Заступник міністра внутрішніх справ України про повернення тіл полеглих захисників: “Окремих репатріацій по людях, які померли в російських колоніях чи СІЗО, немає”

Повернення тіл полеглих захисників з тимчасово окупованих територій чи з росії – це можливість для тисяч сімей нарешті дізнатися правду про долю близьких і гідно з ними попрощатися.

Про те, як саме Україна повертає полеглих героїв, скільки триває процес ідентифікації, що робити, якщо ДНК-профіль не вдається вивести, в інтерв’ю виданню “Цензор.НЕТ” розповів заступник міністра внутрішніх справ України Леонід Тимченко.

“ПОВЕРТАЮЧИ ТІЛА ВІЙСЬКОВИХ, РОСІЯНИ НЕ ПОЯСНЮЮТЬ ПРИЧИН СМЕРТІ ЛЮДИНИ”

– Коли люди шукають зниклих безвісти військових, вони місяцями без упину збирають інформацію, спілкуючись з їхніми побратимами, переглядаючи різні телеграм-канали, комунікуючи з військовими з інших бригад, які воюють на тому ж напрямку, між собою. В результаті у них часто є більше інформації, ніж у представників різних державних структур, які відповідають за розшук зниклих безвісти на фронті. Але це усе треба систематизувати і проаналізувати так, щоб ефективно використати. Як це зробити?

– В Секретаріаті Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти, крім основних функцій, присутня також аналітична – співробітники працюють не лише з інформацією, яку передають рідні, але й з тим, що зібрали самостійно. Зокрема, відслідковують російські пабліки, де публікуються фото і відео військових. Наприклад, коли людина потрапляє в полон, з нею починають робити інтерв’ю. Аналітики намагаються ідентифікувати таких людей за допомогою програмного забезпечення по розпізнаванню облич. І фактів, коли ми встановлюємо неофіційно, що людина знаходиться в полоні, вже досить багато. Хоч ні Червоний Хрест не підтверджує цю інформацію, ні жодна інша організація.

– Але це ж можливо за умови, що викладені фото і відео якісні. Бо у нас був випадок, коли одна жінка побачила в пабліку фотографію дуже поганої якості, але вважає, що один з бійців на ній – її чоловік. Хоч там дуже важко розгледіти риси обличчя. До речі, вона обійшла в пошуках чоловіка, який вважається зниклим безвісти, чимало служб. А от до Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин пішла в останню чергу.

– Чому?

– З того що я чую, спілкуючись з родичами військових, вони досі не розуміють, який функціонал такої інституції. Можливо, про це недостатньо інформації у відкритих джерелах. Коли питають пораду у мене про те, як діяти, якщо втрачено зв’язок з людиною на фронті, кажу, що варто подати заяву в поліцію.

– Поліція, до речі, теж має інструменти, які дозволяють ідентифікувати людей по фото і відеоматеріалам, і робить це. Але Секретаріат Уповноваженого додав аналітичну функцію для того, щоб допомагати людям, а не сподіватись, що поліція отримає цю інформацію, зареєструє провадження, карний розшук розпочне оперативно-розшукову справу, і вони дійдуть до того, що потрібно опрацьовувати відео. Якщо співробітники Секретаріату знаходять таку інформацію, вони швидко це роблять самі для того, щоб не забюрократизовувати (або не ускладнювати) цей процес. І якщо їм вдалося встановити або ймовірно встановити особу, вони вже надають цю інформацію слідчим.

– Пояснімо людям алгоритм дій. Якщо родичі військових в пабліку знаходять інформацію про людину, яка схожа на того, кого вони розшукують, що їм потрібно зробити?

– Розповім, як робив би я, враховуючи наявні в системі інструменти.

По-перше, після подачі заяви в поліцію варто встановити контакт зі слідчим, щоб розуміти, що він постійно на зв’язку. Домовитися зі слідчим, що телефонуватимете раз на тиждень, якщо від нього не надходитиме жодної інформації.

