Як українська зброя захищає Торецьк: репортаж із лінії фронту

Планів на довге преремир’я у Кремля вочевидь немає, адже, за інформацією аналітиків Інституту вивчення війни, Росія готує на літо-осінь моторизовані штурми.

Окупанти масово навчають невеликі групи рухатися на мопедах і мотоциклах, щоб швидко проходити так звані «кіл-зони» українських дронів.

Українські воїни, які тримають оборону на передовій, готуються дати відсіч цим спробам, застосовуючи свою, вітчизняну зброю.

Про це йдеться в репортажі військового кореспондента ТСН Андрія Цаплієнка, який побував на лінії фронту в районі Торецька і на півночі Харківщини.

Арта прикриває Торецьк.

Зупиняти піхотний штурм ворога в Торецьку допомагає вітчизняна установка «Богдана».

Такої зброї, кажуть українські бійці, в нас має бути більше, адже західні партнери сьогодні є, а завтра — їх немає.

Виcтояти зможемо, якщо матимемо своє.

З цим важко не погодитись.

Гармата «Богдана» є переконливим доказом того, що виробництво складних бойових систем в Україні можна зробити масовим.

«Артем», майстер обслуги гармати «Богдана» 100-ої ОМБР каже, що вже звик до цієї зброї.

«Ми все про неї знаємо», — пояснює він.

На момент вторгнення існував лише один прототип вітчизняної установки калібру 155 міліметрів.

За минулий рік Україна зробила для військових 154 таких гармати, а зараз випускає понад 20 «Богдан» на місяць.

Станом на зараз це найбільші темпи виробництва артилерії в Європі.

Хоча в «Богдані» не все так автоматизовано, як в західних аналогах, тут, біля Торецька, гармата показала себе дуже точною і далекобійною зброєю.

«Відьмак», командир гармати «Богдана» 100-ої ОМБР каже, що це важкий напрямок.

«Двадцять, тридцять, сорок cнарядів за добу виходить.

Під*ри тільки набирають обороти, літо, підсохло, в них тільки все починається», — каже він.

Оборона Торецька є найтривалішою битвою за всю війну з Росією.

Вона триває вже понад 10 місяців.

Довше, ніж Бахмут.

100-а бригада та інші підрозділи на цей момент утримують близько п’ятої частини міста.

Лінії фронту тут не існує.

Позиції українців можуть знаходитись в глибокому тилу ворога.

І навпаки.

В самому Торецьку противник втратив понад 15 тисяч солдатів.

Тисячі тіл лежать серед руїн міста, бо їх ніхто не забирає.

«Їх постійно багато.

Їх дуже багато.

Таке відчуття, що вони не закінчуються.

І ніколи не закінчаться.

Але якогось суттєвого успіху в них немає.

Частковий успіх є, але, якщо ми втрачаємо якусь позицію, за якийсь час ця позиція знищується разом з тим, що туди зайшло», — розповіжає про характер боїв Дмитро Олексюк, командир прикордонного підрозділу безпілотних систем «Фенікс».

Своїх росіяни не шкодують.

Якщо помічають, як ЗСУ беруть полонених, намагаються їх ліквідувати.

Українська артилерія і українські дрони обрізають окупантам всі дороги.

Але так само роблять і росіяни.

Найбільше уражень під час заїзду до Торецька і виїзду з нього.

Торецький напрямок залишається одним з найбільш інтенсивних.

Без Торецька окупантам не оточити Костянтинівку, основний логістичний центр української оборони.

Тож тут для українських артилеристів дуже багато роботи.

«Бердос», командир американської установки «Паладин» 100-ої бригади переконаний, що навіть в епоху дронів артилерія не втратила свою актуальність.

Особливо в Торецьку, де потрібно прикривати піхоту.

«Арта є арта.

Бо без неї ніяк.

Не можна так швидко відреагувати FPV, бо він працює точково, а ми можемо цілий квадрат перекрити», — пояснює він.

Крила та очі українських воїнів.

Безпілотний підрозділ «Фенікс» разом з артилерією намагається утворити навколо Торецька смугу, яку окупант просто не зможе перетнути.

На рахунку «Фенікса» десятки «жирних» цілей.

Кілька тижнів тому відносно дешевий дрон прикордонників спалив вартісну російську станцію РЕБ «Житель», яка перекривала супутниковий зв’язок.

Ймовірно, тільки так можна поламати кремлівський план оточення Костянтинівки.

«Комплексна робота включатиме створення „кіл-зони“ глибиною в 15 кілометрів, на якій противника абсолютно не буде, ми його будемо вибивати.

Буде все комплексно, з допомогою артилерії, авіації, але основний аспект буде приділений на дрони», — розповідає Дмитро Олексюк, командир прикордонного підрозділу безпілотних систем «Фенікс».

Але росіяни теж намагаються створити такі ж зони на підступах до своїх позицій.

В районі Торецька, за нашими даними, таке завдання виконує підрозділ російського центру безпілотних систем «Рубікон», детальну інформацію про який окупанти намагаються тримати в секреті.

Російські дрони залітають глибоко в тил українцям.

Під’їзди до лінії оборони всіяні іржавими скелетами спалених машин.

Найбільша небезпека — дрони на оптоволокні, проти яких безсилі засоби РЕБ.

Щоб протидіяти ворогові, потрібно шукати, звідки їх запускають, і контролювати поле бою 24 на 7, каже аеророзвідка «Фенікса».

Український безпілотник «Лелека» є одним з важливих елементів цілого флоту повітряних засобів розвідки, якими працюють прикордонники.

Без його крил, без його очей, а, головне, без цих хлопців, які аналізують розвідінформацію, українська оборона просто осліпне і не буде бачити, що відбувається за лінією бойового зіткнення.

Але «Лелека» може і сама стати мішенню для ворога.

Під час чергового вильоту ворог намагався поцілити в дрон, але, на щастя, його не зачепило.

Тож можна знову — в небо.

Щоб впевненіше себе на землі почувала головна сила війни — піхота.

Провідник піхоти.

Які б не були досконалі технічні засоби, контроль над територією неможливий, допоки на неї не ступив чобіт піхотинця.

На півночі Харківщини так само, як в Торецьку, дуже складно робити ці кроки вперед.

У цьому підрозділі є навіть окрема військова професія — провідник.

Боєць з позивним «Поляк».

Понад сотню разів він заводив піхоту в окопи та виводив їх звідти.

«Сам процес дійти до позиції дуже тяжкий.

Противник намагається піхоту знищити.