Росіяни хочуть створити "кіл-зону": воїни ЗСУ розповіли, як окупанти готують новий наступ на Україну

Росіяни тиснуть на фронті, але українські бійці стримують ворога, навіть на Курщині.

Водночас Росія готує на літо-осінь моторизовані прориви, щоб обійти українські дрони, пишуть аналітики Інституту вивчення війни.

Тобто планів на довге примирення у Кремля немає.

Окупанти масово вчать невеликі групи рухатися на мопедах і мотоциклах.

Це дає їм змогу швидко проходити так звані «кіл-зони» українських дронів.

Але росіяни теж намагаються створити такі «кіл-зони».

Про це йдеться у матеріалі військового кореспондента «ТСН Тижня» Андрія Цаплієнка.

Як працює артилерія у Торецьку.

«Вітчизняна установка „Богдана“ зупиняє піхотний штурм у Торецьку, і такої зброї у нас має бути більше.

Партнери сьогодні є, а завтра їх немає, кажуть хлопці.

Виcтояти зможемо, якщо матимемо своє.

І з ними важко не погодитися», — зауважує Андрій Цаплієнко.

Гармата «Богдана» є переконливим доказом того, що виробництво складних бойових систем в Україні можливо зробити масовим.

На момент вторгнення існував лише один прототип вітчизняної установки калібру 155 міліметрів.

І от за минулий рік Україна зробила для військових 154 такі гармати, а зараз випускає понад 20 «Богдан» на місяць.

Станом на зараз це найбільші темпи виробництва артилерії в Європі.

Хоча в «Богдані» не все так автоматизовано, як у західних аналогах, тут, біля Торецька, гармата показала себе дуже точною і далекобійною зброєю.

Оборона Торецька є найдовшою битвою за всю війну з Росією.

Понад десять місяців.

Довше, ніж Бахмут.

100-та бригада та інші підрозділи на цей момент утримують близько п’ятої частини міста.

Лінії фронту тут не існує.

Позиції українців можуть розташовуватися у глибокому тилу ворога, і навпаки.

В самому Торецьку противник втратив понад 15 тисяч солдатів.

Тисячі тіл лежать серед руїн міста, бо їх ніхто не забирає.

«Їх постійно багато.

Їх дуже багато.

Таке відчуття, що вони не закінчуються.

І ніколи не закінчаться.

Але сказати, щоб якийсь суттєвий успіх у них — немає.

Частковий успіх є, але якщо ми втрачаємо якусь позицію, до певного часу доби ця позиція знищується разом з тим, що туди зайшло», — каже Дмитро Олексюк, командир прикордонного підрозділу безпілотних систем «Фенікс».

Своїх росіяни не шкодують.

Якщо помічають, як ЗСУ беруть полонених, намагаються їх ліквідувати.

Українська артилерія і українські дрони обрізають окупантам усі дороги.

Але так само роблять і росіяни.

Найбільше уражень під час заїзду до Торецька і виїзду з нього.

«Торецький напрямок залишається одним з найінтенсивніших.

Без Торецька окупантам не оточити Костянтинівку, основний логістичний центр української оборони.

Тож тут для українських артилеристів дуже багато роботи», — каже Андрій Цаплієнко.

Командир американської установки «Паладин» 100-ї бригади переконаний, що навіть в епоху дронів артилерія не втратила свою актуальність, особливо в Торецьку.

Як працюють БпЛА.

Безпілотний підрозділ «Фенікс» разом з артилерією намагається утворити навколо Торецька смугу, яку окупант просто не зможе перетнути.

На рахунку «Фенікса» — десятки «жирних» цілей.

Кілька тижнів тому відносно дешевий дрон прикордонників спалив коштовну російську станцію РЕБ «Житель», яка перекривала супутниковий зв’язок.

Ймовірно, лише так можна зламати кремлівський план оточення Костянтинівки.

«Комплексна робота включатиме створення „кіл-зони“ глибиною у 15 кілометрів, на якій противника абсолютно не буде, ми його вибиватимемо.

Воно насамперед буде все комплексно, з допомогою артилерії, авіації, але основний аспект буде приділений на дрони», — каже Дмитро Олексюк, командир прикордонного підрозділу безпілотних систем «Фенікс».

Але росіяни теж намагаються створити такі ж зони на підступах до своїх позицій.

У районі Торецька, за нашими даними, таке завдання виконує підрозділ російського центру безпілотних систем «Рубікон», детальну інформацію про який окупанти намагаються тримати в секреті.

Російські дрони залітають глибоко в тил українцям.

Під’їзди до лінії оборони всіяні іржавими скелетами спалених машин.

Найбільша небезпека — дрони на оптоволокні, проти яких безсилі засоби РЕБ.

Що робити? Шукати, звідки їх запускають, і контролювати поле бою 24 на 7, каже аеророзвідка «Фенікса».

«Український безпілотник „Лелека“ є одним з важливих елементів цілого флоту повітряних засобів розвідки, якими працюють прикордонники.

Без його крил, без його очей, а, головне, без цих хлопців, які аналізують розвідінформацію, українська оборона просто осліпне і не бачитиме, що відбувається за лінією бойового зіткнення», — каже Андрій Цаплієнко.

Маршрут — на північ від Торецька.

Готуючи свій літачок, хлопці почули над собою звук іншого.

Виявилося, наш, український.

Але повітря треба контролювати постійно, бо ворожі дрони вже дотягуються і сюди.

Один з екіпажів виявив позицію російської «зенітки», встановленої на гусеничний тягач.

Інший підрозділ подбав, щоб її там більше не було.

Але «Лелека» може й сама стати мішенню для ворога.

Цей борт кілька разів намагалися збити.

Такі дрони потрібні, щоб впевненіше на землі почувалася головна сила війни — піхота.

Як воює піхота.

Які б не були досконалі технічні засоби, контроль над територією неможливий, допоки на неї не ступив чобіт піхотинця.

Та що довше триває війна, то складніше зробити на ній крок уперед.

ТСН побувала й на Харківщині.

Втім, і тут, і в Торецьку для піхоти ситуація майже однакова.

«Сам процес — дійти до позиції — він дуже такий тяжкий.

Ці піхотинці понад два місяці героїчно втримували свою позицію.

Але для того, щоб їх туди завести, знадобилося ще дванадцять днів», — каже «Поляк», провідник батальйону «Шквал» 92-ї ОШБр.

У підрозділі є навіть окрема військова професія — провідник.

Боєць з позивним «Поляк» понад сто разів заводив піхоту в окопи та виводив її звідти.

«Так, це найскладніше, бо супротивник намагається піхоту знищити.

Ти двадцять чотири на сім під спостереженням».

00:02:26:10 «За тобою полюють, таке відчуття», — каже «Поляк».

Нещодавно його ледь не вполювали.

«На нас скинули „лепестки“, я потрапив на міну, слава Богу, нога залишилася ціла», — каже військовий.

На жаль, жодна роботизована система не замінить цих людей — головних трудівників війни.

Немає їх в окопах «на нулі» — отже, українська земля там перетвориться на «сіру зону».

І це стосується всіх, хто тримає лінію фронту довжиною понад тисячу кілометрів.