Я розглядаю скарги, які надходять, тому розумію, як працює ця система в цілому, чого не вистачає людям, і в чому, на думку заявників, недопрацьовують Національна поліція (карний розшук, слідство) і Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Я також усвідомлюю, наскільки зараз встановити такий контакт зі слідчим складно. Бо поки не прийнято законопроєкт щодо змін в Кримінальний процесуальний кодекс, які стосуються того, що матеріали кримінального провадження залишатимуться за місцем їх реєстрації, а відповідно і проживання заявника, а не направлятимуться прокурорами до регіонів, де зникла безвісти особа, наприклад, до Донецької, Харківської областей чи інших прифронтових регіонів. Не буду казати, скільки проваджень тут у кожного слідчого, але їх стільки, що слідчі фізично не можуть щодня спілкуватись із заявниками. І це не пов’язано з відсутністю емпатії чи поваги до родин зниклих безвісти.

Нещодавно законодавці нас підтримали, відповідний законопроєкт пройшов вже погодження в профільному комітеті Верховної Ради, тепер чекаємо, що його винесуть на розгляд в зал.

Буде набагато ефективніше, якщо кримінальне провадження розслідуватиметься за місцем подачі звернення родини зниклого.

– Що ще потрібно зробити окрім встановлення контакту зі слідчим?

– Бажано також встановити контакт з керівником цього слідчого. Тому що слідчі можуть змінюватись. У них може бути ротація, їх можуть відправити у зведені бригади, які воюють. А потерпілі про це не знатимуть і переживатимуть, якщо слідчий не відповідатиме на телефонні дзвінки.

Наступний крок – обов’язково звернутися у Секретаріат Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин для того, щоб вони надали усю наявну інформацію. Чому я так говорю? Тому що є багато підрозділів, які відповідають за цей напрямок. Я маю на увазі не лише систему МВС. І у них є свої бази даних. І коли до Уповноваженого надходить звернення від дружини, матері чи батька, які втратили зв’язок зі своїм рідним, Уповноважений має право перевірити інформацію по всіх наявних обліках. І кількість таких запитів, які опрацьовуються щоденно Секретаріатом Уповноваженого, дуже велика.

– Наприкінці березня в Україну повернули тіла 909 полеглих захисників. Скільки наразі експертам і слідчим вдалося ідентифікувати і віддати родинам для поховання?

– З останньої репатріації відсоток встановлених тіл наразі невисокий. Ще не всі тіла оглянуті, не у всіх відібраний біологічний матеріал для того, щоб вивести ДНК-профіль і помістити його в Єдиний реєстр геномної інформації людини. Але тут також потрібно враховувати потужності бюро судово-медичної експертизи МОЗ.

– Як безпосередньо відбувається ідентифікація тіла?

– Перше – це поверхневий огляд. Оглядаються речі, документи, татуювання, шрами, якщо вони є. Це дає можливість за допомогою інформації від побратимів або родичів встановити особу.

Друге – повноцінний огляд, який включає фотографування тіла і обличчя. Якщо обличчя не спотворене, і раніше людина вела активний спосіб життя, була в соціальних мережах, то в 99% випадків за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення, можемо таку особу встановити.

Звичайно, якщо відбулись гнилісні зміни, обличчя неможливо якісно сфотографувати і розпізнати, беруться відбитки пальців. У нас є дактилоскопічні картотеки, через які ми “проганяємо” усі відбитки пальців, якщо є можливість їх “відкатати”. І приклади, коли вдалося встановити особу в такий спосіб, також є.

Ще один метод – розпізнавання по зубній формулі. Але для того, щоб проводити такі розпізнавання масово, нам треба отримати інформацію про зубні формули усіх наших військовослужбовців. Такої бази даних немає, тому використання такого підходу розглядається в перспективі.

Наразі основний метод, який використовують експерти – ідентифікація особи по ДНК-профілю.

– Якби біологічний матеріал у військових відбирали масово, як це має бути за законом, то набагато простіше і швидше відбувалась би процедура розпізнавання. Не доводилось би чекати, поки в поліцію звернуться родичі і у них відберуть зразки букального епітелію. Під час спільних нарад з представниками Міноборони чи Генштабу не порушуєте це питання?

– Наш міністр це питання порушує, і прем’єр-міністр також. Ми зі свого боку надали Міністерству оборони системи для відбору біологічного матеріалу, які ми отримали від міжнародних партнерів. Вони проводять зараз ці заходи.

