Жертва рівненського рецидивіста: Він хотів відзначити моторошний ювілей – 10 років тому вбив дівчинку

29 квітня на волю може вийти раніше засуджений за вбивство 32-річний житель Рівного Роман М., в очах громадськості також ґвалтівник і рецидивіст. Перед цим його засудили до 3 років та чотирьох місяців за спробу зґвалтування – цей строк у СІЗО він уже відсидів. Його жертва наполягає на замаху на вбивство. А це означає - втричі більший строк.

Вийшов із в'язниці місяць тому

Цей випадок трапився 2 жовтня 2019 року. Роман М. лише місяць, як вийшов із в'язниці, відсидівши десять років за вбивство 12-річної сусідки Каті. Вона жила у квартирі над ним. Задушив у підвалі "замороженого" будівництва навпроти їхнього будинку. Згвалтування не довели – і убиті горем та втомлені судами батьки дівчинки здалися, почувши вирок. Вирішили - достатньо, набагато більше і так би не дали. Зібравши речі, з'їхали з двору, в якому сміх їхньої доньки востаннє звучав 2 жовтня 2009 року.

Минуло рівно десять років. Юлі – 24. На календарі – та сама дата, коли вбили її маленьку сусідку. Але хтось про це вже не пам'ятав… У місті обговорювалася інша новина – її вбивця вийшов із в'язниці. Про це Юля якраз і говорила телефоном із подругою, до якої йшла ночувати. У те, що її сусід тихоня Роман – убивця, вірили не всі. Десять років його мати, віруюча, переконувала всіх, що не міг її син зробити такого. А раптом справді посадили невинного?

На годиннику – 23.45, до будинку подруги – якихось кілька хвилин ходьби, вже можна чай ставити. Тоді, до великої війни, це був ще активний час – молодь у Рівному гуляла і до години, і до двох ночі. Навіть у такий буденний день, як та середа. Навколо ще снували пішоходи, гасали машини. Та й – центральна вулиця, з гарним освітленням. Хто ризикне нападати? Але раптово все як завмерло – зникли люди, стихли машини... Начебто диявольська рука забезпечила маніяку можливість підібратися до жертви і затягнути її в темряву ночі.

Напав під ліхтарем на зупинці

Юля згадує: за нею хтось ішов, тримаючи дистанцію метрів зо три. Точніше, крався, як миша: помітила вона його не одразу. Озирнулася, сказала подрузі: хтось за мною йде. У цей момент щуплий хлопець у каптурі обігнав її і зник у арці будинку – пішов справити потребу. Юля полегшено засміялася в слухавку: «Ну я й дурненька, сама себе накрутила. Подруго, відчиняй двері!» До її будинку залишалося дві хвилини. Коли Юля увійшла у коло світла від ліхтаря на автобусній зупинці, на її шиї зімкнулися пальці, а рот затиснула рука.

Отямилася дівчина вже у темряві. За кілька хвилин зрозуміла: вона на крутому схилі за тією самою зупинкою. Поруч – важке дихання та обриси невідомого у капюшоні. Помітивши, що вона прийшла до тями, - накинувся, почав роздягати. Щоправда, по-чоловічому в нього нічого не вийшло – заходився знову душити. Так – тричі. Дівчина то приходила до тями, чинила опір, то знову провалювалася в темряву. Потім вдала, що змирилася.

Весь цей час на траві розривався телефон – додзвонювалася подруга. Юля ще не знала, що та, почувши хрипи у слухавці, викликала поліцію. Копи під'їхали безшумно, блиснувши синіми маячками. Дівчину вони не бачили – огляд затуляли дерев'яна будка зупинки та чагарник.

Натомість Юля побачила маячки. Злочинець їх не помітив – він був спиною до дороги, його жертва – обличчям. Сказавши, що їй надзвонює мама, і, якщо Юля зараз не відповість, мама одразу приїде, знайшовши її по геолокації, і «зіпсує їм момент», дівчина почала нібито переконувати маму, що «все гаразд». У той же час вдавала, що зв'язок поганий і мама її не чує. Почала потроху відходити у бік стежки – єдиної можливості вибратися нагору по зарослому чагарником схилу, нібито шукаючи зв'язок.

До стежки – метри чотири. Потім ще три метри круто вгору. Злочинець, що втратив пильність, смикнувся в її бік тільки в останній момент, коли дівчина вже стрибнула на стежку і рвонула вгору до проїжджої частини.

За хвилину Юля сиділа у машині поліцейських. В обдертому чагарником одязі, з подряпинами та синцями на обличчі та тілі, в одній кросівці. Нападник тягнув її волоком, поки вона була непритомна. Поліція, волонтери, таксисти кинулися шукати його тієї ж ночі, місто закрили на виїзд, оголосили план-перехоплення. Але хлопець ніби розчинився, втік з місця злочину по дахах гаражів.

«Ти сьогодні помреш. Це твій останній день»

Юлія розповідає Коротко про: якби не впізнала в нападнику сусіда Романа, навіть не знала б, як описати його поліції. Таких у натовпі – кожен другий, нічого примітного.

- Який він?

- Ну звичайний.

Але його Юля добре знала. Жив через під'їзд, вона навіть була у нього вдома – дружила з його сестрою. Так, трохи замкнутий, не особливо товариський. Але хіба це здивує? Не всім же бути душею компанії. Так, іноді гляне спідлоба. Ну, може, суворі батьки, от і росте вовченям. Друзів особливо не мав, хоча хлопці з ним спілкувалися. До третього класу навчався з Юлею в одній школі, потім його перевели. Ходять чутки – за порадою психолога відправили до навчального закладу із класами для «особливих» дітей.

