Підривай, підпалюй. Повний гід із саботажу рашистів в країнах Європи

“Проти нас, по суті, воює блок НАТО, члени якого надають київському режиму важке озброєння, боєприпаси, розвіддані, забезпечують підготовку військових фахівців, беруть участь у плануванні військових операцій, шантажують застосуванням зброї масового ураження”, – говорив голова Радбезу Микола Патрушев у жовтні 2022 року, через 8 місяців після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.

В стенограмі засідання Ради безпеки 21 лютого 2022 року, що вже увійшло в історію, слова “американці”, “США” і “НАТО” вживалися понад 80 разів, трохи відстаючи за частотою згадки від України, на яку через три дні напав Кремль. Війна, розпочата Володимиром Путіним, у його уявленні йшла проти Заходу загалом, а Україна стала лише одним із фронтів, нехай і найгарячішим;

Поки російські танки пробивалися до Києва, спецслужби будували плани з поширення контролю Кремля над іншими країнами. У ФСБ, наприклад, як з’ясував Центр “Досьє“, всерйоз розглядали можливість захоплення Молдови – цей план зірвався через те, що російським військам не вдалося окупувати Миколаївську та Одеську області. ГРУ ж було доручено посилити тіньовий фронт – таємну гібридну війну, яку Володимир Путін вів зі США та Європою.

Від початку 2022 року ЗМІ майже щомісяця повідомляють про нові події: від встановлення відеокамер на залізницях у Польщі та атак на меморіали в країнах Балтії до організації вибухів на складах DHL. Розслідування більшості з цих справ суворо засекречені, але європейська влада все частіше говорить, що ця хвиля інцидентів – скоординована атака Кремля, яка часто здійснюється руками військової розвідки.

Про те, що Кремль веде гібридну війну з Європою і США, експерти почали говорити принаймні 2014 року. За минулі роки дії російських спецслужб на міжнародній арені ставали дедалі агресивнішими і відкритішими. Регулярні кібератаки на ключову інфраструктуру, спроби втручання у вибори інших країн і навіть організації військового перевороту – усім цим російські спецслужби активно займалися у 2010-х роках.

Як і протистояння Росії з Україною, ця війна почалася не в лютому 2022 року, але “ранок четверга” вивів її на новий рівень і вніс операційні корективи. Офіцери ГРУ більше не виїжджають на завдання і діють руками завербованих втемну агентів, яких цікавить швидкий заробіток, між замовниками і виконавцями кілька рівнів посередників, кожен з яких відщипує свою частку від бюджету операції.

Завдання саботажу і диверсій розширилися: з одного боку, це удари по конкретних вузлах підтримки України, з іншого – “китайські водяні тортури”, які мають підвищити загальний градус напруги на Заході. Агентами можуть стати не тільки росіяни, а й українці або взагалі неросійськомовні жителі інших країн. А мирні жертви спецслужбу не турбують. Центр “Досьє” разом із партнерами з Süddeutsche Zeitung і WDR проаналізували відомі випадки саботажу, щоб дослідити новітню методику ГРУ.

Саботаж чи диверсія?

Терміни “саботаж” і “диверсія” зазвичай використовують як синоніми, однак це не цілком коректно. У своєму первісному значенні саботаж має на увазі перешкоджання нормальному функціонуванню якоїсь системи, часто внутрішнє. У 1944 році американська розвідка випустила цілу інструкцію з саботажу для працівників німецьких підприємств, де докладно розповідалося, як зривати їхню діяльність, не здійснюючи нічого незаконного. У кримінальному кодексі СРСР існувала стаття за “контрреволюційний саботаж”, яким, на думку більшовиків, займалися куркулі, колишні багатії та інші “вороги трудящих”. У контексті військової розвідки саботаж також означає дії, головна мета яких – запобігти логістичним або військовим маневрам противника, завадити його планам. У корені терміна “диверсія”, навпаки, відволікання уваги від чогось важливішого. Спочатку під диверсіями розуміли маневри або операції, покликані дезорієнтувати супротивника і приховати головний напрямок удару, але потім це слово почали застосовувати до будь-яких заходів щодо виведення з ладу важливих об’єктів ворога. Виходить, що поки цілі дій ГРУ в Європі з точністю не відомі, неможливо і виразно сказати, є вони диверсією чи саботажем. Найімовірніше, як і в більшості гібридних операцій Кремля, це суміш і того й іншого.

