Деколонізація Росії: як зробити агресора безпечним для світу та самого себе

24—25 квітня в Києві відбувся четвертий щорічний «Kyiv StratCom Forum 2025: Інформаційна стійкість України в умовах глобальних змін». Метою заходу був обмін досвідом і підходами до протидії інформаційній агресії та побудови стратегічної комунікації держави на зовнішню та внутрішню аудиторію.

Окрім цього, учасники форуму обговорили, як саме Україна може стати рушієм змін у російському суспільстві.

«Детектор медіа» публікує головне з виступів на дискусії «Майбутнє Росії: деколонізація, деімперіалізація, рефедералізація», в якій взяли участь голова правління ГО «Деколонізація» Валерій Пекар, очільник Інституту конфліктології та аналізу Росії (ІКАР) Олександр Шульга, радник на громадських засадах голови Міністерства культури та стратегічної комунікації Дмитро Золотухін та український блогер, журналіст і письменник Денис Казанський. Модерував зустріч журналіст Роман Цимбалюк.

На початку Роман Цимбалюк запитав, як зробити Росію безпечною — і для українців та інших народів, і для самої себе. У відповідь Валерій Пекар сказав, що сталий мир можливий лише за серйозних політичних змін у Росії.

Валерій Пекар

«З 2014 року, аналізуючи можливі зміни в Росії, ми бачимо величезну кількість різноманітних сценаріїв. Така велика кількість очевидно відображає значну невизначеність. Є сценарії, які ведуть до ескалації війни, закручування гайок, сталінізації. Є інші варіанти. Тут можна сперечатися, додавати, кожен із цих сценаріїв можна досліджувати, але очевидно, що працювати з таким неорганізованим сценарним простором неможливо. Ні в державному урядуванні, ні в стратегічних комунікаціях. Тому треба навести лад, згрупувати ці сценарії в певній системі координат», — каже Валерій Пекар.

Сценарії майбутнього Росії. Червоні кружечки — ескалація, фіолетовий — хаос, жовтий — зіткнення різних угруповань у російських політичних елітах, зелений — деколонізація, позитивні для України. Нижче риски — неможливі сценарії

Він пояснив, що на сьогодні поразка Росії є великим страхом для Заходу. Ця поразка асоціюється з ключовими неприйнятними ризиками, такими як безконтрольне розповсюдження ядерної зброї, гуманітарна катастрофа з кризою біженців — що особливо лякає Європу, зростання радикального ісламізму з формуванням нової ісламської держави вже на теренах Північної Євразії, а також захоплення Китаєм занехаяних ресурсів Росії.

Ризики

За його словами, сценарний простір, який формується у європейських та американських партнерів, містить лише дві групи сценаріїв: консолідацію імперії та колапс імперії.

Сценарії консолідації імперії передбачають сильну владу в Москві, закручування гайок, репресії проти незгодних, економіку на воєнних рейках, масову мобілізацію, ескалацію війни, можливе перенесення її на терени Європи, можливу ядерну ескалацію тощо.

Друга група сценаріїв — колапс влади в Москві — навпаки передбачає суцільний розвал, на кшталт подій 1917 року. Хаотична дезінтеграція та неприйнятні ризики, зазначені вище, які є загрозами й для Америки, й для Європи.

«Ми бачимо ситуацію, при якій у сценарному просторі немає сценаріїв, які були би прийнятними для європейських і американських партнерів, — пояснює Валерій Пекар. — Як так може бути, що Америка і Європа, які сьогодні разом є найбільшою економічною і воєнною силою у світі, програють в усіх сценаріях, а Китай в усіх виграє? Стратегічна мудрість учить нас, що якщо всі сценарії погані й нема хороших, значить, хтось навмисне звузив рамку вашого сприйняття, щоб ви бачили тільки погані сценарії. Отже, хтось звузив рамку для наших західних партнерів, і склалася пастка, яку ми називаємо “москвоцентризм”».

Він каже, що ця пастка вибудувалася не три й не 30 років, а понад пів сотні років. Ця пастка полягає у твердженні, що для того, щоб зрозуміти Росію і мати з нею справу, треба розуміти, що відбувається в Москві, а решта є неважливим.