– Скільки часу працюють з тілом, щоб провести усі ті процедури, про які ви розповідали?

– Кожна ситуація унікальна. Одне тіло можна розпізнати при поверхневому огляді. Друге – за допомогою відбитків пальців. Але є випадки, коли можна три рази відбирати біологічний матеріал, а ДНК-профіль не буде виводитись. Тому що тіло могло зазнати гнилісних змін або обгоріти, кісткова тканина може бути настільки атрофована, що витягнути ДНК-профіль неможливо.

– Є випадки, коли взагалі не вдається ідентифікувати людину?

– На жаль, є.

– Це високий відсоток від загальної кількості тіл?

– Поясню на прикладі: коли ми отримуємо пакет і бачимо, що там частини тіл, розуміємо, що йдеться про рештки не одного тіла.

Пам’ятаєте ситуацію зі збитим ІЛ-76, в якому було близько 60 військовополонених? Решток з цього літака повернули понад 500.

Яка робота в даному випадку слідчого і експерта? По кожній частині, яка була отримана, треба було вивести ДНК-профіль.

Тому вимірювати відсоток успішності тут не коректно.

– Що відбувається з тілами людей, які не вдається ідентифікувати?

– Вони підлягають тимчасовому захороненню.

– Чому тимчасовому, якщо в принципі не вдається вивести ДНК-профіль і встановити особу?

– Загалом тимчасовому похованню підлягають ті тіла, у яких вдалося відібрати біологічний матеріал, вивести ДНК-профіль і помістити в базу, але немає збігу. До цього моменту вони зберігаються протягом року.

Також були тимчасові поховання в Сумській, Дніпропетровській областях ще в 2022 році, коли рішення приймали обласні чи міські військові адміністрації, тому що тіл було багато.

Зараз планується, що у випадках, коли тіла не вдалося ідентифікувати, їх поховають на військовому меморіальному кладовищі з відповідними почестями. Поки що велика кількість тіл ще зберігається.

– Як довго їх будуть ще зберігати, якщо такого кладовища досі немає?

– Перші поховання бійців, яких не вдалося ідентифікувати, на військовому меморіальному кладовищі мають бути вже у травні.

– Ви сказали, що в одному мішку можуть передати частини різних тіл. А якщо частини одного тіла потрапляють в різні регіони до різних експертів, що повідомляють рідним військового?

– Залежить від того, про яку частину тіла йдеться. Якщо привезли руку чи ногу, це не означає, що людина загинула. Залишається надія, що вона жива. Якщо тулуб чи голова – тоді все зрозуміло.

“ОКРЕМИХ РЕПАТРІАЦІЙ ПО ЛЮДЯХ, ЯКІ ПОМЕРЛИ В РОСІЙСЬКИХ КОЛОНІЯХ ЧИ СІЗО, НЕМАЄ”

– Чи передає російська сторона під час таких обмінів тіла цивільних, яких вони утримували в місцях несвободи і вони там померли, чи тіла військовополонених?

– Ми можемо встановити, що загиблий був військовополоненим чи цивільним лише в результаті проведених слідчих дій або якщо була підтверджена інформація, що людина знаходилась в полоні чи її утримували в місцях несвободи, коли йдеться про цивільних. Окремих репатріацій по людях, які померли в російських колоніях чи СІЗО, немає. Повертаючи тіла військових, росіяни не пояснюють причин смерті людини.

– Можна припустити, що вони їх ховають на окупованих територіях чи в росії, щоб приховати причину смерті?

– Скоріш за все, здебільшого так і є. Вони передають тіла загиблих військових лише з тією метою, щоб отримати своїх військових і не тримати наших, бо для них це певні затрати, оскільки для цього потрібні рефрижератори, відповідні температурні умови.

– А яку вони надають інформацію нашій стороні під час репатріацій?

– Вони можуть передавати тіла, не надаючи жодної інформації. А може бути на кожному мішку якийсь напис, вказано якісь ознаки.

– В Україну вже повернули тіло журналістки Вікторії Рощиної?

– Так, її тіло повернуто в межах нещодавньої репатріації наприкінці лютого цього року. За допомогою ДНК-експертизи ідентифіковано її особу.