ГРУ підпалює Європу

Після початку повномасштабної війни в ГРУ було створено новий підрозділ, який повністю зосередився на організації саботажу та диверсій на Заході. Про це Центр “Досьє” писав ще влітку 2024 року. У лютому 2025 року Wall Street Journal додав нові деталі до портрета цієї команди. Керує нею генерал-майор Андрій Авер’янов, а називається вона ССД – Служба спеціальної діяльності. Їй було доручено досить широкий фронт завдань.

Частина з них цілком конкретні і безпосередньо пов’язані з військовими діями. ГРУ відстежує і намагається саботувати постачання озброєнь в Україну, тренування і реабілітацію українських військових у Європі, зміцнення обороноздатності самої Європи, а також вносити розбрат між країнами НАТО.

Наприклад, у Берліні 3 травня 2024 року понад три дні горів завод оборонного концерну Diehl Group, чия продукція надходить, зокрема, і в Україну. Місцева контррозвідка вважає, що завод підпалили досвідчені професіонали за завданням із Росії. А уряди Чехії та Польщі звинуватили Москву в саботажі на залізницях країни: мабуть, його метою було завадити поставкам озброєнь в Україну. Міністр транспорту Чехії Мартін Купка повідомив, що за останні два з гаком роки Кремль зробив тисячі спроб порушити залізничне сполучення в Європі.

Однак у агресивної діяльності Кремля в Європі є і більш широкі політичні цілі. Як каже в інтерв’ю Suddeutsche Zeitung глава литовської розвідки ДГБ Дарюс Яунішкіс, за допомогою атак Росія намагається вплинути на громадську думку та ухвалення рішень у Європі, послабити підтримку України серед населення і рейтинг політиків, які виступають за надання їй допомоги.

Такі дії нагадують уже не саботаж, а цілком собі тероризм, який лише завдяки збігу обставин поки що обходиться без численних жертв. Так, у квітні 2024 року у Варшаві було підпалено магазин. Польське слідство затримало громадянина Білорусі, який, як вважається, діяв за наказом із Росії. У Литві в ніч на 9 травня 2024 року завербований ГРУ підліток підпалив місцеву “Ікею”. За даними слідчих, йому пообіцяли 10 тисяч євро та автомобіль BMW за виконане замовлення. Той самий підліток потім вирушив до Варшави, де, за даними New York Times, був причетний до пожежі в найбільшому торговому центрі Варшави. Іншу спробу підпалу, на автовокзалі, приблизно в той самий час запобігли в Чехії, причому в цьому випадку спецслужбам вдалося завербувати латиноамериканця.

Як підрахувало у березні 2025 року агентство Associated Press, від початку повномасштабного вторгнення в Європі сталося вже 59 різних інцидентів, які правоохоронні органи кваліфікували як провокації Кремля. Серед них не лише підпали, вибухи та акти вандалізму, а й кібератаки, поширення пропаганди та навіть спроби організувати вбивства.

Одним із найзухваліших випадків стала викрита змова з метою замаху на Арміна Паппергера, главу німецького концерну Rheinmetall, однак, за даними джерел CNN, це вбивство повинно було стати лише одним із цілої серії замахів на керівників західних оборонно-промислових виробників. “Розстрільний список” ГРУ, очевидно, досить довгий. Стати кілером пропонували журналістам OCCRP, які зв’язалися з ботом для вербування виконавців. Центру “Досьє” також відомо, що ГРУ активно шукає адреси журналістів, які виїхали з Росії і публікують розслідування про путінський режим. Зокрема, замах готувався на одного з російських журналістів у Латвії.

Як вважають українські військові, у провокацій ГРУ можуть бути і більш чіткі диверсійні завдання:

“У Середні віки актори і лялькові театри виступали на ринку, тоді як кишенькові злодії грабували глядачів. Сьогодні діє той самий принцип: тоді як диверсійні терористичні акти здійснюються легко контрольованими особами, на задньому плані відбуваються більш стратегічні дії: зусилля з дестабілізації, політична корупція та розвідувальні операції. Мета – організувати терористичну атаку через посередників, змусити державу-мішень витратити ресурси, сформувати образ ворога і ще більше дестабілізувати суспільство. Хаос служить для відволікання уваги, дозволяючи іншим операціям проходити непоміченими”.

