«Засуджений на страту» — книжка про часи Гетьманщини, людські пристрасті та світ на межі реальності й казки

Презентація відбулася 26 квітня під час фестивалю «Книжкова країна», який проходив на ВДНГ. На одній із фестивальних локацій зібралися прихильники творчості авторки, щоб поспілкуватись і познайомитися з її новим твором.

Модераторка заходу Наталія Матолінець розпитала Наталку Данькову про книжку, намагаючись більше підігріти інтерес аудиторії до твору, але при цьому не розкривати його зміст.

Наталія Матолінець і Наталка Данкова під час презентації

Розмова дала змогу поринути у фантазійний вимір роману ще до його прочитання.

«Засуджений на страту» — це друга книжка Наталки Данькової, написана у жанрі магічного реалізму, який дає змогу поєднувати речі, які, здавалося б, важко поєднати. «У цьому творі історичні події та казка так щільно переплетені, що часто не можна зрозуміти, де вигадка, а де — ні», — розповіла Наталка Данькова.

Книжка «Засуджений на страту»

Події роману відбуваються у добу Гетьманщини, час українського бароко, якому імпонує жанр магічного реалізму. «Життя людей епохи бароко — це життя серед катастроф, де постійно змінювалися події — війни, репресії, постійні переселення з Правобережжя на Лівобережжя. Це дуже близьке нам сьогодні, тому вайб бароко приваблює. Людина того часу відчуває неспокій, роздвоєність, коливання, її тягне від спокуси до чогось вищого — пристрасті, боротьби з гріхом. Для цієї епохи також характерні метафізичні моменти, коли небо і земля стають дуже близькими один до одного, це відображається в містеріях, у вертепах. У мене герої спілкуються з архистратигом Михаїлом, який стоїть при брамі, вони можуть закладати щось бісові. Межа між світом духів, духовним світом і реальним світом — це ніби така драбина, яка робить ці світи дуже щільними», — говорить Наталка Данькова.

Наталка Данькова

«Коли створювала героїв, моєю ідеєю було вкласти в кожного свою пристрасть. Пристрасть — це викривлене високе прагнення людини. У всіх пристрастях є першооснова, до якої можна повернутись. І виклик для героїв — повернутися до неї чи ні. Є князь Стах, засуджений до страти. Він людина з цікавої сім’ї, у якій усі наробили дуже багато лиха. Він ніби несе на собі гріхи своїх пращурів. І це ніби зумовлює і його самого, він відчуває потяг до зла. Але коли людина наближається близько до цього, то може зазирнути в безодню. Відчувши жах, у нього з’являється мотив боротися зі злом.

Є Олісава — з родини праведного князя. Її краса є цілющою, несе людям радість. Зіткнення зі злом робить щілину в її красі, через яку проникає смуток. Вона починає красти те, чого їй не вистачає — радість, спокій», — розповідає про героїв свого твору Наталка Данькова.

Під час презентації книжки

Книжка «Засуджений на страту» до свого змісту має й відповідне зовнішнє художнє оформлення, над яким працювала ілюстраторка Оксана Здор. Крім того, видавництво «Віхола» вперше зробило тверду обкладинку для видання у жанрі фентезі, доповнивши його ще й кольоровим зрізом.

«Оформлення книги є співзвучним до цієї теми, тому що там так само є перетин історичного і фантазійного. Ми на обкладинці можемо бачити образ брами Зборовського — це брама 17 століття на території Софії Київської. Написи зроблені козацьким скорописом, на форзаці присутні малюнки, співзвучні з бароковою графікою», — розповіла Наталка Данькова.

Ілюстраторка книжки Оксана Здор

Художниця Оксана Здор додала, що для неї ця книжка є складним і химерним простором, який знайшов своє відображення у її ілюстраціях.