«Нагадаю, 1 серпня 1991 року президент Сполучених Штатів Америки виступив у Києві з трибуни Верховної Ради УРСР з промовою, яка називається “Котлета по-київськи”. (Цю промову виголосив Джордж Буш-старший, а написала її Кондоліза Райз, майбутня Державна секретарка США за Буша-молодшого. У ній були похвали тодішньому лідеру СРСР Горбачову, який намагався зберегти єдність республік, і застереження проти “руйнівного націоналізму”, який Штати, мовляв, не будуть підтримувати. Таким чином, намагаючись не допустити воєнної дезінтеграції СРСР за прикладом Югославії, Буш заслужив на оплески комуністів у Раді й обурення не лише українських борців за Незалежність, але й у себе на батьківщині. Історик і тодішній народний депутат Степан Павлюк сказав, що Буш просто не розуміє, що Україна бореться проти тоталітарної держави, а Іван Драч прокоментував, що американський президент звучав як рупор Горбачова й навіть менш радикально, ніж українські політики-комуністи. А за три тижні Україна проголосила Незалежність і підтвердила її на референдумі в грудні — «ДМ»). В американській політології вона вважається однією з найгірших промов американського президента у XX сторіччі, де він закликав українців відмовитися від незалежності. Це є наслідок москвоцентризму, — пояснив експерт. — Якщо ми маємо один біт інформації: “Москва сильна — Москва слабка”, то ми маємо лише два сценарії, бо в один біт інформації більше не влізає.

Лише ці два сценарії бачить Захід у своїй одновимірній моделі. Додати другий біт інформації для того, щоб структурувати сценарний простір, вони не можуть, бо вони не бачать нічого за межами Москви. Якщо ми додаємо другий біт інформації, зокрема, що відбувається в регіонах — ми бачимо додаткові два сценарії. Тоді в нас є сценарний простір, який описує принаймні чотири групи сценаріїв».

Сценарний простір

Якщо регіони в Росії мають якусь силу, то з’являються два додаткових сценарії: перебалансування влади (рефедералізація) та керована дезінтеграція. У цих сценаріях ризики знімаються, вони забезпечують сталий мир для України, для Європи й Америки, каже Валерій Пекар.

За його словами, в сценаріях, які пов’язані з консолідацією влади, немає механізму легального трансферу влади від Путіна до наступника: «Як показує історія Росії та Радянського Союзу, для консолідації влади новому лідеру потрібно від чотирьох до десяти років: Сталіну після Леніна, Хрущову після Сталіна тощо. Горбачов так і не зміг остаточно сконсолідувати владу.

Оце вікно можливостей також для нас є важливим, тому що в цей час знижується контроль центру над всіма іншими силами, але зростають водночас очікування в усіх елітних прошарках. І в цей момент є дуже високий ризик колапсу. Для нас важливо, колапс буде керованим чи хаотичним. Хаотичний несе неприйнятні ризики в Україні, Європі, Америці, керований знімає всі ці ризики».

 Консолідація влади

Експерт каже, що уроки 1917 та 1991 років показують, що єдність і легітимність падають дуже поступово, а потім раптово. На початку 1991-го половина світу була клієнтами могутньої Радянської імперії. В березні 1991 року понад 70% проголосувало за збереження Радянського Союзу, а вже в кінці року СРСР не існував у жодних формах.

Валерій Пекар також презентував можливий вигляд Північної Євразії, проте пояснив, що кордони республік і регіонів можуть бути дискусійними.

Реконструкція Північної Євразії

«Лише нові лідери, ми їх називаємо на нашому жаргоні “чорноволи”, мають картину майбутнього, але лише старі лідери, “кравчуки”, мають спроможність і легітимність. А люди хочуть стабільності й безпеки. Ось чому українці й українки проголосували в березні за збереження Союзу, а 1 грудня того самого року — за Незалежність України. І до старого порядку нема зворотного шляху», — пояснює Пекар.

Уроки 1991 року

Також дискусійними є «імперські скрєпи», яких можна перераховувати безліч. Але головними Валерій Пекар визначив перерозподіл грошей і страх покарання.

«Спільна ідентичність — це спільна картинка минулого, а спільна ідеологія — це спільна картинка майбутнього. Їх уже давно не існує. І, звичайно, інерція до першого тригера. Всі ці “скрєпи”, які ми моніторимо, дуже поступово занепадають. Ми бачимо, що це монотонна функція, вона постійно йде вниз. Значить, вона обвалиться в якийсь момент», — каже він.

