100 днів Трампа: п'ять прогнозів, чого чекати далі Україні та світу

Перші 100 днів — період в американській політиці, за який оцінюють початкові успіхи президента. Традиція почалася з Франкліна Рузвельта у 1930-х роках, коли за перші 100 днів він ухвалив багато ключових реформ для боротьби з Великою депресією. Ця часова позначка стала маркером ефективності старту каденції всіх наступних лідерів держави.

Без перебільшення, перші три місяці Дональда Трампа при владі шокували світ: навіть штучний інтелект характеризує їх словами "хаос", "непередбачуваність" та "радикальність".

Чого можна чекати далі? Читайте в матеріалі міжнародної оглядачки "Телеграфу" Ольги Кирилової.

1 — новий дедлайн щодо України або "передишка" для Москви?

Є два варіанти, якою може бути подальша позиція Трампа щодо врегулювання війни в Україні. Перший — продовження "дипломатичних гойдалок" та медіація з його боку між сторонами, другий — вихід з переговорів через нібито розчарування обома сторонами.

За перші 100 днів у Трампа не вийшло укласти "швидку угоду" між Москвою та Києвом або всадити Путіна й Зеленського за стіл переговорів. 27 квітня президент США озвучив новий дедлайн — два тижні, за які нібито розбереться, чи довіряє російському диктатору. Що б це не означало.

Фундаментально — попри нещодавню мінливу зміну риторики Трампа на користь Києва та засудження російських ударів, його розуміння того, що насправді відбувається, навряд змінилося. Адміністрація Трампа й далі розглядає війну не як питання глобальної безпеки, а проблему, що дісталася в "спадок" від попередників.

Такий підхід створює ризик, що будь-яка подальша "угода", яку Вашингтон міг би запропонувати, буде базуватися не на справедливості для України, а на швидкому припиненні бойових дій за будь-яку ціну — навіть шляхом поступок Кремлю.

Російські апетити ростуть: Москва досі каже про "денацифікацію" та "демілітаризацію" України, мріє про зняття санкцій та повернення заморожених російських активів. Врешті наполягає на міжнародному визнанні російського контролю над Кримом, Донеччиною, Луганщиною, Херсонщиною та Запоріжжям.

Попри заяви про готовність Путіна до переговорів із Києвом "без попередніх умов", мета росіян не змінилася. Це фактична капітуляція України й легалізація насильницьких змін кордонів. Та чи розуміє це Трамп?

Його "мирний план", опублікований Reuters, означає фактичне замороження лінії фронту. У такому випадку Росія цілком може скористатися "передишкою" для підготовки ще більшого удару по Україні. Можливо, коли Трамп покине Білий дім через чотири роки. Можливо, раніше. Мир, укладений без справедливості й гарантій безпеки для українців, буде запрошенням до нової війни.

У силах Трампа не допустити цього. Та чи захоче він по-справжньому розбиратися з "війною Байдена"? Запитання, на яке не знають остаточної відповіді навіть соратники президента.

2 — "дружба" з Путіним?

Раніше "Телеграф" розповідав, хто з оточення має найбільший вплив на думку Дональда Трампа. І це — Стівен Віткофф. Спеціальний посланник США на Близькому Сході; давній і вірний друг президента, якого любить вся родина Трампів.

У минулому були випадки, коли наближені до Трампа люди втрачали його довіру та навіть втрапляли у немилість. Наприклад, після звільнення Держсекретаря Рекса Тіллерсона президент США назвав його "тупим як камінь".

Можливо, таке колись станеться і зі Стівом Віткоффом, але найближчим часом він зберігатиме мандат довіри від Трампа. Окрім близькосхідних питань та участі в переговорному процесі щодо України, Віткофф опікується російським треком. Він чотири рази зустрічався з Путіним та мав неодноразові контакти з іншими російськими посадовцями, зокрема, гендиректором Російського фонду прямих інвестицій Кирилом Дмитрієвим, якому російський диктатор віддав кураторство над переговорами з американцями.

Як і Трамп, Віткофф любить угоди та постає своєрідним архітектором економічного партнерства між Росією та Сполученими Штатами.

Кремль озвучує надії на відновлення авіасполучення з США, повернення американських компаній на російський ринок та навіть співпрацю у сфері рідкісноземельних металів. Ймовірно, подібні пропозиції росіян Віткофф доносить і до боса в Білому домі. Вашингтон навряд на них піде без "угоди по Україні", але у випадку замороження лінії фронту — цілком можна очікувати подальшої "дружби" між США та РФ, принаймні у бізнес-питаннях.