Ще одна функція саботажу в Європі – масштабний тест систем безпеки і поступове зрушення межі можливого. Як і у внутрішній політиці, на міжнародній арені Володимир Путін воліє варити жабу на повільному вогні: не робити різких рухів, але крок за кроком підвищувати градус агресії. Таким чином у спецслужб виходить досягати своїх проміжних цілей, не викликаючи при цьому надмірної відповідної реакції з боку європейських країн. Вони працюють над виявленням вразливостей у безпеці Заходу, заважають постачанню озброєнь Україні, створюють хаос і тривогу в суспільстві, але не переходять межу відкритої атаки, на яку Європі довелося б реагувати військовими методами. Наразі цей процес не завершено і, як каже SZ Дарюс Яунішкіс, ескалація може продовжитися.

“Наприклад, вони можуть проникнути на територію країни НАТО. Зробити щось дуже погане, вбити людей або щось у цьому роді і після цього просто вийти назад. Спецслужбам і поліції буде дуже складно довести, що за цим стояла Росія. А запустити п’яту статтю угоди НАТО [про взаємний захист у разі нападу на одного з членів альянсу] дуже складно і небезпечно”.

Вертикаль влади та організаційний ланцюжок

Структура управління операціями з саботажу ГРУ мало чим відрізняється від інших проєктів із втручання Кремля в політику інших країн. На вершині ієрархії стоять Володимир Путін і Рада безпеки. Найімовірніше, перші особи не вдаються до подробиць тих чи інших операцій, але саме вони визначають загальні напрямки роботи і ставлять завдання щодо інтенсифікації або, навпаки, скорочення рівня агресії. Самодіяльність у такій важливій темі неможлива. Пов’язані з саботажем завдання, за інформацією Центру “Досьє”, ставлять не тільки перед ГРУ, а й ФСБ.

Глава Служби спеціальної діяльності ГРУ Андрій Авер’янов доводить пріоритети до своїх підлеглих, а ті змальовують їх своїм найбільш наближеним агентам. В операціях із саботажу, як правило, між офіцерами і безпосередніми виконавцями є ще 2-7 проміжних ланок. Це робиться для того, щоб операцію було складніше відстежити.

Серед відомих офіцерів ССД, які керують операціями, полковник Денис Смолянінов, а також його колега Володимир Липченко, про яких розповідав Центр “Досьє”, і Юрій Сизов, чию особу розкрили українські спецслужби після того, як 2024 року він намагався організувати в Києві теракти – на 9 травня, як і в Литві з Польщею.

Денис Смолянінов. Джерело: Досьє

Володимир Липченко. Джерело: Досьє

Юрій Сизов. Джерело: Досьє

Як видно з аналізу документів Смолянінова і деяких інших відомих Центру “Досьє” кейсів, в одного співробітника розвідки зазвичай є 3-5 ключових агентів, з якими вони підтримують регулярний зв’язок, – це координатори. Кожен із них керує власною мережею, ті зі свого боку підключають своїх знайомих – і так далі. Офіцер розвідки може сам вигадувати якісь операції і давати завдання своїм агентам – і по ланцюжку виконавцям. Бувають й інші приклади: так, у документах Смолянинова видно, що в один і той самий час різні його агенти пропонують ідеї на схожі теми. Найімовірніше, він дає їм загальний напрямок, а ті зі свого боку розробляють конкретні плани і приносять їх на схвалення. Трапляється й таке, що, увійшовши в раж, низові агенти самі проводять якісь операції і просять оплату постфактум.

Судячи з відомих “Досьє” випадків, координатором зазвичай стає людина, близько пов’язана зі спецслужбами або силовиками, наприклад ветеран або член профільної громадської організації
. Координатор зі свого боку знаходить операторів, які спеціалізуються на потрібних завданнях. У випадку з саботажем це можуть бути вихідці з кримінального світу або відкрито прокремлівські активісти, які колись жили в Європі і зберегли там мережу контактів. Крім того, оператори можуть вербувати виконавців для саботажу через соцмережі та месенджери.

