Трамп за 100 днів не зупинив війну. Чи можна досягти миру через визнання Криму російським?

Президент США Дональд Трамп заявив 27 квітня, що, на його думку, президент України Володимир Зеленський готовий поступитися Кримом Росії в межах угоди про припинення вогню у російсько-українській війні.

«О, я думаю, що так», – сказав Трамп журналістам у Бедмінстері, штат Нью-Джерсі, коли його запитали, чи вважає він, що Зеленський готовий «віддати» Крим, попри те, що президент України неодноразово заявляв, що ніколи цього не зробить. Трамп додав, що під час переговорів у Ватикані вони з українським лідером «коротко» обговорили долю півострова, який Москва окупувала у 2014 році.

Перед цим Трамп виступав із критикою заяв українського лідера Володимира Зеленського про те, що Україна не визнаватиме анексію Кримського півострова.

• Чи є постійним інтерес до Криму з боку Сполучених Штатів?
• Як змінювалися з часом оцінки подій навколо Кримського півострова з боку США?
• Чи є у політиці офіційного Вашингтону окремий так званий «кримський кейс»?
• Чи є можливим реальне скочування позиції США від невизнання анексії до визнання Криму російським?

У цих та інших питаннях «Крим.Реалії» розбиралися разом з експертами.

Образ Криму у США: від Кримської війни до навчань «Сі-Бріз»

Сполучені Штати були утворені 4 липня 1776 року при об'єднанні тринадцяти британських колоній, які оголосили про свою незалежність. Війна за незалежність тривала до 1783 року та закінчилася перемогою колоністів.

У ході Кримської війни 1853-1856 років, як вважають у Росії, США зберігали нейтралітет, але все ж таки достатньо допомагали Москві.

Американський уряд намагався допомагати і підтримувати царську Росію. У перші місяці загострення Російська імперія направила запит із метою з'ясування позиції США у цьому конфлікті. В отриманій від уряду Америки відповіді говорилося, що Вашингтон буде нейтральним, розраховуючи, що товарообіг між країнами не зменшиться (В.Н.Пономарьов «Кримська війна та російсько-американські відносини», видавництво Москва, 1993, cтор. 22). Надалі США здійснювали забезпечення російських володінь у Тихому океані необхідними товарами з Каліфорнії. Також у травні 1855 року торгові кораблі американських компаній доставляли на Далекий Схід та до Російської Америки необхідне устаткування, продовольство, порох та інші товари.

Кримська війна закінчилася Паризьким миром 1856 року, який позбавив Росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці та прибережні арсенали. План розширення впливу Російської імперії на південь провалився, а наслідком війни стала хвиля еміграції кримських татар до Османської імперії – Крим залишило близько 135 тисяч осіб.

США були однією з трьох держав, які вирішували долю світобудови за підсумками Другої світової війни. У Криму у лютому 1945 року за участю президента США пройшла підсумкова Ялтинська конференція, яка визначила на багато років уперед принципи та систему нових міжнародних відносин.

12 лютого 1988 року в Чорному морі сталося зіткнення кораблів ВМС США та СРСР – морський інцидент, коли два радянські бойові кораблі – сторожовий корабель СКР «Беззавітний» і «СКР-6» – здійснили навал на два американські бойові кораблі – ракетний крейсер «Йорктаун» та есмінець «Керон» у спірних територіальних водах.

Пізніше, у 1992 році, в офіційному виданні військового відомства США «Військовий правовий огляд» було опубліковано статтю, де автор вказав на позицію США щодо вказаного інциденту. У 1982 році СРСР прийняв закон про державний кордон та низку підзаконних актів, якими радянською стороною було введено обмеження на вільний прохід іноземних військових кораблів у п'яти зонах територіальних вод СРСР, у тому числі у Чорному морі. У Москві і зараз упевнені, що тоді США вважали: запровадження обмежень є порушенням міжнародних конвенцій.