Імперські «скрєпи»

За його словами, як у 1991 році, так і зараз у Росії є подібне: економічні проблеми, послаблення центру, занепад ідеології, пробудження нових ідентичностей на місцях, брак безпеки в еліт. Але водночас є додаткові фактори, яких не було в 1991-му: можлива військова поразка, санкції, демографічний занепад, поява інтернету як інструменту інформації та колаборації, наявність історій успіху інших країн, які дуже важливі для багатьох народів на російських теренах, зокрема Казахстану, Азербайджану, хтось надихається Естонією, Монголією тощо. Також впливає поява інших сильних гравців зі своїми власними інтересами: Туреччина, Саудівська Аравія, Катар, Китай. «Ми хочемо, щоб у цю гру включилися також європейські країни та Японія, потрошечку тоді цю ковдру розтягнуть», — додав експерт.

1991 та нині

Валерій Пекар нагадав, що у 1918 році Німеччина капітулювала в той момент, коли німецькі війська стояли під Парижем, а не навпаки — французькі війська під Берліном. Війна є нелінійною системою, тому не варто вимірювати її лінійними моделями. Також не слід думати, що велика війна можлива ще багато років, адже вона випалює необхідні ресурси, які рано чи пізно закінчаться.

«Нинішні російські еліти часто є бенефіціарами війни. Але ними можна бути до моменту, коли виникає дуже серйозний брак особистої безпеки. А наростання браку безпеки ми зараз спостерігаємо, тож ситуація сильно змінюється.

Якщо ми будемо дивитися на динаміку українських процесів 1986—1991 року, ми побачимо ту саму динаміку, яку ми спостерігаємо в російських регіонах. Просто ще не настав 1989 рік, а, скажімо, зараз 1988-й.

Очевидно, новоутворені країни не всі будуть демократіями, а можливо, переважна більшість буде якимись аристократичними, олігархічними, теократичними, варварськими чи іншими республіками. Нас це цілком влаштовує, якщо вони будуть займатися своїми внутрішніми справами й між собою.

Наше завдання — готувати до цього моменту двох типів суб’єктів. Перше — це суб’єктів у Росії, яких я назвав “чорноволами” й “кравчуками”, готувати їх до моменту X. Очевидно, ми не можемо впливати на здоров’я Путіна, хоча, можливо, воно погіршиться через успіхи Збройних Сил України. Але ми можемо впливати на те, що думають і як діють сьогодні “чорноволи” й “кравчуки”.

З іншого боку — міжнародне визнання на Заході новоутворених держав. За останній рік ми маємо цілу низку міжнародних резолюцій Європейського парламенту, Парламентської асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї ОБСЄ (за останню голосували й американські сенатори — і демократи, і республіканці), всі ці резолюції зазначають, що деімперіалізація, деколонізація Росії є єдиним шляхом до демократії та сталого миру.

Тобто за останні роки ми винесли в мейнстрим ідею, яка ще кілька років тому здавалася маргінальною. Сьогодні без обговорення деколонізації Росії не відбувається жоден важливий форум, присвячений миру», — підсумував Валерій Пекар.

Дмитро Золотухін сказав, що для того, щоб в Росії з’явилась демократія, треба завезти туди демократів. Оскільки «кравчуки» і «чорноволи» там не з’являться самі по собі. А щодо співпраці з західними партнерами він вважає, що потрібно перестати їх «лякати»: «Коли ми приходимо до європейських колег і кажемо: “Ми хочемо, щоб було отак, і ми хочемо, щоб ви теж хотіли, щоб було отак”, вони об'єктивно лякаються.

Крім того, на превеликий жаль, досі основними комунікаторами з європейськими елітами про майбутнє Росії є “хороші русскі”, які, як ми вияснили, ніякими хорошими не є».

За його словами, чимало росіян постійно перебувають в європейських містах, мають дуже високий рівень фінансування та проникнення в західні центри прийняття рішень. Для прикладу, в російського опозиціонера Володимира Мілова офіс знаходиться безпосередньо в будівлі Європарламенту. Натомість, каже Дмитро Золотухін, українських структур там не дуже багато.

