає геть нестерпною, коли спантеличених студентиків починає викошувати одного за одним якийсь страшний бугай у масці. Зрештою, всі вони безславно гинуть, та вже наступної миті повертаються до життя, у початковий етап свого гостювання в пекельній халупі. Після намагань з’ясувати, що тут у біса відбувається, бідолахи розуміють, що їхня єдина можливість вибратися — це якось дотягнути до світанку.

Оскільки Until Dawn становить по суті той же фільм, тільки інтерактивний, сам задум перенесення забавки у площину кіноекрана виглядає сумнівно. І це не кажучи про те, що оригінальний матеріал був нашпигований різноманітними жанровими кліше. Тому кінороби, здається, пішли єдиним правильним шляхом та запропонували нову історію з абсолютно іншими персонажами.

«До світанку» виявляється суцільно нежиттєспроможним жахастиком. У ньому на обидві ноги шкутильгають як загальна концепція, вторинність якої очевидна, так і локальні елементи, де свіжого погляду вдень зі свічкою не знайдеш. Перше проявляється у використанні затертої до дірок формули «Дня бабака», помноженої на горор-версію «На межі майбутнього». Друге стосується усього іншого — від недолугості безпорадних бовванців до рутинності скримерів та «звичайності» місцевих почвар. Ще одна купка гарчащих типу зомбі, подумаєш.

Фішка в тому, що у грі шаблонний горор-складник не був проблемою (скоріше фічею, а не багом з огляду на джерела натхнення розробників, серед яких класика фільмів жахів та відеоігор). Та й фактор інтерактивності як-не-як робив свою справу: саме вибір гравця мав вирішальний вплив на розвиток сюжету та долі персонажів. У кінотеатрі ж глядач позбавлений такої диво-функції та виконує роль суто споглядальну, і насправді цей процес здається чимось схожим на спостереження, як хтось інший ріжеться у гру. Поправочка — нецікаву гру.

Розпочинається історія у дусі типових жахів, коли група молодих людей потрапляє у віддалений будиночок, де на них вже чекає архетипний реднек у страшній масці з тесаком/бензопилою/молотом (потрібне підкреслити) напереваги. Ясно, що це така затравка, що ніхто тут не збирається навсправжки грати у банальний слешер, що, ймовірно, нас потішать яскравим жанровим вайбом і далі справа піде веселіше. Однак цього не трапляється. Спроба віддати данину поваги олдскульним жахастикам, добряче перемішати кричущі кліше у химерний коктейль видається бляклою і невдалою.

До ладу так і не зрозуміло, на кого розрахований цей осередок вторинності та творчої неспроможності. У шанувальників оригіналу, власне, вже є самодостатня варіативна гра, і навряд чи вони потребують подібне другосортне кінце. А прихильникам горору ловити нічого й поготів — табунами здичавілих потвор, що різко виринають з-за рогу у цілковитій пітьмі, бабцею-відьмою чи здорованем у масці клоуна сьогодні нікого не налякаєш і не здивуєш.