1997 року вперше в історії українсько-американські військові навчання проходили в районі Євпаторії. Ряд військових кораблів під прапором США, а також інших країн НАТО та турецький підводний човен зайшли до Чорного моря та пришвартувалися до причалів у Новоозерному. Місцевим мешканцям дозволили відвідувати іноземні плавзасоби, а особовий склад закордонних військових кораблів вільно прогулювався у вказаному населеному пункті, який раніше вважався одним із закритих і секретних об'єктів у колишньому СРСР. Навчання супроводжувалися протестами місцевих комуністів та публічним несхваленням з боку Росії. Напередодні штаб Кримської військово-морської бази в Новоозерному (Кримська ВМБ, різнорідне оперативно-територіальне об'єднання Чорноморського флоту ВМФ СРСР і ВМФ Росії, яке існувало у 1976–1996 роках – ред.) відійшов офіційному Києву, на його місці було засновано Південну військово-морську базу України.

У період нагнітання Кремлем конфлікту на острові Тузла у 2003 році американські експерти вважали, що Вашингтону необхідно проявити себе у політичному впливі на Київ та Москву. Однак одразу постало питання готовності американської сторони ризикувати ядерною конфронтацією з Росією задля збереження територіальної цілісності України. Переважна більшість американців тоді ототожнювала Україну та Росію.

У червні-липні 2006 року в Криму мали відбутися спільні військові навчання «Сі-Бриз 2006». Військовий транспортний корабель під прапором США і американських резервістів, які там перебували разом з вантажем, у порту Феодосії зустріли протестами. Акції були підготовлені лідерами комуністів Росії та проросійських партій України. У пікетах брали участь представники російського козацтва. Крим та протестувальників відвідували російські політики, зокрема Геннадій Зюганов. За повідомленням офіційних українських та американських структур, скасування цих навчань – спільне рішення обох країн. Есмінець ВМС США USS Barry, який мав брати участь у маневрах, отримав команду прямувати до Середземного моря для евакуації людей із охопленого війною Лівану. Раніше США та Україна скасували наземну частину цих навчань, оскільки Верховна Рада так і не надала дозволу на перебування на українській території іноземних військових підрозділів.

Вже в березні 2014 року через російську анексію Кримського півострова США ввели санкції стосовно Росії та конкретних осіб.

Донедавна анексований Крим продовжували відвідувати американські громадські діячі.

У липні 2018 року Держсекретар Майкл Помпео перед слуханнями в Сенаті оголосив про те, що невизнання «возз'єднання» Криму з Росією стало офіційною політикою США і наголосив, що Вашингтон не пом'якшуватиме антиросійські санкції, пов'язані з півостровом, доки Москва не поверне контроль над ним. Заява отримала назву «Кримська декларація».

Але в Росії з квітня 2022 року заговорили про те, що вже намітилися певні зміни характеру антиросійських санкцій США щодо фінансових, комунікативних, медичних та інших гуманітарних потреб громадян у Криму. Відкрилася можливість отримувати та спрямовувати кошти, проводити журналістську діяльність та здійснювати роботу неурядових організацій на тимчасово окупованих територіях України, включаючи Крим, на свій страх та ризик.

Жодного окремого «кримського кейсу» у Вашингтоні не існує

«З одного боку, інформаційна відкритість Америки є певною слабкістю, оскільки у всіх медіа США існує колонка «думка». Використовуючи цю опцію, будь-який проросійський журналіст чи ньюзмейкер у спробах вплинути на розвиток ситуації може опублікувати власну статтю. З іншого боку, у цьому й полягає певна сила демократії. Хоча демократичний медіапростір і є абсолютно відкритим, де можливий обмін будь-якими думками, де можливі сплески будь-якої активності..., він все ж таки не в змозі «переварити» її, він не приймає і відкидає таких спікерів», – так у березні 2024 року прокоментував ситуацію зі свободою слова та преси в американському суспільстві директор програми «Північна Америка» та експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма» (Київ) Олександр Краєв.

«Крим.Реалії» звернулися за коментарями щодо існування «кримського кейсу» у Вашингтоні до експерта з питань тимчасово окупованих територій та економіки, співзасновника БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» (Київ) Юрія Смєлянського.

