Чи стане Україні газу на зиму? Час рухатися від екстрених закупівель до стратегічних партнерств

Енергетична безпека України у найближчі роки залишатиметься одним із ключових викликів для держави навіть за умови закінчення активних бойових дій. Післявоєнне відновлення потребуватиме додаткових обсягів електричної енергії та газу. На цьому тлі Україна повинна значно переглянути свою газову стратегію, роблячи ставку не виключно на зростання власного видобутку, а також на інтеграцію з європейським ринком і довгострокові контракти на постачання СПГ, передусім із США.

Чому Україні потрібен імпорт газу

За оцінками НАК «Нафтогаз України», на наступний опалювальний сезон в Україну потрібно буде імпортувати 4,6 млрд кубометрів природного газу. Незалежні експерти оцінюють потребу в імпорті на рівні 5,5–6,3 млрд кубометрів газу. Цю потребу лише частково продиктовано атаками росіян по українському видобутку. Основною причиною є поступове відновлення економіки та зростання споживання газу. 2024 року, за моїми оцінками, споживання зросло на 10%, до 21,80 млрд кубометрів, але при цьому власний видобуток збільшився лише на 2,2%, до 19,12 млрд кубометрів, що навіть менше видобутку довоєнного 2021-го (19,8 млрд). Після ударів по видобувних підприємствах видобуток 2025 року може скоротитися до 18,16 млрд кубометрів, а при цьому споживання збільшиться до 22,89 млрд, що створить розрив у балансі газу у розмірі 4,73 млрд кубометрів, які потрібно буде імпортувати (див. рис.).

На жаль, попри всі гучні заяви політиків про те, що незабаром Україна стане самодостатньою та відмовиться від імпорту газу, особливого зростання у видобутку не спостерігається. Це пов’язано в основному з виснаженістю українських родовищ газу та відсутністю відкриття нових великих покладів. Я особисто вважаю, що єдиний шанс України значно збільшити видобуток — це розвивати видобуток газу на шельфі Чорного моря. Але це потребує не тільки закінчення війни та мільярдних інвестицій, а й 5–10 років активної роботи. Тому Україні ще довго треба буде імпортувати газ у обсязі 4–6 млрд кубометрів щорічно.

Однак нічого нового або критичного в імпорті газу немає. Україна ж імпортує майже всі обсяги бензину та дизпалива. Багато країн імпортують газ, а їхні економіки активно розвиваються. Наприклад, Польща імпортує 70–75% власного споживання газу, при цьому на СПГ припадає 50% імпорту. За часів незалежності Україна завжди споживала більше газу, ніж видобувала, а різницю імпортувала. До 2015 року наша країна імпортувала газ із РФ, а після — лише з європейських газових ринків. Наразі Україна в основному купує газ на спотових ринках, а не за довгостроковими контрактами. Це створює значні ризики та коливання у цінах закупівель.

Тому, зважаючи на довгострокову потребу для України імпортувати 4–6 млрд кубометрів щороку, державному «Нафтогазу» варто розглянути можливість самостійно виходити на ринок СПГ і напряму купувати скраплений газ у американських, катарських та інших виробників. При цьому щонайменше 2 млрд кубометрів газу на рік Україна може отримувати за довгостроковими контрактами. СПГ може постачатися до України через розвинену СПГ-інфраструктуру Польщі, Балтійських країн і Греції (через «Трансбалканський газопровід»).

«Нафтогаз» останнім часом зробив важливі кроки в цьому напрямі — було підписано угоди з польською компанією ORLEN щодо постачання 300 млн кубометрів природного газу до України з польських СПГ-терміналів на Балтійському мору через польську ГТС. Це правильні дії державної компанії, але потрібно рухатися далі і самостійно співпрацювати з виробниками СПГ та підписувати довгострокові договори (до 2 млрд кубометрів щорічно) для отримання більш привабливих умов. Це цілком логічно, зважаючи на значні обсяги необхідного імпорту.

Інфраструктурні виклики: вузькі місця та нові можливості

Технічно Україна має гарантовану можливість імпортувати 58 млн кубометрів газу на добу з Європи такими напрямками: з Польщі — 5,15 млн, з Угорщини — 9,76 млн, із Словаччини — 42 млн і з Трансбалканського напрямку (Молдова) — 1 млн кубометрів на добу. Теоретично суміжні оператори можуть додатково пропонувати негарантовані потужності, але розраховувати краще на гарантовані, яких цілком достатньо для покриття потреб України в сезонному імпорті.