Схвальну американську риторику в бік Москви також можна розглядати як шлях до розколу між Москвою і Пекіном. Принаймні, чиновники адміністрації Трампа неодноразово згадували про мету "роз’єднати" союз ядерних держав.

3 — угода з Китаєм?

2 квітня в урочистій атмосфері в саду Білого дому Дональд Трамп проголосив про "День визволення" Америки. Тримаючи в руках величезні картонні таблички із переліком країн, президент розповідав про запровадження безпрецедентних мит на імпорт товарів до США.

Базовий тариф у розмірі 10% вводився на товари майже з усіх країн світу, включаючи Україну. Державам, яких Трамп вважає за "найбільших порушників", пощастило менше. Зокрема, для членів Європейського Союзу було запроваджено 20% мита, Японії — 24%, Індії — 26%, Південної Кореї — 25%, Ізраїлю — 17%.

Вже 9 квітня Трамп "змилувався" й оголосив, що на 90 днів призупиняє дію оголошених мит для низки держав: мовляв, вони почали пропонувати США домовитись про подальші умови співпраці. Виступаючи перед однопартійцям, президент похвалився, що країни телефонують йому і "цілують зад", намагаючись укласти торгову угоду.

Дія "торгівельного помилування" стікає в липні 2025 року. Ймовірно, надалі президент США використовуватиме тарифи як спосіб тиску на окремих партнерів, аби виторгувати потрібні умови. І водночас — відчути повагу інших лідерів, які в баченні республіканця благатимуть про домовленості зі Штатами. Так, ще з часів кар’єри девелопера Дональд Трамп любить закривати угоди й вважає це показником ефективності в роботі.

Утім, головною ціллю "тарифного цунамі" був Китай. Загальний розмір мит для товарів з Піднебесної зріс до рекордних 145%, а на деякі товари сягнув 245%.

Пекін у відповідь ввів у дію 125% тарифу на американські товари. Та обидві сторони підготували шляхи відступу на найбільшу перспективу. До прикладу, Трамп пообіцяв переглянути тарифну політику, якщо КНР дозволить США "зайти та відкрито попрацювати" на китайському ринку. А китайці без публічних оголошень знизили мита на деякі критично важливі одиниці товарів як-от американські мікрочипи.

Можливо, Дональд Трамп учергове прагне вести "гру на пониження" із Китаєм, аби отримати угоду, яка буде вигідна Сполученим Штатам чи йому особисто.

Прецеденти вже є. Під час свого першого терміну Трамп відмовився від плану, який міг завдати шкоди китайському виробнику електроніки ZTE, після того, як президент КНР Сі Цзіньпін допоміг організувати його зустріч із лідером Північної Кореї Кім Чен Ином.

Та чи зголоситься на американські умови Китай цього разу? Далеко не факт. Днями Сі Цзіньпін оголосив про план протидії економічним проблемам, який свідчить про те, що Пекін готовий піти навіть на високу внутрішню інфляцію, щоб протистояти митам Трампа у довгій перспективі. За такого сценарію напруга між двома державами лише посилюватиметься, і глобально це вестиме до ще більшої поляризації світу.

4 — "вихід" з Європи та хаос у Гаазі?

Мова може йти про масштабні кроки, які напряму вплинуть на обороноздатність Європейського континенту. Не секрет, що у Білому домі розглядають намір скоротити військову присутність у країнах ЄС — при цьому чисельність американських військ коливається від 70 до 90 тисяч постійних військовослужбовців. За розрахунками Німецького економічного інституту, Європі може знадобитися від 10 до 12 років, щоб замінити ключові військові сили та засоби США. Та це, схоже, не дуже цікавить Вашингтон.

Міністр оборони Піт Хегсет відкрито заявив: Америка більше не може бути гарантом безпеки для Європи.

"Час, коли США були єдиним гарантом європейської безпеки, минув. Це давно мало статися", — повідомив Хегсет. Він додав, що європейці повинні нарощувати свою військову міць для зміцнення НАТО. Зокрема, збільшити витрати на оборону.

"Планую звернутись до держав-членів НАТО з проханням збільшити витрати на оборону до 5% ВВП, що мало статися давно", — артикулював сам Трамп під час форуму в Давосі на початку року.