«Для мене головний герой цього твору — це архистратиг, його меч присутній на брамі Зборовського, і місто, яке він береже. Складний бароковий простір, який розцвітає різноманітними символами, козацьким скорописом. Буквальних ілюстрацій у книзі немає, вони такі ж символічні, образні. Кожна людина буде по-своєму це сприймати й бачити — і це найкраще, що може бути, коли зображення не буквальне. Мені здається, будуть у вас виникати у свідомості та спогадах певні ситуації, характеристики, ви будете дружити й жити з цими героями та мати їх у собі завжди, якщо прочитаєте», — розповіла Оксана Здор.

Наталія Матолінець, Наталка Данькова й Оксана Здор

Автограф-сесія після презентації

Черга за автографом після презентації

«Детектор медіа» поспілкувався з Наталкою Даньковою про те, як проходила робота над створенням книжки «Засуджений на страту». Письменниця розповіла, чим її приваблює жанр магічного реалізму, у чому шукала натхнення під час підготовки та написання книжки, скільки часу тривала робота над книжкою та кому цікаво буде її прочитати.

— Наталко, твоя перша книжка «Сім ночей перед Різдвом» написана в жанрі магічного реалізму. У своїй новій книзі «Засуджений на страту» ти залишаєшся вірною цьому жанру. Чим він так тебе приваблює?

— Це мій улюблений жанр, бо в ньому багато свободи. І він може вмістити те, що я хочу сказати, коли пишу свої твори. Бо свобода — це коли ти можеш пройти крізь зачинені двері й жодні закони фізики не можуть цьому завадити. У цьому жанрі можна поєднувати на перший погляд непоєднувані речі, й історичні та вигадані події складаються у свій живий світ, де реальність не можна від’єднати від казки.

Але також магічний реалізм дуже реальний. Це не створення альтернативного світу або світів фентезі. Це не історична реконструкція. А натомість виявлення реальності через образи. У мене їх багато. Казкові, міфологічні, біблійні тощо. Мені хотілося виявити реальність саме таким чином. А історичний вайб робить її об’ємнішою. Коли ти можеш відчути її на дотик — торкнутися лудану, камки, блавату (тканини, поширені у часи Гетьманщини — «ДМ»), відчути її на смак через страви з морських павуків (каракатиці — «ДМ»), марципанів, конфектів (зацукровані фрукти — «ДМ»), зануритись у тогочасний побут, атмосферу Гетьманщини й перейнятися духом бароко.

Магічним реалізмом зараз називають геть різні твори. Але мені в українській літературі близьке відчуття цього жанру в Земляка та Шевчука.

— «Химерна історія кохання та помсти, що розгортається за часів Гетьманщини в місті, де присяга непорушна, помста яра, як вогонь, а любов дужча за смерть», — ідеться в анотації до книжки «Засуджений на страту». Розкажи, що за історія лягла в основу сюжетної лінії?

— Розкажу про зав’язку, щоб не спойлерити сюжет. У основі твору — вигадана історія. Але вона теж є своєрідним образом, тісно пов’язаним із нашими історичними подіями, війною з московитами, жагою помсти, боротьбою зі злом та зціленням, яке дає любов. Увесь світ створений задля любові, тому цей стрижень єдиний може протистояти смерті. Хоча у творі любов і смерть стоять дуже близько одна до одної, дихають уста в уста, їх не можна відділити, розтяти мечем, а лиш прийняти разом. У центрі сюжету — історія князя, народженого у родині, де гріхи його діда та прадідів лежать тягарем на всьому родові. Він один із тих, хто опинився під час різанини у гетьманській столиці (прототип Батурина), залишився живий і став месником — палієм, який нищить ворогів.

Драматична частина починається від дня його весілля з дочкою князя, батьків якого колись убив його дід. На святковий бенкет приходять четверо найближчих друзів. Серед них один зрадник, він чекає на московитів і хоче видати їм месника. Однак на весілля несподівано з’являється біс і забирає князя на страту за гріх його батька.

Основні події у творі розгортаються через п’ять років після цієї пригоди, умовно це 1720 рік, часи гетьманства Івана Скоропадського. Однак вони перемежовані спогадами, історіями героїв тощо, тому охоплюють і більш ранні періоди, це і Батурин, і злука зі шведами, і вигнання Мазепи з соратниками в османських Бендерах, і згони українців із Правобережжя на Лівобережжя під час польсько-московського «вічного миру».