Та, крім технічних можливостей, потрібно враховувати й політичні ризики та питання наявності газу у зазначених країнах. Словацький напрямок дає можливість імпортувати найбільший обсяг газу та є оптимальним маршрутом імпорту з ринків Центральної Європи. Угорщина зараз пропонує цікаві ціни на газ, але є ризики того, що частина цього газу може мати російське походження, бо ця країна зараз отримує значні обсяги російського газу через Туреччину та Болгарію. Крім того, не варто забувати складні політичні відносини України з проросійськими урядами Словаччини та Угорщини. Ми всі пам’ятаємо погрози Роберта Фіцо припинити транзит газу до України. Тому створення диверсифікованих маршрутів постачання газу до України є вкрай важливим державним завданням.

Тому Польща може стати важливим стратегічним партнером для України та вікном на ринок СПГ. Вона вже має сучасний термінал у Свіноуйсьце, який постійно нарощує потужності, а наприкінці 2027-го — на початку 2028 року планується запуск нового плавучого СПГ-терміналу у Гданську (FSRU) із річною потужністю 6,1 млрд кубометрів. Разом із газопроводом GIPL, що з’єднує Польщу з Балтійськими країнами, та газогоном Baltic Pipe Польща є потужним хабом із доступом альтернативних постачальників і ринків газу.

Але наразі гарантовані потужності імпорту газу з Польщі обмежені приблизно 5,15 млн кубометрів на добу (близько 1,88 млрд на рік), чого явно недостатньо для значного розвитку співпраці між країнами. При цьому Україна має технічну можливість приймати на кордоні 18 млн кубометрів на добу (6,6 млрд на рік), але наразі польська ГТС не спроможна постачати такі обсяги на кордон з Україною та потребує інвестицій у розвиток газотранспортної інфраструктури на території Польщі.

Головним бар’єром для реалізації цього потенціалу залишається відсутність фінансування для реалізації проєктів з розширення газотранспортної інфраструктури на території Польщі. На жаль, попри кілька спроб, польський та український оператори ГТС не змогли залучити жодних довгострокових зобов’язань від трейдерів під час останніх аукціонів з розподілу потужностей, а без цього неможливо отримати інвестиції у нові компресорні станції та газопроводи на польській території. Це типовий європейський підхід: без бронювання потужностей на 10–15 років жодна країна не вкладатиме коштів у нове будівництво, бо саме довгострокове бронювання гарантує окупність інвестицій польського оператора ГТС у нову інфраструктуру. На жаль, українські трейдери, включаючи «Нафтогаз», не виявили інтересу як щодо бронювання потужностей на польсько-українському кордоні, так і щодо майбутнього терміналу у Гданську. Тому Польща поки не приняла рішення про розвиток газотранспортної інфраструктури до кордону з Україною.

На мою думку, це стратегічна помилка України, яка позбавляє нас можливості імпортувати додаткові обсяги газу з Польщі у майбутньому. Крім того, відсутність потужного з’єднання з Польщею зробить українські підземні сховища газу менш привабливими для західних трейдерів.

Рекомендація — проактивний стратегічний курс на довготривалі партнерства

Ми маємо переходити від режиму екстреного розв’язання наявних проблем (екстрені закупівлі газу за будь-якими цінами) до більш стратегічного планування та розвитку. Для цього потрібно будувати довгострокові союзи та взаємовигідне співробітництво.

Уже зараз потрібно, по-перше, прийняти рішення про зменшення залежності від імпорту газу через Словаччину та Угорщину, активно розвивати маршрут постачання газу через Польщу з прямим доступом до польських СПГ-терміналів.

По-друге, укладати довгострокові (3–5 років) контракти на постачання СПГ, насамперед із США, для забезпечення стабільних і конкурентних цін на імпортний газ.

По-третє, довгостроково бронювати нові потужності трубопровідної інфраструктури та СПГ-терміналів у Польщі, щоб створити можливість їхньої реалізації. Це значно посилить газову безпеку України та підвищить привабливість українських сховищ газу.

Перед Україною стоять нові енергетичні виклики, які потребують створення стратегічних партнерств, довгострокових контрактів та інтеграції з європейським ринком. Польща — це не лише транзитна країна, а й справжній енергетичний міст між Україною та західним світом. Від проактивної позиції України залежить, чи зможе наша країна забезпечити свою енергетичну безпеку, стати частиною європейської енергетичної спільноти та залучити інвестиції для відновлення і розвитку економіки.

Сьогодні час для рішучих стратегічних кроків. Україна повинна не лише реагувати на виклики, а й формувати власну енергетичну політику, орієнтовану на довгострокову стабільність, незалежність і процвітання.