Победа благодаря Трампу: как угрозы президента США изменили канадскую политику

"Більше не буде штучного кордону, який було проведено багато років тому", – з такими словами президент США Дональд Трамп звернувся до канадців у день парламентських виборів.

Разом із тим – заявивши, що Сполучені Штати більше не будуть "субсидіювати Канаду".

Кліше про "втручання у внутрішні справи", яке так полюбляють представники російської пропаганди, ідеально підходить під нинішній стан американсько-канадських відносин.

Але керівна Ліберальна партія, схоже, може навіть подякувати Трампу за те, як активно той просував ідею перетворення країни на "51-й американський штат" і демонстративно зневажав її попереднього премʼєра Джастіна Трюдо.

Адже ще кілька місяців тому фаворитом канадських виборців вважалася опозиційна Консервативна партія, очільник якої Пʼєр Пуальєвр у дечому запозичив стиль кампанії самого Трампа.

Але коли президент США фактично поставив під сумнів суверенітет сусідньої держави на півночі, її мешканці відреагували хвилею патріотичного піднесення – і підтримки влади.

І хоча Ліберальна партія за підсумками виборів 28 квітня не здобула абсолютної більшості, вражає сам факт того, що лиш нещодавно їй пророкували друге чи навіть третє місце – а отже, боротьбу за право називатися головною опозицією.

Інакше кажучи, Дональд Трамп своїми погрозами перевернув канадську політику.

Але в перспективі не лише питання відносин зі США стане для уряду Марка Карні одним із головних.

Адже дострокові вибори 28 квітня також показали, що національну єдність Канади не вдасться вибудувати на одній лише опозиції Трампу.

Детальніше про це – в матеріалі "Європейської правди".

Ліберальний спурт.

Мабуть, один із головних трендів нинішніх парламентських виборів у Канаді – посилення поляризації.

Це видно навіть із побіжних результатів голосування, де домінують Ліберальна та Консервативна партії, хоча в попередніх скликаннях партійна приналежність депутатів була більш строкатою.

Як результат, парламент Канади ледь не перетворився на найближчі кілька років на двопартійний.

Ліберали та консерватори на двох зібрали близько 85% голосів.

Партія Карні, яка ще кілька місяців тому в усіх опитуваннях повально відставала від консерваторів на понад 20 (!) відсоткових пунктів, здобула – за останніми даними виборчої комісії Канади – майже 44% голосів.

Це справді вражаючий стрибок (або спортивною мовою – спурт), якого, вочевидь, не сталося би без двох умов.

По-перше, агресивна риторика Дональда Трампа в бік Канади загострила почуття національного патріотизму та викликала в людей запит на сильне лідерство ("Євро.

Правда" вже докладно про це розповідала).

Таке лідерство легше забезпечити великим партіям, тож голоси і перетекли до консерваторів та лібералів (перші також показали пристойний результат, але про це – трохи нижче).

До слова, канадський патріотизм підточив позиції "Квебекського блоку" – партії, що представляє франкомовний регіон, який раніше мав відносно сильні пронезалежницькі позиції.

Бажання відокремлюватись від Канади суттєво впало – на графіку за посиланням видно, як загострився цей тренд саме з кінця 2024 року – в умовах атак з боку США.

Причому не лише словесних, а й тарифних: варто нагадати, що у Квебеку розташовано багато підприємств лісообробної та гірничодобувної промисловості.

По-друге, на користь Ліберальній партії Канади пішло перезавантаження керівництва, в результаті якого її очолив "політичний аутсайдер" Марк Карні (детальніше про нього можна почитати тут).

В нового лідера лібералів є мінімум дві беззаперечні переваги: репутація відомого фінансиста, який дає раду економічним кризам – на кшталт тієї, в якій опинилася Канада після оголошень про американські тарифи, – і відсутність негативного багажу, як у попередника, Джастіна Трюдо.

Останнє дозволило Карні не просто критикувати попередника, а й ще більше, ніж Трюдо, загострити риторику в бік Дональда Трампа.

Не вдається пригадати, який ще канадський премʼєр заявляв, що США "більше не є надійним партнером".

Здавалось би, не найкращий тон для двосторонніх відносин Оттави та Вашингтона, але Трамп уже встиг зателефонувати Карні та привітати з перемогою.

Втім, не обійшлося і без ложки дьогтю.

Зокрема, ліберали відверто провалилися у провінціях Альберта та Саскачеван, багатих на нафту й газ.

Жителі цих двох провінцій переважно скаржаться, що федеральна влада Канади їх не цінує.

І це стане суттєвим викликом для нового уряду.

Особливо зважаючи на те, що відповідно до недавнього опитування, перемога Ліберальної партії підштовхне частину людей в Альберті та Саскачевані підтримати вихід зі складу Канади.

Провал "канадського Трампа".

Якщо ліберали після понеділкових виборів заслужено святкували свій тріумф, то в таборі їхніх головних опонентів панував зовсім інший настрій.

Суто математично Консервативна партія під керівництвом Пʼєра Пуальєвра насправді непогано виступила.

На останніх виборах 2021 року вони здобули 39,6% голосів, а нині – трохи більше 41%.

За інших обставин такий результат мав би гарантувати консерваторам перше місце та уряд.

Проте через успіх лібералів консерватори матимуть у новому парламенті лише 144 мандати – це зробить їх найбільшою в історії Канади опозиційною фракцією, але не більше.

Такий суперечливий результат давав підстави лідеру партії Пуальєвру відразу після завершення голосування заявляти, що він не збирається йти у відставку.

