Таємниці підмосковного підриву генерала Москалика: фальшиві сліди та невидимі куратори

Історія із вбивством у Підмосков'ї генерал-лейтенанта з прізвищем, що не потребує пояснень, Москалик скидається на погану виставу, під час якої глядач постійно задається питаннями, а автор сценарію переписує сюжет у процесі дії. Редакція Коротко про спробувала розібратися в цьому «детективі». Спойлер: поки що все дуже схоже на грубу постановку "театру імені ФСБ РФ".

Що за люди і без охорони?

Отже, уродженець Узбекистану, якщо місце народження має якесь значення, 58-річний генерал-лейтенант Ярослав Москалик - заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗС РФ - вийшов зі свого під'їзду в будинку на бульварі Нестерова в підмосковній Балашисі.

Високопоставлений військовий чхати хотів на охорону та безпеку. Навіть участь у контртерористичних операціях Другої Чеченської війни не навчила Москалика пильності. І припаркований навпроти його під'їзду вже кілька днів «Фольксваген Гольф» не викликав інтересу генерал-лейтенанта, як і довга відсутність власника авто. Адже, як заявили у ФСБ, автомобіль був припаркований біля під'їзду 16 квітня, а вибухнув – 25-го.

Очевидно, охорони у Москалика не було. Хоча приставити кілька «піджаків» до людини, яка відповідає за «оперативне управління російськими військами та планування військових операцій», як пишуть зараз у резюме Москалика, було б не зайвим. Буквально в грудні минулого року злетів на повітря начинений вибухівкою електросамокат, а разом з ним – голова військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту ЗС РФ генерал-лейтенант Ігор Кирилов. І, до речі, тоді у СБУ не заперечували причетність до операції, назвавши Кириллова «законною ціллю» за використання забороненої хімічної зброї проти українських військ. Тоді було оперативно затримано такого ж «стрілочника» - 29-річного громадянина Узбекистану, який нібито зізнався в роботі на СБУ за обіцяні 100 тисяч доларів і релокацію до Європи. Отже, нічому не навчені російські спецслужби проґавили ще одного свого військового чиновника. Або ж...

Куди ж без Сирії?

….чи, як пише видання «Эхо», Ярослав Москалик був фігурантом кількох резонансних справ, пов'язаних із Сирією. З посиланням на канал UncoveringWagner у соцмережах, «Эхо» повідомляє, що Москалик у 2018 році контролював постачання сирійських фосфатів. Їх вела компанія "Будтрансгаз" мільярдера Геннадія Тимченка, званого пресою другом Володимира Путіна. Генерал виконував і громадські доручення, виступаючи з коментарями з питань зовнішньої політики Росії, якщо ті пов'язані з войнами.

Можливо, щось не так із цими фосфатами чи Москалик недодивився, але навряд чи він цікавив українців як учасник Контактної групи щодо врегулювання ситуації на південному сході України. Або як член делегації на переговорах у Нормандському форматі. Всі ці переговори були, по суті, не більше ніж посиденьками без виразних цілей. А ось Москалик-стратегічний планувальник – ціль куди більш значуща.

Хоча до його компетентності тут можуть бути питання. І не лише - чому російські ракети завзято б'ють по цивільній інфраструктурі України? Але й чому цей «стратег» жив так, ніби він безсмертний, і прецедент з Кириловим (якого, до речі, підірвали в центрі Москви, а не на околиці підмосковного містечка) не навів його на жодні думки?

Український слід

Отже, генерал-лейтенант вийшов, потрапив до огляду відеокамери, встановленої в авто, і чиясь невидима рука дистанційно активувала підривник пристрою, начиненого болтами та цвяхами. Автомобіль вибухнув, Москалик загинув на місці.

Далі була справа техніки. По фото та вигляді з місця інциденту не видно, чи було знято з автомобіля держномери. Найімовірніше, ні. Або знято - але власника явно пробили за вцілілими номерами кузова і вийшли на нього - якогось Гната Кузіна. Уродженця України. Слідчі ФСБ радісно ахнули. Менше доби знадобилося їм, щоб витягнути підозрюваного (втім, ніхто не розмінювався на дрібниці і вже відразу назвав його вбивцею генерала, не чекаючи рішення суду) з Туреччини.

