"Цього не треба допустити жодним чином": дипломат про ризики мирного плану Трампа

Днями ЗМІ опублікували так званий "мирний план" президента США Дональда Трампа, який Вашингтон начебто пропонує Україні, Росії та Європі для закінчення війни. "Телеграф" поспілкувався з професійним дипломатом, послом України в Республіці Хорватія (2010—2017), а також в Боснії і Герцеговині (2011—2017) Олександром Левченком про те, як треба сприймати цей план і чи є він реальною можливістю закінчити війну.

- Перший і другий пункти американського плану передбачають негайне припинення вогню та прямі переговори між Україною та Росією. Але з ким в РФ Київ буде вести переговори, якщо у нас законодавчо ухвалено, що з Путіним переговори заборонені? І з ким готова розмовляти Москва, якщо вона не визнає повноваження Зеленського.

- Україна дуже скептично ставитися до виконання взятих зобов’язань Росією. Тому і дуже скептичне відношення до прямих переговорів з Москвою. Ми всі були свідками, коли домовленості про припинення вогню на Донбасі в 2015-21 роках порушувалися російською стороною, що напряму керувала сепаратистами, десятки і ледь не сотню разів. Москва грубо порушила 200 підписаних українсько-російських двосторонніх документів та жорстоко напала на Україну. Проте, не дивлячись на це, Київ може змінити своє законодавство, якщо треба буде напряму комунікувати з Москвою, і це організаційно можна буде досить швидко зробити. Кремль теж розуміє, що перемовини не будуть вестися на рівні Путін-Зеленський, а уповноваженими переговорними групами, тож Москві взагалі не прийдеться приймати окреме рішення щодо можливості переговорів з українським президентом. Тим часом, якщо дійде справа до безпосередніх переговорів з Москвою, ми повинні погоджувати нашу позицію з європейськими союзниками та Вашингтоном, щоб у разі виходу росіян з переговорного процесу, не залишитися самими без західної підтримки.

- Третій пункт – Україна відмовляється від наміру вступити до НАТО, але матиме можливість вступити до Євросоюзу. Як без допомоги Альянсу Київ може гарантувати свою безпеку від подальших територіальних зазіхань Путіна?

- Цей пункт точно буде ще доопрацьовуватися. Тим часом, зараз у багатьох у світі досить скептичне уявлення про міць і єдність НАТО. Треба також розуміти, що відкрито виступають проти членства України в НАТО США, Німеччина, Угорщина, Словаччина, Туреччина. Ще пару країн-членів Організації можливо також стануть на таку платформу. Однак, свою позицію готовий змінити Берлін. Це звісно великий плюс, але далеко не все. Сьогодні відвертою і міцною перешкодою членства України в Альянсі є Вашингтон, Будапешт та Братислава, а за процедурою заблокувати майбутнє українське членство може навіть одна країна. Тому дуже цікава італійська пропозиція щодо надання Україні гарантій безпеки НАТО згідно з 5-ої статті Статуту Організації без членства України в Альянсі. Можуть бути також непогані гарантії безпеки з боку "Коаліції охочих", куди входить немало впливових країн-членів НАТО. При цьому надто важливо, щоб хоч якихось гарантій безпеки Київ добився від США. Київ не виключає, що з часом питання членства України в НАТО може набути нової якості.

- Четвертий пункт – США пропонують де-юре визнати суверенітет Росії над Кримом. Що таке сталося між першим та другим строками Трампа, що він змінив свою точку зору на 180 градусів – від "декларації Помпео" до вимоги визнання Україною анексії?

- В згаданій декларації Держдепартаменту США від липня 2018 року йдеться, що США ніколи не погодяться з російською анексією Криму, і ось такий розворот у позиції, що повністю суперечить діючому міжнародному праву, багатьом резолюціям Генасамблеї ООН, чисельним рішенням самітів Кримської платформи. Пояснення Вашингтону, що треба бути реальними, не тримаються купи, як і пояснення, що Україна сама винна, що без жодного пострілу віддала півострів росіянам. Мовляв, пройшло 10 років, а нічого не змінюється, тож пропозиція юридичного визнання російської анексії Криму на часі.

Хочу нагадати, що США не визнавали НДР, тобто східну Німеччину під окупацією СРСР 40 років, і дві Німеччини таки об’єдналися, хоча в Москві кричали, що німецьке питання вирішене раз і назавжди. Радянську анексію Литви, Латвії та Естонії США не визнавали 50 років. І ці країни не тільки відновили свою незалежність, але й стали членами НАТО та ЄС. Так само зараз Лавров та компанія заявляють на міжнародній арені, що питання Криму вже закрито назавжди. Я б відповів, що як Лавров є міністром закордонних справ РФ і перебуває на цьому світі не назавжди, так і питання тимчасової російської окупації Криму. Думаю, що Москва продовжить маніпуляції. Після відвертих погроз, буде щось серйозне пропонувати Києву на заміну юридичного визнання Україною півострова російським. Тому треба бути дуже уважним і вчасно реагувати на всякі російські вкиди.

- П’ятий пункт – Запорізьку АЕС буде передано під американський контроль. Наскільки це буде вигідно Україні і під чиїм контролем буде територія ЗАЕС?

- Звісно, що було б добре і логічно передати ЗАЕС під український контроль. Це власне і є українсько-європейська пропозиція, а Україна запросила б США для здійснення спільного контролю. Беззаперечно, що ЗАЕС має стратегічне значення для України і за неї росіяни будуть торгуватися, спочатку заявляючи, що АЕС залишиться під беззастережним російським контролем, а потім з пропозиціями щось додатково отримати натомість.