– Ми неодноразово бачили відео розстрілів наших військових, які потрапили в полон. Але ми не знаємо, що може відбуватись перед розстрілами. Як часто російська сторона передає тіла військових з ознаками тортур або спотворення? Хто документує ці випадки і яка подальша реакція правоохоронців?

– Все залежить від стану тіла. Звичайно при огляді одразу видно, якщо є синці, характерні сліди побиття, зв’язаних кінцівок, тоді зрозуміло, що людину катували. Це воєнний злочин. Він кваліфікується за статтею 438 Кримінального кодексу.

Якщо є постріл з близької відстані в потилицю, теж зрозуміло, що це відбулося не в бою. Це все обов’язково ретельно описується в протоколі огляду. Такі факти теж розслідуються.

– Хто приймає рішення про пріоритетність у поверненні тіл — за якими критеріями?

– Росіяни зібрали певну кількість тіл в установі і віддають.

– Чому вони повертають не всі тіла з того чи іншого напрямку, а вибірково? З якогось населеного пункту можуть віддати, з якогось ні.

– Це питання коректніше поставити представникам Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, тому що у них є перемовні групи і вони ведуть спілкування з російською стороною і щодо напрямків, з яких повертають тіла і щодо давності зберігання тіл. Бо є тіла, які зберігались місяць, а є такі, які пролежали там рік, тому складно встановити давність настання смерті.

– Часто родичі тих, кого вважають зниклими безвісти, намагаються дізнатися точку геолокації, де військового бачили востаннє. Чи варто їм передавати ці дані слідчим Нацполіції чи Секретаріату Уповноваженого з питань осіб зниклих безвісти за особливих обставин? Чи враховується така інформація під час перемовин з російською стороною?

– Обов’язково треба передавати цю інформацію і слідчому, який розслідує кримінальне провадження по конкретному факту зникнення військового за особливих обставин, і, по можливості, в Координаційний штаб ГУР МО. Координаційний штаб і Міністерство оборони створюють пошукові групи, які наділені додатковими функціями, яких немає у підрозділів в системі МВС. Наприклад, слідчо-оперативна група Нацполіції не має права заходити туди, де ідуть бойові дії, а пошукові групи це можуть робити з дозволу і в супроводі військових. Тому ви дуже правильно розпочали нашу розмову з того, що родини зниклих безвісти військових мають більше інформації, ніж ті, хто має їх розшукувати.

Відверто вам скажу, що навесні 2022 року мені здавалось це неприємним закидом в сторону правоохоронної системи. А далі я зрозумів, чому так відбувається. По-перше, у слідчого запитів за такими фактами багато. І він фізично не може фокусуватися на кожному матеріалі так, як рідна людина. Бо у нього є функціональні обов’язки і його головне завдання – зібрати усю інформацію, зберегти її якісно і відпрацювати. Але він не може, як рідні військового днями і ночами переглядати телеграм-канали, щоб відшукати серед усього, що там публікується, хоч якусь звістку про те, що він живий.

Звичайно так стається, що вони отримують цю інформацію швидше, ніж правоохоронні органи. І перше питання, яке виникає у людини: “Чому я зміг її отримати, а правоохоронці не змогли?”. Відповідь зрозуміла. Я теж хотів би, щоб слідчий жив одними матеріалами і рив максимально, використовуючи весь спектр інструментів, який надає Кримінальний процесуальний кодекс, аналітику. Інструментів у правоохоронних органів дуже багато.

Не коректно буде зараз сказати, що спокійніше ставлюсь до того, що родичі військових знаходять і отримують більше інформації, але це правда.

– А ви не думали про те, що у слідчих, оперативників, аналітиків занадто велике навантаження і потрібно збільшити їхню кількість?

– Чому ж не думали? І слідчі, і оперативні підрозділи збільшуються. Аналітики своєю чергою зараз перепрофілюються і займаються воєнними злочинами. У підрозділів Національної поліції з 2022 року велика кількість набутих функцій через війну. Є потреба або запит – люди навчаються, щоб розслідування таких фактів було максимально ефективним.

Автор:  Тетяна Бодня

Джерело: “Цензор.НЕТ”