Гнат Кузін - 42-річний уродженець міста Суми. Деякі джерела пишуть, що при цьому громадянином України він не був, проте мав посвідку на проживання в нашій країні. У 2014 році працював на будівництві у тих же Сумах. 2015 року він, ймовірно, працював у селі Яр-Сале (Ямало-Ненецький автономний округ, РФ). З того ж року його зареєстровано в Карачаєво-Черкеській республіці, де підробляв електриком.

У 2014 році Кузін опублікував у соцмережах уривок із пісні гурту «Скрябін» «Лист до президентів». Власне, його політична активність цим і обмежилася, якщо не брати до уваги пару-трійки висловлювань із звинуваченнями керівництва України у розв'язуванні бойових дій на Донбасі. У народі таких людей називають «ватниками», і загалом їхня думка всім давно зрозуміла.

Як СБУ примудрилася для ліквідації генерала завербувати «ватника» у квітні 2023 року (як Кузін розповів на допиті), - бозна. Мало того, йому за виконання завдання пообіцяли навіть некруглу суму - у розмірі 18 000 доларів США (невже відняли податки та ЄСВ?)

Забрали із Туреччини

У вересні 2023 року Кузін переїхав до Росії – до речі, не зовсім зрозуміло, як він перетнув кордони України? А через рік, у листопаді 2024-го, оселився в тому самому будинку на бульварі Нестерова, 2, у Балашихі, де жила його майбутня жертва (за іншими даними – він заселився в цей будинок ще 2023-го). Сплатили оренду квартири, до речі, українські спецслужби, – принаймні, так доповіли у ФСБ.

День за днем ​​Кузін вивчав розпорядок дня Москалика і переконався, що той живе в режимі «дім – робота – дім». У лютому купив машину Volkswagen Golf, який із січня перепродувався кілька разів. Прогулявся до схованки, обладнаної СБУ у Московській області, де взяв вибухівку та відеокамеру, встановив усі ці гаджети в автомобіль. І полетів до Туреччини за тиждень до теракту.

Невидимою рукою на підривник натиснув «куратор Вадим» - так Кузін називає людину із СБУ, яка його завербувала, – у момент, коли Москалик виходив із під'їзду. У цей час Кузін майже тиждень був у Туреччині, але вже в день теракту його затримали на запит ФСБ і екстрадували до Москви.

Так, Туреччина та Росія мають угоди про співпрацю у сфері боротьби з тероризмом, включаючи обмін інформацією та екстрадицію. І міжнародні правозахисні організації (наприклад, Amnesty International) часто критикують Туреччину за прискорені депортації у справах, пов'язаних із тероризмом.
Якщо ФСБ надала докази причетності Кузіна до теракту (наприклад, дані про його переліт, купівлю автомобіля чи стеження), арешт міг бути проведений на підставі турецького законодавства щодо протидії тероризму (Закон № 3713). Але навіть турецький закон вимагає, як мінімум, судового слухання, а не прискореної екстрадиції, яка позбавляє людину права на захист і оскарження.

А може, його прибрали конкуренти?

Підсумуємо: маленька людина без видатного минулого, без амбіцій і виразних перспектив може бути завербована спецслужбами будь-якої країни як одноразовий агент. Як РФ, так і Україна тримають у полі уваги таких непримітних громадян, яких практично завжди можна фінансово мотивувати зробити «потрібну» справу. Питання лише у ціні.

Висновок другий: такий самий непомітний генерал-лейтенант Ярослав Москалик - навряд чи був масштабною фігурою, яку потрібно було прибрати. Куди бити по Україні, вказує ціле управління генштабу РФ, та й загін не помітить втрати бійця… А ось як елемент полювання на російських генералів – це так. І як черговий епізод героїчної боротьби з «українськими диверсантами» – так.

Але завжди є нюанси. Наприклад, офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова назвала вбивство «терористичною атакою» та припустила причетність України ще до завершення розслідування.

Ніхто не знає, чи має Кузин адвоката, ніхто не бачив і не чув про докази – наприклад, листування з «куратором Вадимом». Що за цифра 18 тисяч доларів? Чому не розглядаються інші версії причин убивства: наприклад, внутрішні конфлікти, корупційний скандал, помста ошуканої коханки тощо?

І зрештою – чи не занадто швидко спрацювали доблесні фізичні особи, які роками не можуть розкрити вбивства Нємцова, Навального та інших більш видатних діячів сучасної Росії, але за добу знайшли в іншій країні «винуватця» підриву не найавторитетнішого генерала? І ось це пахне дешевим розіграшом від «театру імені ФСБ».