Після 9 травня для Путіна ситуація різко зміниться

Лавров. Рубіо. Тиск великий, хороших новин недостатньо, зрозуміла бурхлива реакція співгромадян на будь-який позитивний сигнал. Особливо - від Трампа. Який завтра може написати протилежне.

Треба робити якісь зарубки, щоб зовсім не заколисало. Тому що надія - річ двосічна. Вона рятує, але може позбавити імунітету.

Як на мене, вісь світової політики зараз проходить через пошук відповіді на запитання: наш гегемонушка - він так бачить світ чи він недієздатний?

Якщо він трохи екстравагантний у своїх цілях і практиках їх досягнення - це справа життєва. Із цим можна працювати. А ось якщо вона чудить, ставить цілі, тужиться, але не може їх досягти - це зовсім інше.

До підозр у недієздатності підбурюють заяви, що США готові вийти з процесу досягнення миру. Бо на столі залишилися дві опції: підштовхнути Путіна до розумних домовленостей або виходити з переговорів. Оскільки Україна досить тверезо і конструктивно позначила межі політичних компромісів.

Без військових результатів (яких у Путіна немає) пояснити погіршення позицій України не можна, це буде явна несправедливість і потурання агресору. Щоб оперативно допомогти Путіну в досягненні відповідних військових результатів, США мають щонайменше погодитися з масовими вбивствами українських дітей у тилу (чого Трамп не хоче) і ввести проти України ембарго. Тобто, не просто зупинити своє, а заблокувати постачання всього військового і всіх вантажів подвійного призначення (чого вимагає Путін для "припинення вогню").

Існує низка конспірологічних теорій, що пояснюють, навіщо Путін потрібен Трампу (торпедування глобалістів у НАТО і ЄС, Гренландія, клінч із Китаєм, особиста нажива тощо), чому Трамп уникає давно назрілого "миру через силу", до якого треба примусити Москву.

Однак усі ці теорії не можуть ігнорувати факт: підозра гегемона в недієздатності обнуляє всі глобальні задуми.

Коли виникають сумніви, миттєво запускається процес мільярда зовнішніх порізів і внутрішніх кровотеч. Технічно неможливо спроєктувати силу скрізь. Неможливо пальцями передавити всіх хвороботворних мікробів. Потрібен інший підхід, що вимагає не тільки матеріальних ресурсів, а й ЧАСУ. Це праця поколінь.

Путін уже явно показав, що зовсім не проти виставити Трампа недієздатним. Поки що без прямого конфлікту, але вектор цей.

Вашингтон дає приводи для шпильок, потрапляючи в безглузді ситуації. Місцями це перетворюється на якийсь водевіль.

Водночас у руках ексцентричного дідуся залишаються сотні військових баз по світу, найбільше космічне угруповання, епічний морський і повітряний флот, а також безліч інших корисних девайсів (в економіці, технологіях, політиці та ін.).

І всередині, і за межами США підвішене питання - якщо дідусь вирішить, він-таки зможе застосувати цю махину? Махіна його послухає? Може він когось обернути нехай не на ядерний, але хоч на якийсь попіл?

Небезпека становища в тому, що утворюється воронка, яка втягує будь-який негатив з інтерпретацією "це тому, що США не впоралися". Вибухнув порт в Ірані - тому що Ізраїль впорався, а США - ні. Сплеснулися Індія з Пакистаном - тому що Вашингтон ніхто в гріш не ставить. Хоча це може бути взагалі ніяк не пов'язано. Написав Трамп Путіну, "Володимире, СТОП!", а той продовжує вбивати цивільних, як ні в чому не бувало. І т.д.

Моя гіпотеза в тому, що до 9 травня зберігається можливість як мінімум короткострокової деескалації, повного або часткового (секторального) припинення вогню. У Трампа є необхідність і поки є сили це забезпечити. Путіну потрібен спокій на 9 травня, і немає бар'єрів проявити гнучкість (ракети все одно збирати три тижні, в Курську "перемога"). Тобто, можливо щось, обставлене як явний дипломатичний прогрес.

А ось після 9 травня для Путіна ситуація зміниться аж до вересня (другий етап святкування - на Сході). Він може терпіти. Ризики ескалації злітають.

Якщо в це вікно можливостей не встигнуть, далі Америці не тільки в Україні буде складніше...

Джерело