Любив гори та мріяв про вінчання: пам'яті загиблого 18-річного героя Олександра – Віндіра

Щодня війна забирає життя українців, які пішли захищати свою Батьківщину. 18-річний воїн Олександр Самойлович – Віндір (Віллі), попри свій юний вік, понад усе прагнув долучитися до армії. На момент початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сашкові було лише 15 років. Чекаючи свого повноліття, він проходив вишколи та намагався підготуватися до війни: вивчав військову справу, тактику, медицину.

Кохана загиблого Юліана розповіла про шлях Віндіра, його мрії, захоплення, хвилювання та думки. Попри біль, вона з теплом згадує Сашка та їхні плани на майбутнє, які, на жаль, так і не вдалося реалізувати.

У межах проєкту "Життя після втрати"Юліана поділилася з 24 Каналом історією життя та смерті юного бійця Олександра Самойловича – Віндіра, який не вагаючись став на захист України та загинув внаслідок російської агресії.

"Цивільних мрій у нього не було"

Олександр народився 17 вересня 2006 року в місті Славута, що на Хмельниччині. Хлопець з дитинства був лідером і не уявляв свого життя без спорту. 11 років Сашко займався футболом, 4 роки – тайським боксом, а також проводив тренування.

Я пам’ятаю, як він ішов у зал і завжди кликав нас із собою, він постійно тренувався і показував приклад. Його наслідували! Мене завжди дивувала ця його відданість. Він багато працював, втомлювався, але продовжував боротьбу. У нього була дисципліна, якої нам завжди бракувало,
– ділиться спогадами подруга загиблого Дарія.

Віндір любив спорт та постійно готувався до війни / Фото надане 24 Каналу

Український захисник був учасником молодіжки національно-визвольного руху "Правий сектор" – "Правої Молоді" та певний час очолював Київський осередок організації.

Віндір провів нам безліч тренувань із тайського боксу, попри те, що він навчався, працював і займав керівну посаду. Він робив щирий вклад в організацію, тренуючи її членство. А ще він постійно сміявся. Віндір навіть міг бути без настрою, але потім в якийсь момент він обов'язково посміхнеться,
– розповідає побратим Олександра – Отрей.

З 2013 року хлопець навчався у Славутській гімназії №4, а з 2021 року – у Славутському ліцеї за напрямом "Іноземна філологія". Вже у 2023 році воїн вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України у столиці.

У навчальному закладі розповіли, що Олександр був свідомим, справно вчився та чудово комунікував з одногрупниками. А також цікавився історією України, філософією та був щирим патріотом. 17 вересня 2024 року він досягнув повноліття, а вже 25 жовтня підписав контракт у Збройні Сили України.

Захоплювався скандинавською міфологією і дуже любив гори

Дівчина загиблого Юліана розповідає, що раніше Олександр сповідував язичництво та захоплювався скандинавською міфологією. Звідси й походить позивний військового Віндір, що з норвезького діалекту перекладається як "воїн".

Хлопець також належав до субкультури Straight Edge та сповідував три її принципи, які передбачають відмову від вживання тютюну, алкоголю та психоактивних речовин. Він вирішив стати стрейт-еджером на все життя, про що свідчить гасло "True till death", що в перекладі з англійської означає "Вірний до смерті". Ще одним його життєвим гаслом було: "Воля України або смерть".

Юліана зауважує, що патріотизм воїна впливав і на його вподобання. Однією з улюблених книг хлопця був "Холодний Яр". Дівчина додає, що він настільки захоплювався історією України, а особливо періодом козаччини, що набив собі на грудях герб Холодного Яру.

Здебільшого Олександр слухав українських виконавців, захоплювався творчістю Володимира Івасюка, а також гуртів "СКАЙ" та "Скрябін". Проте в плейлисті Віндіра були й скандинавські пісні, зокрема Danheim та музичного гурту Wardruna.

Олександр також дуже любив гори. Це завжди було його пристрастю,
– згадує Юліана.

Віндір дуже любив гори / Фото надане 24 Каналу

"Більшості чхати на те, що відбувається": що Віндір говорив про війну

Олександра насторожувало те, що більшість людей ніби забуло про війну, вони навчилися з нею жити, а смерті та щоденні трагедії стали нормою. У своїх соцмережах Віндір писав, що з кожним разом все більше бачить, "як усе котиться у прірву".

Хлопці гинуть, діти страждають, матері плачуть. Більшості начхати на те, що відбувається, люди звикли жити в стані війни, це страшно,
– писав український захисник.

Він зауважував, що дехто думає ніби війна не вплине на нього і живе своє "прекрасне" життя, насолоджуючись ним наскільки може. Олександру було прикро, що молодь, на яку українські Герої покладають надії, ходить у клуби, влаштовує вечірки, випиває забагато алкоголю і вважає це "класним".

Віндір підкреслював, що хтось "плювати хотів на країну", тоді як хлопці 16 – 17 років, попри те, що через вік не можуть долучитися до ЗСУ, готуються стати на захист своєї нації та держави.