Однак вже незабаром його чекав особистий "холодний душ" – лідер консерваторів несподівано програє на власному ж окрузі, де переобирався з 2004 року.

І це може суттєво змінити розклади, змусивши партію шукати собі нового лідера.

Тим більше, варто визнати – значний відрив Консервативної партії від Ліберальної кілька місяців тому був, вочевидь, не стільки заслугою Пуальєвра, скільки втомою виборців від девʼятирічного премʼєрства ліберала Трюдо.

Крім того, Пуальєвр багато чого запозичив у кампанії "колеги" по той бік південного кордону: закликав до зниження податків (на противагу Трюдо), вимагав забрати гроші у суспільних мовників, називав себе жертвою еліт і ЗМІ (знову-таки, на противагу Трюдо), а ще – вишенька на торті – проводив кампанію під гаслом "Канада передусім" і закликав повернути в країну "здоровий глузд" (дуже подібно до Трампа).

Деякий час ця стратегія приносила свої дивіденди, проте в останні місяці стійка асоціація з президентом США зіграла радше на шкоду – чим уміло скористалися опоненти-ліберали.

Варто згадати і про суто організаційні прорахунки.

Приміром, не надто вдалий підбір кандидатів в округах, які не мали жодного звʼязку з місцевим виборцем або яких знімали з виборів в останню мить, коли у соцмережах знаходили їхні давніші пости не найбільш відповідного змісту.

Не вдалося Пуальєвру і гарантувати внутрішньої єдності в партії: свою гру тривалий час вів премʼєр Онтаріо Даг Форд, який не соромився публічно відповідати на тарифи Трампа обмеженнями продажу електроенергії у США, а під завісу кампанії публічно розкритикував свого шефа.

Канада на двох.

Але найбільшого краху на виборах 28 квітня, схоже, зазнала Нова демократична партія.

Ліва політсила, на яку досі покладалися ліберали для більшості в парламенті і яка ще кілька місяців тому мала реальні шанси вийти на другу сходинку, потіснивши лібералів, відверто провалилася.

Партія розгубила дві третини голосів, отримавши 6% голосів замість майже 18%.

І як наслідок – матиме лише сім мандатів замість 25.

До переліку невдач варто додати й те, що лідер нових демократів Джагміт Сінгх у власному окрузі посів лише третє місце, здобувши менше однієї пʼятої голосів.

А тому – оперативно оголосив про свою відставку.

Головна причина такого слабкого результату Нової демократичної партії, як уже зазначалося, – перетікання виборців до більших політсил.

Але свою роль зіграла і невдала стратегія орієнтування на молодого прогресивного виборця, а не, приміром, представника робочого класу.

Проте такий провал може стати проблемою і для нового уряду.

Адже прем'єру Карні доведеться постійно шукати голоси, а в умовах, коли опозиційні консерватори мають фракцію, яка майже не поступається лібералам кількістю мандатів, зробити це буде непросто.

Навіть попри те, що Ліберальній партії для формування більшості не вистачає лише трьох голосів, знайти їх буде набагато складніше, аніж у парламенті попереднього скликання.

Тож існують два базові сценарії: або ліберали заручаються підтримкою щонайменше кількох "перебіжчиків" з Нової демократичної партії, які їм відносно близькі ідеологічно, або ж вони утворюють уряд меншості та домовляються про голоси з партіями під кожне голосування.

Марк Карні, який залишається премʼєр-міністром і не повинен буде повторно складати присягу, теоретично може зробити перестановки в уряді.

Але канадські ЗМІ поки не беруться прогнозувати, хто саме й кого може замінити на міністерських посадах; до того ж зміни, найімовірніше, зачеплять передусім економічний блок, на який премʼєр пообіцяв звернути окрему увагу зі зрозумілих причин.

Готовність до діалогу з Трампом.

Безумовно, у канадській політиці найближчими місяцями домінуватиме питання відносин зі США.

Про це відразу після оголошення результатів виборів оголосив прем'єр Карні.

Показовою є заява глави канадського уряду про те, що Канада говоритиме зі США "на власних умовах" та є "найбільшим клієнтом для понад 40 штатів" США.

"Не забувайте, що ми постачаємо їм (США.

– Ред.) життєво необхідну енергію.

Не забувайте, що ми постачаємо їхнім фермерам практично всі добрива.

Ми заслуговуємо на повагу.

Ми очікуємо поваги і впевнені, що з часом її знову отримаємо, і тоді ми зможемо вести ці переговори", – заявив він.

І схоже, що в лібералів є надійний мандат на проведення жорсткого курсу в переговорах із Трампом про тарифи та його заяви про "51-й американський штат".

Наразі не до кінця зрозуміло, чи саме такого результату хотів сам президент США.

В інтервʼю The Atlantic, яке вийшло якраз у день виборів у Канаді, він зізнався, що після втручання "канадці мене настільки незлюбили, що результат (виборів.

– Ред.) став непередбачуваним".

Позитивний сигнал:.

опозиція готова працювати разом з урядом у протистоянні недружнім діям з боку США.

Але це – одна з нечисленних сфер, де позиції лібералів та консерваторів справді перетинаються.

Попри це, повноцінне премʼєрство Марка Карні, старт якому поклали вибори 28 квітня, точно не буде легким.

І внутрішні виклики, можливо, відіграватимуть не меншу роль, ніж зовнішні.

А на додачу, обіцянка "керувати країною для всіх канадців" повинна перетворитися на конкретні дії.

Автор: Олег Павлюк,.

журналіст "Європейської правди".