Все, що захоче, він розкаже сам: волонтерка - про те, як зустрічати військових з фронту

Немає, мабуть, більшого щастя, ніж дочекатися рідну людину з війни. Але ця радість непроста, ця радість може стати випробуванням. Війна калічить тіло й душу, змінює кути зору і бачення сенсу життя. Невдало сказані слова, розпитування, навіть необачні рухи можуть відродити у людини ледь загоєні травми. Як правильно зустрічати військового, про що з ним говорити - Коротко про розповідає волонтерка проєкту «Як ти, брате?» Марина Дудукалова.

Не свято для себе, а спокій - для нього

- Марино, спершу поділюся враженням, яке справив пост одного військового. Він з гіркотою написав, що коли у 2022 році чоловіків у формі вітали на вулицях міст та сіл, то тепер дивляться з пересторогою.

- Я таку думку теж чула від свого знайомого. Він згадував, як в перший рік війни всюди посміхалися, дякували за захист, у магазинах запрошували йти без черги, а зараз ставлення змінилося. Я думаю, що з пересторогою дивляться ті, у кого в сім’ї немає мобілізованих або яких війна своїм лихом якось оминула. Живуть такі люди у своїй бульбашці і бояться, що вона може луснути. Плюс є напруження через дії ТЦК та СП. Багато хто вважає, що вони не повинні служити, тому людину в формі сприймають як небезпеку і в той же час - як докір.

- Про стресові розлади і посттравматичний синдром зараз пишуть і говорять так багато, що у декого справді може скластися враження, ніби всі, хто повернувся з фронту, мають нестабільну психіку.

- Це і так, і не так. Людина, яка побула на справжній війні, дійсно травмована. Я особисто спостерігала це на прикладі свого сина, коли він приїхав додому, відслуживши рік штурмовиком. Його очі, його емоційний стан… Це була зовсім інша людина.

І в той же час військові не хочуть, щоб до них підходили з урахуванням травматичного досвіду. Вони просять ставитися до них так, як ми б хотіли, щоб до нас ставилися. Тобто як до звичайних людей. Нам потрібно це розуміти і адаптуватися до них, щоб вони не відчули себе чужими серед своїх.

- Знайома розповідала, як її син прийшов у відпустку. Родина велика, дружна, хлібосольна, наступного дня зізвали родичів, друзів, накрили щедрий стіл. А він зірвався, почав кричати, розбив тарілку і пішов з дому. Рідні зробили щось не так?

- Насамперед важливо, чого хоче сама людина, яка з лінії оборони повертається в домашній затишок. В ситуації, яку ви описали, родичі влаштували свято для себе, а не для хлопця. Вони, звісно, хотіли як краще, а вийшло, що нашкодили. Дуже часто людина, яка приходить із зони постійної небезпеки, хоче насамперед усамітнитися. Великі компанії, гучні розмови, страви, від яких відвик, можуть перевантажити втомлену психіку.

Тому спершу, ніж комусь щось повідомляти, когось додому запрошувати, треба розпитати самого військового: а ти хочеш, щоб прийшли наші родичі? Чи, може, ми таку зустріч відкладемо? Може, тобі самому хочеться побути, щоб відпочити? Зрештою і у звичайному житті люди мають так домовлятися.

Запитувати треба про побутові речі

- Чи правда, що для військового можуть бути тригером навіть дотики близької людини? При першій зустрічі треба стримувати емоції чи одразу обіймати, цілувати?

- У всіх різний досвід. Коли син був штурмовиком, зараз він переведений до іншого підрозділу, я знала, що треба уникати різких рухів у нього за спиною, емоційних вигуків. А обнімати, цілувати, звісно, треба, це приємно. Проте варто стежити за реакцією. Якщо ви робите до людини крок, а вона підсвідомо відступає, варто звернути на це увагу. І вже напевне не верещати, не душити в обіймах, а дати видихнути.

- У родичів з військовими є комунікація. Але через месенджери, короткі дзвінки багато не наговоришся. Коли прийшов, хочеться дізнатися більше, де був, що бачив, що відчував.

- Все, що захоче військовий розповісти, він скаже сам. І тоді, коли вважатиме це слушним. Я раджу говорити про побут – що їв, як спав, як велося у дорозі. Тобто ініціювати треба розмови про такі речі, де чоловік себе контролює. В жодному разі не розпитувати, що бачив, що пережив, як гримлять гармати і так далі. Не можна нагадувати про травматичний досвід, вголос розмірковувати, коли закінчиться війна, і будувати якісь далекоглядні плани. Можна говорити про коротенькі плани, припустимо, що будемо робити завтра.

- Жінки часто скаржаться, що чоловіки на війні «холоднішають». Вона купила нову звабливу білизну, зробила із себе красуню. А він прийшов, сів на порозі і комусь дзвонить, жодного інтересу до інтиму.

- Це абсолютно нормальна ситуація. Військовому треба дати час повернутися. У когось це може статися за день, у когось – за тиждень. Фізіологічні процеси, коли людина перебуває в зоні небезпеки, уповільнюються. Треба бути готовими, особливо попервах, до несподіваної поведінки.