Олександр Самойлович – Віндір зі своїм побратимом / Фото надане 24 Каналу

"Я з ним провів рік в організації (у "Правому секторі" – 24 Канал), він завжди планував йти на війну, він постійно казав, що підпише контракт, він постійно готувався до війни", – розповідає побратим загиблого Отрей.

Свій 18-й день народження Олександр назвав "найкращим". Трохи більше, ніж за місяць після нього він поставив підпис на контракті в Збройні Сили України. І попри відсутність конкретики та надзвичайно важкі умови життя, він все одно писав, що свідомо обрав шлях військового. Згодом також проходив навчання у Великій Британії.

І ніколи не буде вдячності, ніколи, ми просто будемо робити свою роботу, поки не створимо Україну нашої мрії, поки існуємо ми – боротьба продовжується,
– наголошував Віндір.

Пішов на війну, коли виповнилося 18

Коли Віндіру виповнилося 18, разом зі своїм другом Владом він підписав контракт з 1-м окремим штурмовим батальйоном імені Дмитра Коцюбайла "Да Вінчі". Після цього Олександр вирішив змінити свій позивний на Віллі.

Дівчина загиблого розповідає, що військовий допомагав іншим та попри все хотів захищати Україну.

Вона пригадує, що в січні 2025 року його побратим наступив на протипіхотну міну радянського виробництва ПФМ-1, яка в народі більше відома як "лєпєсток". Йому відірвало стопу, а Сашко наклав турнікет, тим самим зупинивши кровотечу та врятувавши життя воїна.

У наших реаліях люди часто гинуть від втрати крові. Сашко постійно казав, що потрібно завжди носити з собою якісні турнікети, бо ніколи не знаєш куди "прилетить" наступного разу. Пам’ятаю як приходив до мене на побачення з аптечкою і турнікетом,
– ділиться Юліана.

Вона додає, що батальйон Віндіра переріс у полк і під час цього формувалися нові відділення. Попри свій юний вік, командиром одного з них мав стати й Олександр.

Віндір на службі / Фото надані 24 Каналу

Побратими загиблого тепло відгукуються про військового. Вони кажуть, що Віллі завжди був щирим, усміхненим, а його дії завжди відповідали словам. Сашко чітко розумів, що таке побратимство та ніколи не падав духом, а ще дуже сильно любив свою родину.

Він дуже любив свою сімʼю, а особливо маму. Я памʼятаю, як він приїхав з Києва додому і вже зранку біг в магазин мамі за подарунком, бо рідко приїжджає. Тоді він купив для неї орхідею і сміявся, що в мами їх купа, але вона все одно їх дуже любить,
– розповідає посестра загиблого.

Юліана додає, що Сашко мав багато друзів. Усі його любили та поважали, адже він був готовий прийти на допомогу в будь-який момент.

Життя сапера-розвідника обірвалося в ніч з 3 на 4 квітня під час виконання бойового завдання поблизу Вовкового на Донеччині. З Олександром попрощалися 11 квітня у його рідному місті Славута. У загиблого залишилися мама, тато, молодший брат та кохана дівчина.

Зверніть увагу! Наразі триває збір коштів на помсту за Олександра Самойловича з позивним Віндір. Усі кошти будуть направлені в групу розвідки "Дике Поле" 1 ОШБ імені Дмитра Коцюбайла, де служив загиблий воїн.

Долучитися до збору можна за посиланням.

"Хотіли привезти з Донбасу кішку в нашу спільну квартиру"

Кохана загиблого розповідає, що Віндір мріяв повернутися з війни, повінчатися з нею та збудувати міцну сім’ю. За її словами, він дуже хотів дітей та прагнув виховати їх патріотами, оскільки сам був відданий Україні.

Після того, як він почав зустрічатися зі мною, він сказав, що хоче повінчатися, хоча сам не сповідував християнство. Він настільки був закоханим, що був готовий на все, щоб одружитися зі мною. Вже у 18 років він хотів це зробити, але ми подумали, що занадто молоді й вирішили почекати,
– згадує Юліана.

Віндір зі своєю коханою Юліаною / Фото надані 24 Каналу

Наступного року пара планувала полетіти в Норвегію. За словами дівчини Віндіра, це була одна з країн його мрії, оскільки він дуже захоплювався скандинавською міфологією.

Незадовго до смерті Олександра закохані переїхали в спільну квартиру. Разом із Юліаною вони хотіли привезти туди кішку, з якою військовий жив на Донбасі. Згодом планували завести й бельгійську вівчарку.

Проте Віндіру не судилося навіть побачити своє житло на власні очі. Кохана загиблого каже, що його найбільшою мрією було жити у вільній Україні та мати сім’ю. І саме заради цього він віддав своє життя.

Віндір з кішкою, яку пара хотіла забрати з Донбасу / Фото надане 24 Каналу