У США вимагають, щоб до саміту НАТО у Гаазі у червні всі країни-члени Альянсу "показали ініціативу" щодо збільшення витрат.

Не виключено, що зустріч у Нідерландах стане повтором саміту НАТО 2018 року, коли Трамп погрожував союзникам виходом США з Альянсу, якщо вони не збільшать оборонні витрати. На сьогодні внесок США становить 66% загальних витрат НАТО, у той час, як європейські члени Альянсу разом закривають 30% загальних потреб.

Варто розуміти: Дональд Трамп все далі відходить від традиційної зовнішньополітичної лінії США, зокрема від принципів, закладених доктриною Трумена.

Якщо класична американська політика будувалася на підтримці союзників, стримуванні авторитарних режимів і захисті демократичних цінностей у світі, то Трамп віддає перевагу ізоляціонізму, трансакційним підходам до міжнародних відносин і скороченню глобальної присутності Америки.

5 — боротьба за ресурси та анексія Гренландії?

"Ми отримаємо Гренландію — так чи інакше", — заявив у березні президент США. Це дало виток дискусіям про підготовку Штатів вже не до купівлі, а анексії острова, який є автономною територією у складі Данії.

Трамп неодноразово заявляв, що хоче взяти ці території під контроль Штатів з міркувань національної безпеки. На острові, нагадаємо, знаходиться найпівнічніша авіабаза США "Пітуффік" або "Туле". Вона має вирішальне значення для військового потенціалу США, адже розташована безпосередньо між північчю Штатів і північчю Росії. В еру Холодної війни база прикривала американську територію від можливого ракетного удару СРСР.

Крім того, острів багатий на природні ресурси — нафту та рідкісноземельні мінерали. Попри твердження Трампа про те, що населення острова "хоче бути зі США" самі гренландці в переважній більшості відкидають цю ідею.

Спроби тиску з боку адміністрації створюють небезпечний прецедент, що великі держави можуть відкрито претендувати на стратегічно важливі території слабших країн, посилюючи глобальну нестабільність. Ймовірно, Трамп не відмовиться від свого бажання розширити кордони США і може вдатися до більш радикальних дій.

Цілком серйозно Дональд Трамп ставиться і до ідеї приєднання Канади до Сполучених Штатів як 51-го штату. "Насправді ні, я не тролю, — наголосив днями він. — Канада — цікавий випадок".

Новий прем'єр Канади Марк Карні запевнив, що країна "ніколи й в будь-якій формі" не увійде до складу Америки. Та це не зупинить президента США від деструктивних заяв, що підривають засади американсько-канадських відносин, які зовсім нещодавно були одними з найстабільніших у світі.

Не полишать США й наміри встановити контроль над Панамським каналом, який є одним з найважливіших торгових шляхів між Атлантичним і Тихим океанами. Він значно скорочує час і витрати на транспортування товарів, дозволяючи судам уникати об'їзду Південної Америки. Контроль над каналом дозволив би США зміцнити свій вплив на міжнародні торгові шляхи.

І до теми рідкісноземельних металів. Вони в основному добуваються в Китаї, що надає значний економічний і геополітичний вплив Піднебесній. США природно намагаються знизити свою залежність від китайського постачання, тож шукають нові ринки.

Одна з короткострокових цілей Трампа — отримати доступ до українського ринку корисних копалин. Він активно зацікавився такою можливістю з вересня минулого року, відколи вперше почув про це від Володимира Зеленського як про один із пунктів Плану перемоги.

Ймовірно, найближчим часом, буде підписано остаточну редакцію "угоди про копалини", яка включатиме доступ американців до всіх природних ресурсів України — нафти, газу і ключових енергетичних активів. Документ допрацьовують юридичні команди з обох боків.

Паралельно тривають переговори про подібну угоду США з Демократичною Республікою Конго, яка має величезні запаси міді, кобальту та урану. У цьому сенсі жага США до українських мінералів як і до будь-яких інших у світі — частина більшої гри, в якій метою є перевага Америки над Китаєм.

І ще раз — Трамп любить угоди. Їх можна використовувати як символ успіху в політиці, особливо якщо вони відповідають бажанням виборців.

"Угоди, конкуренція, націоналізм" — ці три стовпи, за прогнозом штучного інтелекту, визначатимуть подальше президенство Дональда Трампа. Такий підхід може ще більше поляризувати як американське суспільство, так і весь світ, але цілком відповідає проголошеній Трампом ідеології "Америка передусім".