- Шостий пункт – зняття всіх американських санкцій з Росії та співпраця у сфері енергетики. У чому вигода США від цього і чи не стане агресору від цього легше, якщо ЄС збереже санкції?

- Ну, це питання стосується виключно позиції та інтересів Вашингтону. Колись би таку пропозицію в США американський народ та політики просто б розтрощили, та зараз вперше після 80 років від закінчення Другої світової війни ситуація помінялася. Позиція Києва та Брюсселя така, що економічні санкції треба знімати поступово і тільки тоді, коли Кремль вживатиме конкретних кроків щодо закінчення війни і досягнення справедливого миру. Поступки Вашингтону Москві не стосуються війни в Україні. Очевидно, що це розплата за якісь взаємні поступки Росії американцям в інших частинах нашої планети.

- Як буде вирішуватися питання контрольованих ЗСУ територій РФ? Обміняємо їх окуповані території Харківщини, Сумщини та Кінбурнської коси?

- Поки що території РФ під контролем ЗСУ взагалі не згадуються в документах. Можливо через дуже малу їх площу. Та якщо вона буде найближчим часом розширена, то це стане непоганим аргументом в переговорній позиції української сторони. Поки що повернення окупованої частини Харківщини та Кінбурнської коси на Миколаївщині, що знаходиться при впадінні Дніпра у Чорне море, згадуються як поступки росіян Україні.

- Що означатиме для України та решти світу юридичне визнання російської окупації Криму та де-факто територій в чотирьох областях, які тимчасово під окупацією? Чи зможемо ми в майбутньому претендувати на них мирним шляхом?

- Не можна жодним чином в мирний план вписувати американське де-юре визнання Криму та де-факто визнання окупованих територій Росією чотирьох областей України. Якщо США хочуть це прописати, то хай з Москвою укладають двосторонній документ. Тоді під ним не буде підпису України. Це зрозуміло всім, крім офіційного Вашингтону, який дивується, що Київ не підтримує американського визнання Криму та окупованих частин України. Оточення Трампа тоді мало б офіційно відмовитися від підпису США під Будапештським меморандумом, де прописані гарантії територіально цілісності України. Так, вони декларативного характеру, але пропозиція Вашингтону знищує навіть декларативність заяв цього важливого документу. Офіційне визнання де-факто російської окупації чотирьох українських областей та особливо де-юре визнання анексії Криму практично унеможливлює мирне повернення Україні цих територій у майбутньому. Цього не треба допустити жодним чином.

- Чи отримає Україна міцні гарантії безпеки тих же США, які вимагають свого бачення мирного плану? Чи це буде новий Будапештський меморандум, коли ніхто нічого не гарантує, а лише проводить консультації і висловлює своє занепокоєння?

- Поки що нема гарантій безпеки США Україні в американському плані. Тому треба з нашими партнерами ще раз вести розмови щодо цього пункту. Який сенс, наприклад, Києву укладати угоду з США про спільне використання українських мінеральних ресурсів, коли Вашингтон не хоче бодай якось долучитися до надання гарантій безпеки Україні, а значить робити ускладнення намірам Росії зробити нову агресію проти України за кілька років. Сьогоднішній американський план фактично гарантує Москві здійснення нового нападу на Україну в досить близький проміжок часу. Український народ не може прийняти принизливий мир. Лякання Києва віцепрезидентом Венсом, що тоді США вийдуть з мирного процесу, усім навіть почулося про вихід з ООН, є натяком на шантаж. Мовляв, Україні запропонували мир, а вона відмовилася, тож хай сама воює з Росією, а ми їй нічого не дамо і будемо блокувати підтримку третіх країн. Говорити, що без США Україна вже давно б програла цю війну, теж не дуже коректно. Без тиску США Україна могла б залишитися ядерною державою і на неї ніхто ніколи б не напав. Україна в грудні 1994 року відмовилася від третього в світі ядерного потенціалу, який був направлений проти США. За останні 30 років США зекономили від 700 мільярдів доларів до одного трильйону на тому, що проти цієї зброї не треба було робити щоденних, щотижневих контрзаходів. Про таку щедрість українського народу мають знати усі американці.

І у підсумку, треба розуміти, що поки що ми в процесі погодження пунктів мирного плану. Те, що запропонувала американська сторона, це одне, а те, що запропонувала українська сторона разом з європейцями, дещо інше. Думаю, що американський план взагалі фактично межує з поняттям правового закріплення повної поразки України у боротьбі з російською агресією. Офіційний Київ розуміє, що не може просто взяти і відкинути цей план з порогу, бо така позиція може привести до несприятливої для України реакції офіційного Вашингтону. Тож українсько-європейський план практично будується на конструкції американського, але значно його деталізує і доповнює. Тому нас очікують дипломатичні битви з Вашингтоном та Москвою, яка загалом підтримує мирний план Трампа, що містить в собі велику частину речей, які в російських інтересах, і дуже малу частину пунктів, що прийнятні Україні. Для годиться, Москва вимагає навіть набагато більше ніж американський план, але це дає можливість Вашингтону говорити про поступки, які начебто вдалося добитися від Кремля. Всі усе це добре розуміють, але дипломатичні перемовини без затримок мають йти далі до конкретного результату.