Дмитро Золотухін

Українці здійснюють багато адвокаційних поїздок, але за кордоном немає такої кількості представників України, які б знаходилися там постійно і системно працювали з західними партнерами.

За його словами, європейці використовують термін «рефедералізація», тобто перетворення Росії на нормальну федерацію, але для того, щоб це сталося, потрібна деімперіалізація, тобто припинення існування Росії у формі імперії. І це має супроводжуватися деколонізацією.

«Деколонізація — це, по суті, передача гравітації влади з центру на регіони, коли регіони будуть формувати свої еліти і делегувати ці еліти в управління Російською Федерацією для того, щоб сенат в конкретний момент міг сказати президенту “ні”.

Але довго ця структура без імперського центру все одно не зможе існувати, зокрема через глибинні етнічні чи релігійні протиріччя, закладені всередину Росії. І ось тоді в певний етап ці процеси призведуть до розриву зв'язків між регіоном і центром. Тоді умовна Чечня або Якутія скаже: давайте призупинемо дію федерального договору, або внесемо зміни в Конституцію, і будемо існувати як абсолютно автономна одиниця, яка в перспективі стане незалежною», — каже експерт.

Соціолог Олександр Шульга має дещо інше бачення ситуації, але погодився з Валерієм Пекарем у тому, що саме українці мають сприяти початку змін всередині Росії.

«Поки що, відповідно до наших опитувань і реальності, яку ми з вами бачимо, деколонізація, деімперіалізація та рефедералізація відкладаються. Наразі в Росії є реімперіалізація, окупація, суперфедералізація та суперцентралізація.

Ми не бачимо там когнітивного повороту, що військовими методами нічого не досягнеш у сучасному світі — навпаки, Росія бачить, що війною можна отримати те, що хочеш, і ще з великою імовірністю це принесуть тобі загорнутим у юридичну обґрунтованість, тобто не лише де-факто, а й де-юре», — каже Олександр Шульга.

За його словами, навіть після подій 2014 року — анексії Криму та початку російської агресії на сході України — дуже невелика частина українських експертів глибоко займалася дослідженням Росії. Тому для багатьох повномасштабне вторгнення у 2022 році стало несподіванкою.

Олександр Шульга

Інститут конфліктології й аналізу Росії займається такими дослідженнями, але, на думку Олександра Шульги, це потрібно робити системно, комплексно, на державному рівні.

«Щодо наших європейських партнерів, я був дещо шокований, коли представники державного сінк-тенк однієї з країн сказали мені, що до 2024 року замовляли опитування в Росії, у “Левада-центру”. Потім вони змінили свою думку, ми зробили для них дослідження, й вони отримали нормальну інформацію про події в Росії. Але навіть після повномасштабного вторгнення два роки вони отримували дані від отих самих “хороших русскіх”, які продовжують оперувати в Росії фізично», — каже соціолог.

Також європейські партнери формують розуміння про те, що відбувається в Росії, від російських соціологів-релокантів. Тож виходить, що монополія на отримання інформації щодо Росії — у самих росіян, а не в незалежних дослідників.

«Мені здається, ми маємо пояснити європейським партнерам, що найбільш успішний міф Росії, окрім того, що вона начебто суперсильна і друга армія у світі, — це те, що Росія така собі чорна коробка, яку Захід не може зрозуміти, а можуть лише самі росіяни», — пояснив Олександр Шульга.

Згідно з дослідженнями ІКАР, війна для росіян стала рутиною. Якщо для еліти це рецепт утримання влади, розв’язання внутрішньополітичних проблем і проєктування сили назовні, то для простих росіян вона рутинізувалася і стала таким собі ковідом.

За три роки майже втричі збільшилася кількість росіян, які мають кількох мобілізованих родичів чи тих, хто бере участь у війні з власної волі — з 6 до 17%. Кількість росіян, які кажуть, що мають кількох мобілізованих друзів, збільшилася майже вдвічі — з 10 до 19%. Тобто зростає кількість росіян, які у ближньому колі мають мобілізованих і загиблих у війні. Але при цьому вони сприймають війну як природне явище: «якщо пережили пандемію, то і війну переживемо».

