Криголам товариша Сі: як Китай проривається до Арктики, допомагаючи Росії у війні проти України

Арктика без криголамiв: США, Росiя i Китай вже приглядаються

Президент США Дональд Трамп поставив собі за мету «відірвати Росію від Китаю». Так короткою фразою описується ціла низка стратегічних напрямків, у межах яких, на думку очільника Білого дому, Москві буде вигідніше співпрацювати із Вашингтоном, ніж із Пекіном. 

Натомість Піднебесна без допомоги Росії не зможе скласти конкуренції США у цьому напрямку. Однією із таких ніш є освоєння Арктики, яка за прогнозами вчених до кінця століття стане повністю судноплавною, а перший логістичний маршрут регіоном можна буде прокласти вже до кінця десятиліття. 

Влітку 2020 року пустив тріщину останній шельфовий льодовик Канади. Через швидке підвищення середньорічної температури (в регіоні воно відбувається швидше, ніж у середньому на планеті) було утворено розлам площею майже вісімдесят квадратних кілометрів. Вчені прогнозують, що у 2030 році на Арктику чекає перше практично повністю вільне від льоду літо. А це говорить про придатність тамтешніх вод до плавання без участі криголамів та інших спеціальних засобів, які передбачає полярне плавання.

Така цінна Арктика: швидше, дешевше i без полiтичних конкурентiв

Для КНР, яка продає значну частину своєї продукції у далекі від неї Європу та Америку, логістика має критичне значення. Торговий маршрут через Арктику може скоротити час подорожі до 40%. Відтак це зменшення витрат на транспортування, зберігання деяких видів продукції та підвищення конкурентоспроможності. Адже ви б зраділи, якби ваш улюблений товар з AliExpress майже вдвічі швидше та ще й обійшовся дешевше?

Також за прогнозами вчених в Арктиці може знаходитися близько 30% запасів світового природного газу та нафти. Проте для КНР Північний шлях важливий ще й у військово-стратегічному контексті. Рандж Тофік, дослідник політології у Варшавському університеті відзначає, що США контролює значну частину чинного логістичного маршруту, зокрема Малаккську протоку. Тож КНР хоче позбутися ще одного чинника впливу свого геополітичного конкурента.

Як із Глобального Півдня дотягнутися до снігових пустель

Проте, мабуть, у кожного, хто має елементарні знання із географії виникає цілком логічне запитання: яке має відношення Китай, найпівнічніша точка якого знаходиться в Гирлі річки Амур (на рівні європейського міста Мінськ), до Арктики?

Відповідь проста: уся справа у «м’якій силі». Китай цікавився Арктикою ще з 1980 років. Уся справа в науці та піклуванні про навколишнє середовище. А вже у 2010-х КНР інтенсифікувала свої арктичні зусилля. Все змінив прихід до влади Сі Цзіньпіна. У 2013 році КНР, основна територія якої знаходиться у помірному, субтропічному та тропічному кліматичних поясах, стала спостерігачем в Арктичній раді – міжнародному органі, що намагається координувати політику держав, присутніх у регіоні щодо цих територій, які по суті є вкритим кригою Північно-Льодовитим океаном та його прибережними землями (теж в основному вкриті кригою, проте, як вже було згадано, далеко не навічно).

Важливо Дональд-завойовник: чи створить Трамп імперію, придбавши Гренландію, і як це вплине на Україну

Найбільша Арктична країна – це Росія, берегова лінія якої в Арктиці становить 24140 км. Далі слідує Канада, 40% території якої знаходиться в регіоні. США присутні в Арктиці завдяки купівлі Аляски у ХІХ столітті. Тоді з автора ідеї Держсекретаря Вільяма Сьюарда кепкували за це рішення. Проєкт із купівлею Аляски навіть назвали «дивацтво Сьюарда», натомість зараз його час перейменувати у «далекоглядність Сьюарда». Адже США мають вихід можливо до найважливішого земного ресурсу XXI століття. Також у регіоні присутні Данія (завдяки Гренландії), Ісландія та Норвегія. Велика Британія, Фінляндія та Швеція (не мають прямого виходу до арктичних вод) намагаються брати участь у політиці щодо Арктики через свою географічну близькість до регіону та політичну близькість до інших арктичних країн, усі з яких, окрім РФ, — члени НАТО.

КНР проголосила створення «Полярного Шовкового шляху» у 2017 році, а вже наступного року було видано «Білу книгу», де обґрунтовано присутність Китаю в регіоні. У Пекіні заявляють, що Арктика – це «надбання усього людства», і що в жодному разі не можна обмежуватися регіональними ініціативами. Здавалося б, чому могутнім арктичним державам просто не зачинити двері перед настирливими гостями із півдня? Проте КНР уміло використовує загальний міжнародний контекст щодо цього питання. Пекін завбачливо уклав угоди з Ісландією та Гренландією щодо проходу своїх кораблів їхніми територіальними водами. Звичайно, мова йшла саме про науково-дослідні маршрути задля вивчення клімату та збереження планети. А от з Російською Федерацією співпраця відбувається у зовсім іншому контексті.