- Це була остання людина, кого я могла б звинуватити в нападі, якби не побачила тоді його обличчя, - ділиться з нами Юлія. – Вже після мені почали писати: його і того дня, і напередодні бачили чи не в усіх районах міста. Він шукав жертву, чіплявся до дівчат. Одну, кажуть, теж потяг у кущі, але їй удалося втекти. Від другої його відігнали хлопці. Комусь пощастило – вийшла мати. Ми нарахували з десяток таких випадків. З чуток – особисто я не чула цього від нього, але він нібито комусь казав, що «хоче відзначити криваву річницю». Тієї ж дати рівно десять років тому він убив нашу 12-річну сусідку Катю.

Зате Юля чула там, на темному брудному схилі інше: "Ти сьогодні помреш. Це твій останній день".

Задушив на будівництві навпроти будинку

Маленька Катя з ляльковим личком та бантиками зникла близько п'ятої-шостої  вечора 2 жовтня 2009 року. Вийшла у вічно заповнений дітьми та їх сміхом двір – і зникла. Кажуть, перед її зникненням із під'їзду саме виходив опухлий після пиятики Роман. Чи то в під'їзді перехопив, чи то у дворі. Довго вмовляти піти на будівельний майданчик навпроти не довелося – дівчинка йому вірила, росли разом. З підвалу тієї недобудови вона вже не вийшла.

Після вбивства Каті раніше галасливе подвір'я начебто вимерло. Сміх стих. Не було більше посиденьок на лавках.

Після нападу на Юлію дівчата та жінки, як тільки стемніє, мчать додому. Дітям також не дозволяють гуляти після сутінків. Життя у місті змінилося.

- Я ношу в сумці балончик, увечері вулицею не гуляю, мене завжди підвозять або проводжають до дверей і постійно звітую перед рідними, що я вже вдома, - зазначає Юлія. – Так само й у моїх подруг та знайомих. Ситуацію посилює те, що багато чоловіків на фронті, і зустрічати або фізично захистити часто нема кому.

Провінційне Рівне – це не якийсь український Чикаго. Але свої страшилки і тут є. Наприклад, жителі пам'ятають: ще у 2008-2009 роках неподалік центру, того місця, де напали на Юлію і не так вже й далеко від місця вбивства Каті, орудував маніяк. Тоді зґвалтували та вбили трьох дівчаток-підлітків. Спіймали, посадили, невдовзі той чоловік, кажуть, помер у в'язниці.

Пропонували гроші

Мешканці Рівного побоюються, що Романа можуть відпустити у залі суду – адже свій термін він уже, виходить, відсидів. Сподіваються, що у такому разі у місті він не залишиться. Принаймні у стару квартиру навряд чи повернеться – там давно живуть квартиранти, а мати із сестрою та племінниками виїхали ще на початку війни. Він міг би вирушити до них – після відсидки за вбивство в армію вже не беруть.

- Але що йому заважає повернутись на наші вулиці? Мама боїться, що він мені мститиметься, - зазначає Юлія. - На судах він дивиться на мене з агресією та ненавистю. При погляді на нього накриває якийсь тваринний страх. Знаєте, я думала, може, він дурник, збожеволів, тому напав. Але ні – експертиза визнала його осудним, він усе усвідомлював і міг зупинитися. Оце найстрашніше – він робив це свідомо. Але визнали, що він не може контролювати спалахи агресії. З іншого боку, якщо він поїде, то не в глухий ліс, а в місто, де теж є діти і жінки. Тому я йтиму до кінця – ми хочемо домогтися, щоб йому дали 10-12 років, як при замаху на вбивство. Була ще стаття за легкі тілесні. Хоча які це легкі, якщо він тричі душив мене до втрати свідомості, але там вийшов термін давності. Також не врахували, що він уже сидів за вбивство.

Мати Романа, за словами Юлії, ще на початку намагалася зам'яти справу, пропонувала гроші. Юля навіть не стала вникати у суму.

– Запитала її: а ви за скільки готові свою дочку поховати, – продовжує Юлія. – Поліція тоді вночі зі мною приїхала до неї. Вона розіграла спектакль, що її Рома не міг цього зробити. А вже о дев'ятій ранку зателефонувала, плакала, що накладе на себе руки. Потім передала йому слухавку - вже він стогнав, як йому було погано у в'язниці, що він не хоче назад і що він взагалі мене не впізнав. Ну а якщо це інша дівчина, то у тебе карт-бланш на удушення?

Паралельно з мамою Юлі телефонувала наречена Романа, яка з'явилася протягом десятирічної відсидки. Втім, аргументи на кшталт «біс поплутав», «щось у горілку підмішали» не спрацювали. Тим паче експертиза підтвердила, що хлопець був тверезий – не пив ні того дня, ні до цього.

Будинок, у підвалі якого вбили 12-річну Катю, давно заселено. Схил, на якому душили Юлю, розчищений та облагороджений. Не загоїлися тільки шрами в душі дівчини та батьків дівчинки. І вони не хочуть, щоб рука психопата стиснулася на горлі чергової безневинної жертви.

Дівчина сподівається, якщо він з'явиться на вулицях міста, то жителі знатимуть, що цього «непоказного» хлопця треба побоюватися.

Суд, призначений на 29 квітня, апеляційний. На нього Юлія вирушає без адвоката. У разі звільнення її кривдника готова дійти Верховного суду.