Коли прийшов у відпустку мій син, у нього виявилися проблеми з харчуванням. Їв дуже помалу - більше шлунок не приймав. Бо там, де він був, воїн завжди має бути готовим до того, щоб бігти – від дронів, від вибухів. Тому весь час треба знаходитися в легкому стані. Треба бути уважним до таких моментів, щоб дати людині спокійно вийти з війни.

Навчіться шанувати побратимство

- От він ніби вже виходить з тої клятої війни, а все одно думками десь там – з побратимами. Дзвонить, пише, посилки тягає на пошту. Рідні в таких ситуаціях часто ревнують.

- З цим треба змиритися і навчитися шанувати, що у військового з’явилася друга родина. Це дуже тісне братерство, якому немає аналогів у нашому суспільстві. Це люди, які були поруч в дуже важких ризикованих моментах життя. Ми, цивільні, не можемо розуміти глибину такої дружби, ми просто її не знаємо. Тому рідні жодним словом не повинні заперечувати щось чи дорікати військовому, що він до них не надто уважний.

- Є думка, що військовим, які отримали відпустку, не варто бачитися зі старими друзями. Він вийшов з окопу, вони – зі свого офісу. Можуть бути конфлікти?

- Не стільки конфлікти, скільки розрив стосунків. Бо отаке: «Привіт, друзяко, пішли поп’ємо пива, розкажеш, як воював» може всерйоз зачепити за живе. Треба слідкувати, як вести розмову з військовим, про що говорити, а це вміють не всі. Мій син казав, що відчув розчарування після спілкування з друзями дитинства, які не були на війні. Тому дружинам не варто одразу тягти чоловіка в гості, на вечірки, на шашлики в компаніях. Захоче – скаже сам.

- А куди краще піти гуляти: у парк, торговельно-розважальний центр?

- У кожного свій спосіб відпочинку. Мій син, наприклад, ходив у кіно. Він театрал, актор, у відпустці знайшов собі таку нішу для розвантаження. Хтось хоче до парку, комусь мріялося про сауну, комусь буде цікаво і в ТРЦ. Головне - не самим складати програму відпочинку, а почути, чого хоче людина. Може, він мріяв просто полежати цілий день вдома на канапі.

Контактами психолога і психотерапевта бажано запастися

- Сьогодні багато говорять і пишуть про ПТСР у військових. У багатьох складається уявлення, що чоловіка, який вже «не такий», треба одразу вести до психолога або психотерапевта. Це так?

- Розуміти, що це буде інша людина, однаково треба. Знову ж посилаючись на свій досвід, скажу, що доведеться заново знайомитися і заново вибудовувати стосунки. Контакти психолога і психотерапевта, до яких можна буде швидко звернутися в разі ускладнень, бажано мати. І дуже добре, коли в родині є культура таких звернень. У нашій родині це норма. Син пережив дуже травмуючу подію – у нього на руках загинув побратим, він відчував провину перед ним, що залишився живим. І спілкування з психологами дуже допомогло. Він і зараз, хоча вже не на «нулі», за потреби консультується з такими спеціалістами.

Але нав’язувати зовнішню допомогу не можна. Багато чоловіків досі дратівливо реагують на згадку про психолога або психіатра. Бояться, що їх вважатимуть хворими чи слабкими, йде емоційне відторгнення. Краще, щоб звернутися до психолога порадила не дружина, а побратими. Тоді це сприймається легше.

- Як не крути, а наше життя зараз, крім війни, заглиблене в політику. І тут, і – там. Є ризик, що з війська чоловік повернеться «не таким», з погляду політичних чи світоглядних вподобань. Варто такі теми обговорювати?

- Обговорювати з власної ініціативи точно не варто, особливо на перших порах, коли все дуже свіже та емоційне. Якщо він починає розмову, то дайте виговоритися. Не просити відкласти тему, не переконувати, не дискувати, а просто вислухати. Це буде така хороша розрядка. Скажіть - "мені була важлива твоя думка, було корисно тебе почути". Військового треба саме почути, не просто пропускати повз себе його слова, а чути їх.

- Правда, що голосний звук, наприклад, дзеленькіт кришки від каструлі, що впала на підлогу, може викликати агресію?

- Всяке може бути, у кожного свої тригери. Деякі хлопці, які повернулися з передової, розповідали, що не можуть переносити запах смаженого м’яса. Тобто реакції на звичні речі справді можуть бути несподіваними. Треба бути обережними щодо всього, що може нагадати болючий досвід.

- Згодьтеся, інколи буває, що люди у військовій формі жадають особливого до себе ставлення, через що можливі конфлікти з цивільними.

- Справжні військові, які виконували бойові завдання, ніколи нічого особливого для себе не вимагають. Зухвало можуть поводитися чоловіки, які були збоку від фронту. Однак у будь-якому разі входити в суперечки не варто, хоча б через інстинкт самозбереження. Якщо поступитеся в чомусь людині у військовій формі, ви точно нічого не втратите.

Довідка Коротко про

Волонтерський проєкт «Як ти, брате?» був заснований влітку 2022 року психотерапевтом Антоном Семеновим. Він покликаний зібрати найкращі практики з того, як зберігати стосунки, відновлювати контакт та надавати підтримку одне одному під час війни.