Офіцери ГРУ керують операціями з Росії, щоб знизити ризики. Раніше співробітники диверсійної в/ч 29155, яку поглинула ССД, регулярно самі виїжджали на операції в Європу. Це призвело до розкриття десятків офіцерів серед особового складу. Крім того, після справи Скрипаля та повномасштабного вторгнення з російських посольств масово вислали “підкришників” ГРУ , а пильність західних правоохоронних органів зросла. Тож тепер ГРУ діє віддалено і через кількох посередників. Координатори теж часто перебувають у Росії, а от оператори можуть виїжджати до Європи, щоб на місці керувати безпосередніми виконавцями;

Виконавці сприймаються як витратний матеріал, а координатори й оператори в цій схемі є найціннішими кадрами. За таких агентів йде конкуренція як між різними командами всередині ГРУ, так і між ГРУ і ФСБ. Буває таке, що один і той самий оператор працює спочатку з одним координатором, а потім переходить до іншого або працює на кількох одночасно. Це становить загрозу для розвідки, оскільки в разі упіймання людина може видати одразу кілька різних операцій.

Один із відомих прикладів такого “подвійного координатора” – це фінансист Ян Марсалек і його команда, яка, як стало відомо із судових засідань, виконувала завдання і для ФСБ, і для ГРУ. Після порушення кримінальної справи в Німеччині та втечі в Росію Ян Марсалек найняв болгарина Орліна Русева, який жив у Великій Британії. Марсалек у цій схемі виступав як координатор, а Русєв – як оператор. В Англії Русєв почав формувати команду, яка займалася шпигунською діяльністю в інтересах російських спецслужб. До неї увійшли громадяни Болгарії з підробленими документами, які подорожували Європою, стежили за цілями, збирали дані і передавали їх до Москви. Група Русева діяла у Великій Британії, Німеччині, Австрії та Іспанії, ведучи зовнішнє спостереження, зокрема за журналістами. Під час обшуку у шпигунів знайшли сотні телефонів, обладнання для підслуховування і фальшиві документи. Слідство підозрює, що група виконувала не тільки розвідувальні завдання, а й готувала “активні заходи”: від залякування до можливих замахів. Здебільшого ця діяльність здійснювалася в інтересах ФСБ, але в повідомленнях групи Марсалека-Русєва також кілька разів згадуються завдання від ГРУ.

Типи операцій і методи вербування

5 березня в Парижі на площі Сен-П’єр на Монмартрі п’ятеро людей у балаклавах, які зображували українців, повісили антитурецький банер із написом “Ердоган, землетрус – це розплата за російських туристів”, підняли руки в нацистському вітанні та почали кричати на камеру “Stop Erdogan!”. Але українцями вони не були – під балаклавами ховалися північноафриканські мігранти, яких найняли підлеглі полковника ГРУ Дениса Смолянінова. Виступ мав дискредитувати українців, а також посварити країни НАТО: на той час обговорювалося прийняття до альянсу нових членів і Туреччина виступала проти. За кілька місяців ті самі мігранти встигли взяти участь щонайменше в десяти антиукраїнських акціях у Парижі, Гаазі, Мадриді та Брюсселі. Часто вони приєднувалися до великих демонстрацій. Наприклад, 11 лютого на площі Республіки в Парижі був мітинг проти пенсійної реформи, водночас у натовпі стояли кілька чоловіків, які тримали плакат із гаслом “Європейський союз і Сполучені Штати, припиніть фінансувати війну в Україні”. Плакати на решті акцій були з ідентичними посланнями: вони закликали НАТО припинити бомбардувати Донецьк і посилати зброю в Україну. Звіти про ці заходи Центр “Досьє” виявив у документах Смолянінова, також вони були задокументовані пропагандою в соцмережах.

Смолянінов очолює один із відділів ССД. Як розповідав Центр “Досьє”, до 2022 року він накопичив багатий досвід у гібридних операціях. Ще 2014 року Смолянінов координував найманців для відправки на Донбас, а пізніше курирував діяльність фейкової ПВК під контролем колишніх бандитів, яка намагалася налагодити контакти з іноземними колегами. Агент Смолянінова також намагався вербувати українських громадських діячів напередодні повномасштабного вторгнення і керував кількома псевдоукраїнськими телеграм-каналами, що прагнули посіяти паніку і відчай серед населення;

У нас довге листя