«І тому не те що когнітивний поворот не відбувся, а й можливі нові злочини, нова війна, чи то проти країн Балтії, чи то друга українська війна, через кілька років і в більших масштабах, за аналогією з другою чеченською, — каже експерт. — Не буде навіть того шоку, який ми спостерігали в перший рік повномасштабної війни. Коли ми опитували восени 2022 року, якраз після першої хвилі мобілізації — дійсно це був шок, це була основна проблема, яку обирали росіяни з того, що їх турбує. Зараз ця проблема на рівні високих цін, зарплат, низьких пенсій, які не встигають за інфляцією. Зараз це тенденція абсолютно є закріпленою».

Єдиною доброю новиною Олександр Шульга назвав неготовність російського суспільства до примусової повномасштабної мобілізації. На його думку, це єдина причина, чому вона не була оголошена. Торік 75% росіян були проти другої хвилі примусової мобілізації. Якби не такі показники, в Росії провели б мобілізацію ще у 2023 році, вважає соціолог.

Роман Цимбалюк

«Вони намагаються владнати цю проблему, індоктринуючи дітей, починаючи з пологового будинку, де дітям надягають на голову пілотки. На регіональному рівні є багато програм для учасників так званого “СВО”, введення їх у муніципальні органи влади, в законодавчу і виконавчу місцеву владу, але це поки що середньострокова перспектива. З військово-політичної точки зору Путін був би зараз зацікавлений у тому, щоб цю війну поставити на паузу й почати використовувати гібридні методи.

Ми також проводимо системний моніторинг російських дезінформаційних кампаній, операцій впливу. Тожєвроскептицизм — це один з основних акцентів не лише в Україні, але й у Молдові. І водночас україноскептицизм у Європі, щоби загальмувати наш поступ до Європейського Союзу», — каже експерт.

На його думку, призупинення бойових дій є вікном можливостей для України. Але не варто сподіватися на російську опозицію, яка може розраховувати лише на невеликий відсоток виборців усередині Росії та зміщує відповідальність на абстрактного Путіна.

«Це вікно можливостей маємо використовувати саме ми. І я думаю, що починати ми маємо з допомоги росіянам почати діалог. Росіяни без нас не можуть упоратися навіть у цьому. Діалог має початися всередині Росії серед самих росіян, щоб вони замислилися, для чого все це.

На жаль, це треба робити нам, тому що європейські партнери демілітаризувалися не лише в кінетичних, але і в некінетичних сферах. На жаль, тут лідерство має належати саме Україні», — підсумував Олександр Шульга.

Денис Казанський

За словами Дениса Казанського, в Росії є великий прошарок людей, які повністю підтримують війну, і критикують Путіна не за те, що він її почав, а за те, що він не ефективно вбиває українців і не захопив Київ за три дні.

«Я згоден з тим, що поки далеко до деколонізації та деімперіалізації. Ці процеси можуть початися тільки з припиненням існування режиму діючого керівника Росії Володимира Путіна», — вважає журналіст.

На його думку, з часом Путін буде просто втрачати концентрацію та контроль над своїм оточенням. І ці процеси, каже Казанський, почалися вже зараз — є певна конкуренція між різними групами російських еліт.

«Закінчиться період похмурої путінської диктатури і еліти почнуть сперечатися за весь путінський спадок. Якщо це станеться, то ми можемо побачити дезінтеграцію Росії не по тих кордонах, що на мапі (з презентації Валерія Пекаря — “ДМ”), а на кшталт того процесу на Донбасі у 2014-2015 роках. Це не були ніякі історичні або етнічні кордони. Це були просто території, які захопили певні бандитські формування, які потім почали воювати між собою», — вважає Денис Казанський.

Щодо того, як на російське суспільство можуть впливати українці, то журналіст каже, що є певні інструменти та розуміння, які теми є тригерними, зокрема регіональні конфлікти та міграція: «Попри те, що в Росії заблоковані певні соцмережі, ці заборони можна обходити за допомогою VPN. Є той же Telegram та TikTok, які доступні в Росії. Ми можемо використовувати ці інструменти для впливу на російське суспільство, для поширення тих наративів, які потрібні нам і тих, які будуть в Росії викликати різні конфлікти. У нас є величезна перевага в порівнянні з росіянами — вони не знають нашої мови, а ми всі знаємо їхню. Виявити, що у соцмережах щось пише українець, а не росіянин, майже неможливо».

Слайди: Валерій Пекар

Фото надані організаторами Kyiv StratCom Forum 2025