«Упевнений, що жодного окремого «кримського кейсу» у Вашингтоні не існує, як мінімум, нічого не відомо про його існування. Що ж є насправді? Перші санкції з боку США проти РФ були введені на початку березня 2014 року як реакція на окупацію території Кримського півострова. 25 липня 2018 року під час першої президентської каденції Дональда Трампа держсекретар Майкл Помпео зробив заяву для преси, яка стала «Кримською декларацією» влади США. Таку позицію Вашингтона не скасовано. Інших, протилежних декларацій, на сьогодні не існує. Наведу цитату із давньої розмови з офіцерами Пентагону на одній із зустрічей. Розмова йшла про українсько-російську війну та окупований Крим: «Ми захоплюємося самовідданістю українців у боротьбі проти російських окупантів. Ми готові повністю допомагати вам і підтримувати вас у цій боротьбі. Ми маємо свою війну з Росією. Ми бажаємо вам перемогти у війні. Але якщо трапиться так, що ви програєте – на війні все можливе – нам буде дуже шкода. Але наша війна з Росією не закінчиться. Вона продовжуватиметься», – розповів Юрій Смєлянський.

На його думку, у внутрішній політиці США Криму також немає, оскільки Крим є територією України, а не США. Експерт зазначив, що на цьому фоні існує позиція громадян США, тобто платників податків у питаннях допомоги Україні, у її війні проти російських окупантів: якийсь час тому ця підтримка перебувала на позиції 70%+, сьогодні впала до приблизно 30%.

«Водночас у зовнішній політиці США питання Кримського півострова присутнє нарівні з питаннями інших окупованих територій України. Сьогодні під масштабною окупацією (повністю або здебільшого) знаходиться 5 регіонів України та ще невеликі території у Харківській області. У своїй зовнішній політиці влада США оперує категорією «окупована територія України в цілому», «війна проти Росії». А ось яка доля чекає на ці окуповані території, насамперед визначає Україна, згідно з нормами Конституції – загальнонаціональний референдум. Подібних дій хоча б на рівні суспільного діалогу ми сьогодні не спостерігаємо. Якщо уважно простежити та вивчити останні публікації у пресі, то з'ясується, що позиція України та США, згідно зі зробленими заявами, принципово сходяться. При цьому ні президент США, ні офіційні американські спікери, коментуючи кримську тему, не виходили за межі загальних міркувань. Розходяться лише трактування з боку третіх осіб. А в чому тоді проблема?» – задався риторичним питанням співрозмовник журналіста «Крим.Реалії».

Юрій Смєлянський наголосив, що необхідно змінювати підходи та діяльність в Україні. Все сказане, зокрема, як вважає експерт, є ілюстрацією для наших партнерів рівня серйозності намірів вирішувати кримське питання – ось тоді й стане зрозумілим, хто і чим зможе і захоче допомогти Україні.

«Що стосується питання деокупації Кримського півострова та можливостей ведення війни проти окупантів загалом, то 10 лютого 2025 року до Палати представників було внесено законопроєкту №1158 «Закон про свободу першого ленд-лізу». Нам цікаві постачання озброєння – так. У нас якимось чином обговорюється перспектива цього законопроєкту – ні. Мені дуже й дуже слабо віриться, що російські окупанти добровільно підуть із території Кримського півострова. ...І збереження перспективи звільнення Криму є готовністю до проведення військової операції з деокупації Кримського півострова за всіма аспектами такої готовності. Водночас уже необхідно думати про реінтеграцію. І тому потрібно чітко сформулювати поняття реінтеграції; її стратегічні та проміжні цілі; орієнтовні терміни щодо кожного аспекту реінтеграції; розуміння ризиків та загроз; бачення майбутніх галузевих регіональних моделей (безпеки; економічна; освітня; культурна та інше); протоколи та алгоритми дій у процесі реалізації політики реінтеграції; сформовану політику реінтеграції; розуміння джерел фінансування та багато іншого. Ось тоді можна говорити про підготовку кадрового резерву та перспективи реінтеграції», – сказав Юрій Смєлянський.

25 квітня 2025 року в інтерв'ю виданню Time Дональд Трамп заявив, що Крим «залишиться з Росією».

Як вважають експерти, так кардинально змінити позицію США щодо «кримського кейсу» може лише Конгрес.