РФ випереджає США. Китай поспішає на допомогу

Якщо є у світі якийсь напрям, де РФ справді випередила НАТО, то це саме вектор дослідження та освоєння територій Арктики. Ще 2007 року російські водолази встановили прапор на орієнтовній точці розташування Північного полюсу під кригою Північно-Льодовитого океану. Станом на 2019 рік 2019 року Росія створила 14 аеродромів, шість військових баз, відремонтувала 16 глибоководних портів радянських часів і 10 прикордонних постів в Арктиці, а її Північний флот може похвалитися приблизно 120 кораблями, включаючи 40 криголамів. Росія дозволила КНР побудувати доки в п'яти найбільш значущих портах уздовж арктичного узбережжя Росії.

Натомість США почали звертати вагому увагу на регіон (спрямовувати сюди свої бюджетні кошти) лише у 2020 році. Та й то не змогли добудувати порт на Алясці через прорахунки у фінансуванні.

Важливо Путiн стягує вiйська, Китай готує флот. Коли розпочнеться війна за Арктику

Після повномасштабного вторгнення в Україну КНР залишилася єдиним технологічним партнером Кремля у питанні освоєння Арктики. Західні корпорації, зокрема BP, Statoil і ExxonMobil вийшли зі спільних проектів з РФ, а у Піднебесній зрозуміли, що це їх історичний шанс викрутити руки агресору поки він у скрутному становищі міжнародної технологічної ізоляції. У Москві були б раді приймати китайські кораблі по Північному логістичному маршруті в якості безумовного суверена над придатними для судноплавства територіями. Натомість у Пекіні, схоже, воліють створити концесію, тобто фактично прибрати собі до рук ці води, принаймні в економічному плані. Пекін намагатиметься взяти по-максимуму в цій ситуації. З 2016 року китайська компанія China Poly Group мала будувати глибоководний порт в Архангельську, проте через санкції проєкт досі не реалізовано.

З 2023 року в регіоні проводяться регулярні військові навчання. КНР вже організовує логістичні маршрути до Арктики та обладнує порти для приймання арктичних кораблів. Суто технічно Арктикою можна прокласти маршрут вже зараз, проте він комерційно не буде вигідним через значні витрати, пов’язані із переходом наповнених кригою вод. Але КНР активно апробовує цей напрям. 

У Пекіні цілком серйозно готуються до відкриття повноцінного маршруту у 2030 році і вкладають ресурси у цей проект. Вже з 2023 року функціонує маршрут, який з’єднує російські північні порти із китайським. В тому ж році маршрутом прокурсували 80 рейсів. Тим же шляхом КНР ймовірно поставила обладнання для будівництва підсанкційного терміналу скрапленого газу на російській півночі. Росія ж натомість постачає цим маршрутом свої підсанкційні товари, зокрема нафту. 

Невже США більше не хочуть бути морським гегемоном

Дослідники Шанхайського університету політичних наук і права Ян Чжень і Рень Яньян заявляють, що російсько-китайська співпраця – це протистояння домінуванню США в морі. Сполучені Штати справді з початку XX століття зациклилися на домінуванні у світовому океані. Тоді світ побачила доктрина Альфреда Мегана, у якій зазначалося, що США краще зосередитися на домінуванні в океані, а не на суші, а контроль над Арктикою був складовою цієї стратегії. Таким чином американці, взявши під контроль усі стратегічні морські шляхи, фактично стали модератором міжнародної торгівлі. Зараз США заявляють, що прагнуть повернутися до політики ізоляціонізму кінця ХІХ століття. Питання, чи від цієї ідеї у Вашингтоні теж прагнуть відмовитися?

Можна подумати що КНР є основним бенефіціаром (принаймні в Арктиці) від невдалого нападу Росії на Україну. Проте насправді ситуація складніша. У січні 2025 року США суттєво посилили санкції проти компаній, які допомагають РФ подолати технологічну ізоляцію ізоляцію у питанні видобутку та перероблювання енергоресурсів, зокрема скрапленого газу. Тому компанії із КНР вийшли зі спільних проектів із РФ, до прикладу, Beijing Arctic вийшла із проекту LNG 2, для якого російська компанія «Новатек» замовляла в неї обладнання. 

Арктичний аспект: кому вигідне швидке завершення російсько-української війни

КНР хотіла б послаблення протистояння, щоб налагодити відносини з іншими учасниками Арктичної Ради. Але проти цього виступають США. Штати навпаки хочуть витіснити звідси не лише КНР, а й Данію шляхом купівлі/анексії Гренландії. Останній акт був би вигідний РФ, що, скориставшись прецедентом, могла б з аналогічних причин анексувати Шпіцберген. Розділ Арктики на двох між Москвою на США – занадто далека від реальності конспірологія. Американці швидше розмістять свою військову базу на Шпіцбергені та інших дотичних до НАТО територій, аби не допустити вільне плавання Арктикою суден КНР.

Для світу розмороження Арктики можна буде порівняти з ерою Великих географічних відкриттів, але навпаки. Адже тепер шукають шлях зі Сходу на Захід, альтернативний традиційному (він знову лежить через буремний Близький Схід). Але для Росії це — повторне буріння «вікна у Європу». Москва знову веде свою боротьбу із Заходом, прорубуючи вікно замість того, щоб входити через двері. Хоча з економічної точки зору співпраця зі США навіть ціною поступок в українському питанні була б оптимальним для Кремля варіантом. Та у Кремлі, схоже, зацікавлені в іншому.

Для України боротьба за Арктику може стати як вікном можливостей, адже багато охочих хочуть скасування санкцій для освоєння регіону, а відтак прагнуть припинення агресивної війни, так і джерелом проблем. Тому що у бажанні виштовхнути з регіону Китай США можуть піти на жертви, зокрема й ціною України.