— Скільки часу ти працювала над створенням цієї книги?

— Приблизно півтора року. Десь пів року пішло на розробку теми, роботу з джерелами, формування структури твору. І рік я його писала.

— Я знаю, що у письменників є свої ритуали, коли вони беруться за створення книжок. Хтось може працювати лише вранці, до когось приходить натхнення вночі, хтось зачиняється у своєму кабінеті й творить. Як це відбувається у тебе?

— У мене немає жодних ритуалів. Я не дуже вірю в натхнення. Але я знаю, що якщо намагатися працювати майже щодня, незалежно від настрою, емоцій тощо, то тоді щось може вийти. Я сідаю за роботу, коли є час і ніщо не відволікає, найчастіше це виходить ввечері. Але якщо такі умови трапляються зранку чи вдень, то мені теж це підходить. Мені просто подобається робити те, що я люблю. Роблю я це з серцем. І насправді ця робота багато дає та наповнює.

— Що тебе надихало на створення «Засудженого на страту»? Ти повертаєш читачів у добу Гетьманщини — чим вона є цікавою для тебе? Можливо, були твори, які ти вивчала перед написанням своєї книги?

— Гетьманщина — це розкішна епоха бароко. Епоха Мазепи, Сковороди, період становлення України як держави, формування нашої ідентичності — а разом із тим це час фатального вибору, який привів до злуки з імперією зла.

Роботу з джерелами я б розділила на деякі етапи. Перший — це дуже вільний період, коли в мене є персонажі, є задум, і вже є епоха, в якій буде розгортатись історія. Мені було важливо просто начитатись і відчути цей час. Я не шукала щось конкретне. Я цікавилася побутом Гетьманщини, ходила на екскурсії про Київ часів магдебурзького права, читала про кухню Гетьманщини, про Мазепу, про тогочасні репресії, про гетьманське військо, зброю, одяг. Слухала канти 18 століття у виконання «Хореї козацької», роздивлялася барокову графіку, вишукувала зображення Мазепи на фресках Софії Київської. Тобто робила те, що мені цікаво в що давало змогу відчути й побачити світ своєї історії.

На другому етапі я вишукувала вже щось конкретне, що мені було потрібне для певної сюжетної лінії. Наприклад, дослідження української дуельної традиції, історію Андрія Войнаровського або деталі подій у Батурині. Але в мене не було мети створити історичну реконструкцію, натомість я їх зображувала через образи. Різанина у Батурині може зачинатися з того, що в небі вмирають зорі, прагнення отримати булаву можна втілити через сон, який дає на це право та який можна вкрасти, продати, обміняти, заховати тощо. І ще скажу, що в тексті деякі другорядні персонажі є образним утіленням історичних постатей, саме образним втіленням (Андрій Войнаровський, Іван та Анастасія Скоропадські, Іван Мазепа та його матір ігуменя Марія-Магдалина, Маруся Чурай та Аврора Кеніґсмарк).

І з тих джерел, які мені були дуже помічні, я б згадала українські діарії — щоденники 17—18 століття, книги Леоніда Ушкалова про добу бароко та Сковороду, роботи Тетяни Таїрової-Яковлевої про побут Гетьманщини, дослідження Андрія Бовгирі про репресії, книги Олексія Сокирка, словники тогочасної лексики тощо.

— Кому буде цікава книга «Засуджений на страту»? Якою ти бачиш свою аудиторію?

— Напевно тим, кому цікаво перебувати у світі, де реальність межує з казкою. І тим, хто не боїться людських пристрастей. Бо кожен із героїв має свою пристрасть, спокусу, потяг до гріха. І викликом є навернути цю викривлену силу до першоджерела, втамувати свою одвічну спрагу та віднайти в собі себе справжнього.

Фото: Світлана Стасовська, Оксана Наумова